16.05.2014
Справа № 2/489/1035/14
Іменем України
16 травня 2014 року Ленінський районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого - судді Спінчевської Н.А.,
при секретарі - Ковальовій С.В.,
за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позивачка вказувала на те, що 22.10.1994 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 В період шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2. Під час шлюбу ними 01.12.1997 року за договором купівлі-продажу, який було зареєстровано на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, на її ім'я було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, в якому вони проживали всією сім'єю. Наприкінці 2004 року відповідач без пояснення причин залишив сім'ю. З вказаного часу, а саме з 2005 року, вони фактично припинили шлюбні стосунки, перестали бути однією сім'єю, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, стали проживати окремо. Через деякий час намагалися відновити стосунки, але позитивних результатів це не дало. Після залишення відповідачем сім'ї вона з дітьми залишилася проживати в придбаному будинку.
Оскільки будинок був старої забудови та почав руйнуватися вона, за власні кошти, з власних будівельних матеріалів зробила капітальний ремонт старого будинку з його повним переплануванням та надбудовою мансардного поверху, фактично побудувавши новий житловий будинок. Також нею за власні кошти було побудовано літню кухню в двоповерхову майстерню, збудовані нові господарські споруди до будинку. Будь - якої участі у переобладнанні будинку та побудові господарських споруд відповідач не приймав. Коштів для будівництва не надавав.
Крім того, після припинення шлюбних стосунків, нею за власні кошти в 2010 році було придбано автомобіль «PEUGEOT PARTNER 1.6», 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1, право власності на який також зареєстроване на її ім'я.
Посилаючись на те, що хоча житловий будинок і був придбаний в період шлюбу з відповідачем, але був перебудований за її власні кошти після припинення шлюбних відносин, а також на те, що автомобіль, було придбано нею за власні кошти після припинення шлюбних відносин, просила суд визнати житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, а також вказаний автомобіль її особистою власністю.
В судовому засіданні позивачка та її представники підтримали позов, просили про його задоволення.
Відповідач в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову.
Заслухавши пояснення сторін, представника позивачки, вивчивши матеріали справи та оцінивши в сукупності надані докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцевих положень СК України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).
Відповідно до ст.ст.22,28 КпШС УРСР (в редакції 1969 р.), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині визначення правового статусу майна, нажитого подружжям до 01 січня 2004 р., майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
До сімейних відносин, які вже існували на час спірних правовідносин (дата купівлі - продажу житлового будинку - 01.12.1997 р.), норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Статтає 28 КпШС УРСР та ч.1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В силу ст.ст.60-72 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, зокрема, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також ним можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За правилами ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 22 жовтня 1994 року сторони зареєстрували шлюб. В період шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 2 серпня 2011 року шлюб між сторонами розірвано.
Перебуваючи у шлюбі, сторони за договором купівлі продажу від 01.12.1997 року придбали житловий будинок по АДРЕСА_1 та зареєстрували його на праві власності за позивачкою. В період шлюбу сторін в будинку були проведені внутрішні перепланування та переобладнання, збудовані господарські споруди.
Переобладнаний будинок розпорядженням адміністрації Ленінського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.06.2010 року було прийнято до експлуатації та 17 серпня 2010 року замість договору купівлі-продажу на ім'я позивачки видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Наполягаючи на задоволенні позову, позивачка вказувала на те, що хоча будинок і було придбано в період шлюбу, але за час їх окремого проживання з відповідачем, нею особисто за власні кошти будинок було переобладнано, у зв'язку з чим істотно збільшилася його вартість та фактично було створено нове майно. В підтвердження чого надала до суду договори підряду, накладні, чеки, рахунки на придбання будівельних матеріалів та проведення відповідних робіт.
Між тим, враховуючи викладені вище положення закону, на дане нерухоме майно розповсюджується режим спільної власності подружжя, а тому здійснення одним із подружжя в період шлюбу покращень спільного майна, не припиняє режиму його спільності, а може впливати, при визначених законом обставинах, лише на розмір їх часток.
Тобто, законом не передбачено таких підстав для визнання спільного майна подружжя особистою приватною власністю одного з них як його поліпшення одним із подружжя.
За такого, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю з цих підстав задоволенню не підлягає.
Обґрунтовуючи свій позов про визнання особистою приватною власністю автомобіля «PEUGEOT PARTNER 1.6», 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 позивачка вказувала на те, що даний автомобіль було придбано нею за власні кошти після припинення шлюбних відносин з відповідачем та за час їхнього окремого проживання.
В той же час, як пояснювали сторони в судовому засіданні при розгляді даної справи, до моменту звернення відповідача з позовом до суду про розірвання шлюбу вони спільно неодноразово намагалися зберегти сім'ю, поновити шлюбні відносини та проживати разом.
Так, від спільного проживання у них у ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_6.
Крім того, згідно з ч.1 ст.119, п.1 ч.2 ст.120 СК України, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи ті обставини, що шлюб між сторонами на момент придбання автомобіля був чинним, жоден з подружжя із заявою про встановлення режиму окремого проживання до суду не звертався, а позивачкою не надано до суду беззаперечних даних на підтвердження того, що автомобіль було придбано нею особисто за час окремого проживання, хоча за приписами ст.60 ЦПК України, то є її обов'язком, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в цій частині також задоволенню не підлягає.
До того ж, як було встановлено в судовому засіданні при розгляді цієї справи, на даний час спору щодо належності будинку та автомобіля між сторонами не існує.
Як пояснила позивачка в судовому засіданні з таким позовом вона звернулася, щоб уникнути можливих спорів відносно цього майна в майбутньому.
Керуючись ст.ст.14, 15, 209, 212-215 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м.Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Н.А. Спінчевська