Номер провадження: 22-ц/785/5226/14
Номер справи місцевого суду: 500/6812/13-ц
Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М.
Доповідач Ступаков О. А.
27.05.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ступакова О.А.
суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.
при секретарі - Стадніченко А.І.
розглянувши цивільну справу за позовом Управляння СБУ в Одеській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ізмаїльської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на житло і виселення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2014 року, -
встановила:
У жовтні 2013 року Управляння СБУ в Одеській області звернулись з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на житло і виселення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за службовим ордером № 26 від 14 листопада 2005 року через роботу відповідача ОСОБА_2 в Управлінні служби безпеки України в Одеській області була разом із відповідачами в якості членів сім'ї надана службова квартира АДРЕСА_1. За наказом № 280-ос від 27 жовтня 2012 року відповідач переведений у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, після чого був переведений до Головного Управління «К» СБУ м. Київ, таким чином припинив відносини з Управлінням СБУ в Одеській області. Через вказані обставини відповідачі звільнили квартиру АДРЕСА_1, разом із тим знаходяться на реєстраційному обліку за вказаною адресою.
В зв'язку з наведеним позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право на житло у квартирі АДРЕСА_1, виселити їх із вказаної квартири, встановити порядок виконання рішення суду з вказівною на те, що дане рішення є підставою для зняття відповідачів з реєстрації за адресою у квартирі АДРЕСА_1, а також стягнути судовий збір у розмірі 114,7 грн.
Відповідачі позов не визнали.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2014 позов задоволений частково. Визнати відповідачів такими, що втратили право на службове житло за адресою квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні позовних вимог позивача про виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1 - відмовлено.
У задоволенні вимог позивача про встановлення порядку виконання рішення суду з вказівкою на те, що дане рішення є підставою для зняття відповідачів з реєстрації за місцем проживання у АДРЕСА_1 відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду в частині визнання відповідачів такими, що втратили право на службове житло за адресою квартири АДРЕСА_1, представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в оспорюваній частині в зв'язку з тим, що воно постановлено в цій частині з порушенням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та незастосування закону який підлягає застосуванню і ставиться питання про ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог позивача.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується і не є предметом апеляційного розгляду, оскільки апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» - суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог рішення не оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в частині яка оскаржується, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов в частині визнання відповідачів такими, що втратили право на службове житло за адресою квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на те, що за службовим ордером № 26 від 14 листопада 2005 року через роботу відповідача ОСОБА_2 в Управлінні служби безпеки України в Одеській області була разом із відповідачами в якості членів сім'ї надана службова квартира АДРЕСА_1.
Обставини надання саме службової квартири підтверджене актом прийому-передачі житла від 30 травня 2005 року і сторонами не оскаржується.
За наказом № 280-ос від 27 жовтня 2012 року відповідач переведений у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області. Через вказані обставини відповідачі звільнили квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог п. 19,34 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1081 від 03 серпня 2006 року у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню. Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.
Рапортом відповідача від 24 жовтня 2012 року підтверджені обставини погодження відповідача на зняття з реєстрації за адресою квартири у відповідності до вищевказаних вимог.
З оглядом на визначене відповідачі підлягають виселенню зі службової квартири АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ст. 124 ЖК України.
Разом із тим сторони не оскаржують того, що відповідачі у квартирі АДРЕСА_1 не мешкають, що також підтверджене актами комісії співробітників управління СБ України в Одеській області від 23 жовтня 2012 року, 04 квітня 2013 року, а також довідкою громади володарів приватних квартири «Пенати-2» від 04 березня 2013 року.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відсутні підстави для постановлення рішення про виселення осіб, які фактично у квартирі не знаходяться.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що є обгрунтованими вимоги про визнання відповідачів через відсутність без поважних причин у квартирі понад шість місяців такими, що втратили право на житло у відповідності до вимог ст. 71 ЖК України.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд вирішив питання про стягнення судових витрат на користь позивача.
Як зазначалося вище рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1, встановлення порядку виконання рішення суду сторонами не оскаржується і не є предметом розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання відповідачів такими що втратили право на житло у квартирі АДРЕСА_1 на підставі ст. 71 ЖК України.
Відповідно до п. 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1081 від 03 серпня 2006 року, у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню. Пунктом 20 зазначеного Порядку визначено, що військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.
За службовим ордером № 26 від 14 листопада 2005 року через роботу відповідача ОСОБА_2 в Управлінні служби безпеки України в Одеській області (яка входить у структуру підрозділів Служби безпеки України) була разом із відповідачами в якості членів сім'ї надана службова квартира АДРЕСА_1. За наказом № 280-ос від 27 жовтня 2012 року відповідач переведений у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, після чого був переведений до Головного Управління «К» СБУ м. Київ.
Згідно ст. 11 Закону України «Про службу безпеки України», регіональні органи служби: області управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи створюються з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України. Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, кадри Служби безпеки України складають співробітники - військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки України. Переведення для подальшого проходження служби ОСОБА_2 у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, та в подальшому до Головного Управління «К» СБУ м. Київ свідчить про неприпинення трудових відносин зі Службою Безпеки України, та продовження входження до кадрового складу Служби безпеки України і виконання службових обов'язків у межах однієї і тієї ж служби, в зв'язку з чим ОСОБА_2 вимушено змінив місце проходження служби, за новим місцем служби, іншим службовим житлом не забезпечений. Відомостей про те, що у відповідачів є інше житло, належне їм на праві власності, позивачем не надано.
Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).
Згідно п.2 ч.3 ст. 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Аналогічні положення містяться у пункті 28 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року №37.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що службова квартира АДРЕСА_1 є єдиним житловим приміщенням наданого державою ОСОБА_2 та членам його сім'ї. Позивачем на надано будь яких доказів того, що відповідачам надавалося інше службове житло, або відповідачами придбано інше житло у власність. Виїзд ОСОБА_2 за умовами та характером роботи з постійного міста проживання. В зв'язку з чим у суду першої інстанції не було достатніх підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
На підставі наведеного колегія скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на службове житло за адресою квартири АДРЕСА_1, стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках на користь позивача судові витрати 114,70 грн. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.) з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог позивача.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Управляння СБУ в Одеській області про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на службове житло за адресою квартири АДРЕСА_1, стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках на користь Управління СБУ в Одеській області судові витрати 114,70 грн. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.) скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог Управляння СБУ в Одеській області.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді О. А. Ступаков
В. А. Станкевич
О. Д. Варикаша