26 травня 2014 року Чернігів Справа № 825/1379/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді - Д'якова В.І.,
за участю секретаря - Воєдило Л.П.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Пшеничної І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області Петришина В.Г. про визнання нечинною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області Петришина В.Г., в якому просить суд визнати нечинною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №040548 від 02 квітня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області №040548 від 02 квітня 2014 року на нього було накладено штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в сумі 1700,00 грн. Позивач не погоджується з даною постановою, посилаючись на те, що водій мав у наявності всі документи, що передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та надав їх перевіряючим, а перегрузу не фіксувалось. З огляду на викладене, позивач вважає, що постанова про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу №040548 від 02 квітня 2014 року є неправомірною та такою, що підлягає до скасування.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Також надав суду копію протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу №003755 від 04.06.2013 на підтвердження того, що тахограф був наявний на автомобілі під час проведення перевірки.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити повністю, посилаючись на правомірність оскаржуваної постанови, оскільки перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 надавав послуги з перевезення вантажу без оформлення заповнених тахокарт у кількості, що передбачає ЄУТР, чим було порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також представник вказав, що перевірка позивача була проведена у відповідності до Закону України «Про автомобільний транспорт» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті», тому відсутні порушення процедури її проведення та винесення оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №040548 від 02 квітня 2014 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволення позову необхідно відмовити з наступних підстав.
ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 19.01.2001, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 (а.с.16).
Відповідно до завдання на перевірку №020519 від 08.02.2014 державними інспекторами відділу державного контролю Укртрансінспекції у Кіровоградській області проводилась рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
В результаті перевірки транспортного засобу DAF, д.н.з. НОМЕР_1, що належать ФОП ОСОБА_3, 09.02.2014 складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №062053. Вказаним актом зафіксовано надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: не заповнені тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР. Водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився (а.с. 32).
Вказаний акт було надіслано на адресу Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області для розгляду та прийняття рішення.
ФОП ОСОБА_3 було надіслане повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 19.03.2014 в приміщенні Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області.
Вказане повідомлення ФОП ОСОБА_3 отримав 17.03.2014, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення, але оскільки воно повернулось на адресу Управління лиши 20.03.2014 розгляд справи було відкладено на 02.04.2014, для належного повідомлення позивача.
Повідомлення про необхідність з'явитися на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ФОП ОСОБА_3 отримав 29.03.2014, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 36, 37).
Проте, ФОП ОСОБА_3 на розгляд справи 02.04.2014 не з'явився, жодних заяв, клопотань, документів не надавав.
02.04.2014 начальником Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області Петришиним В.Г. було розглянуто справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт та, враховуючи наявність підстав, винесено постанову №040548, якою, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на ФОП ОСОБА_3 накладено штраф в сумі 1700,00 грн. (а.с. 38).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344 та постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті».
Частиною першою статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 (в редакції, чинній під час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 1567), органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.
Пунктом 4 Порядку визначено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
В силу пункту 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.
Рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб у кількості не менш як дві особи відповідно до завдання на перевірку (пункт 16 Порядку № 1567).
Згідно пункту 15 Порядку, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Пунктом 21 Порядку № 1567 передбачено, що, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Згідно пункту 22 Порядку № 1567, у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (частина третя пункту 20 Порядку № 1567).
Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, виходячи зі змісту цієї норми Закону, перелік документів, які повинні мати водій для здійснення внутрішніх вантажних перевезень, зазначений у ст. 48 Закону не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.
Так, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, з метою організації безпечної праці та ефективного і роботою водіїв колісних транспортних засобів, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340).
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно пункту 6.3. Положення № 340 до набрання чинності пунктом 6.1 цього розділу водій, який керує ТЗ, що зазначений у пункті 6.1 цього розділу та не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
24 червня 2010 року Міністерством транспорту та зв'язку України, на виконання вимог законодавства про автомобільний транспорт, видано Наказ №385 про затвердження Інструкції з вико настання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція).
Вказана Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, та поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».
Відповідно до п. 1.4 Інструкції контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Пунктом 3.3 Інструкції передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).
Згідно п. 3.5 Інструкції перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Відповідно до п. 3.6 Інструкції перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортник засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Відповідно п.4.1. Поправки № 6 до ЄУТР з дати набуття чинності змін до ЄУТР, тобто з 20 грудня 2009 року водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні листки за поточний тиждень та ті, які використовувалися водієм за попередні 15 календарних днів, тобто (7+15 тахограм), та через три місяці після дати набуття чинності змін до ЄУТР, тобто орієнтовно з 20 березня 2010 року - за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто (1+28 тахограм).
Згідно п.5. Поправки № 6 до ЄУТР (Бланк підтвердження діяльності, як довідка про періоди часу, коли водій не керував транспортним засобом): усі позиції цього бланку необхідно заповнити перед рейсом транспортним підприємством та відповідним водієм. Заміни тексту бланка не допускаються. Бланк вважається дійсним у разі, якщо він підписаний, як уповноваженим представником автопідприємства, так і самим водієм. У випадку приватного підприємства водій підписує бланк один раз від імені підприємства та один раз у якості водія. Дійсним є тільки підписаний оригінал документу. На роздруківці бланку може бути використаний логотип підприємства. Позиції 1-5 бланка можуть бути надруковані заздалегідь. Печатка підприємства не може заміняти підпис особи, яка повинна підписати бланк, проте її підпис підкріплений печаткою.
Таким чином, тахокарти є одними з документів, які мають бути наявними у водія транспортного засобу під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Судом встановлено, що водій на вимогу державних інспекторів надав посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, розрахунок-фактуру та копію паспорта водія.
В транспортному засобі, що перевірявся державними інспекторами, встановлено тахограф, що підтверджується документами, наданими позивачем до адміністративного позову. Однак, під час перевірки водієм не були надані тахокарти.
Крім того, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: 19.03.2014 та 02.04.2014, ФОП ОСОБА_3 також не надав відповідачу жодної тахокарти за встановлений період.
Таким чином, суд приходить до висновку, що послуги з перевезення вантажу надавались позивачем без належних документів, які передбачені законодавством «Про автомобільний транспорт», тому відповідачем правомірно було винесено постанову про застосування фінансових санкцій відносно позивача в сумі 1700,00 грн.
Стаття 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлює відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також судом при розгляді справи були враховані положення частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать про те, що начальник Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області Петришин В.Г. при винесенні постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №040548 від 02 квітня 2014 року, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Згідно із статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4872,00 грн.).
За вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1827,00 грн.
Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4543 від 18.04.2014 (а.с.2).
Тому, згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 1644, 30 грн. присуджується на користь Державного бюджету України за рахунок позивача.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області Петришина В.Г. про визнання нечинною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відмовити повністю.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) до Державного бюджету (р/р 31216206784002, отримувач - УДКСУ у м. Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ - 38054398, банк - ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) судовий збір у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя В.І. Д'яков
З оригіналом згідно.
Суддя В.І. Д'яков