10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Кравчук Т.О.
Суддя-доповідач:Іваненко Т.В.
іменем України
"27" травня 2014 р. Справа № 817/180/14
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Іваненко Т.В.
суддів: Кузьменко Л.В.
Охрімчук І.Г.,
при секретарі Кратюк А. О. ,
за участю сторін:
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Якимчука Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "11" березня 2014 р. у справі за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області про скасування податкового повідомлення - рішення ,
В лютому 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 року №0000461745 винесене Державною податковою інспекцією у м. Рівному, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 70978,94 грн., з яких: 55046,56 грн. - за основним платежем; 15932,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Позов обґрунтовано тим, що реальність господарських операцій з ФОП ОСОБА_6 підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Товарно-транспортною накладною підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 04.03.2013 року №0000461745, згідно з яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 70978,94 грн., з яких: 55046,56 грн. - за основним платежем; 15932,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що операції щодо отримання позивачем товару від СПД ОСОБА_6 не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів у вказаного суб'єкта господарювання. Перевіркою встановлено, що операції з придбання та реалізації товару не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно до наданих до перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, а також можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій. Враховуючи вищевикладене, угоди укладені та такі що виконувались протягом перевіряємого періоду позивачем з вказаним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є безтоварними.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Просив відмовити в задоволенні. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав. Просив задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд встановив, що уповноваженою особою ДПІ в м. Рівному проведено документальну невиїзну перевірку СПД ОСОБА_5, з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_6 за серпень, жовтень, листопад 2010 p., травень, червень, серпень, жовтень, грудень 2011 року, за результатами перевірки складено акт №43/1745/НОМЕР_1 від 19.02.2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит по податку додану вартість в сумі 55046,56 грн., з яких: 833,33 грн. - за серпень 2010 року, 19023,24 грн. - за жовтень 2010 року, 13848,33 грн. - за листопад 2010 року, 5833,33 грн. - за травень 2011 року, 500 грн. - за червень 2011 року, 700 грн. - за серпень 2011 року, 14308,33 грн. - за жовтень 2011 року по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_6
До вказаних висновків податковий орган прийшов з підстав припущення, що правочини, укладені, між позивачем і СПД ОСОБА_6 є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків. Посилається на акт перевірки Гощанської МДПІ, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку у зв'язку з відсутністю необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основних фондів, трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
04.03.2013 року ДПІ в м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2013 року №0000461745, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 70978,94 грн., з яких: 55046,56 грн. - за основним платежем; 15932,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Головного управління Міндоходів у Рівненській області «Про результати розгляду скарги» від 14.05.2013 року №4//14/10-210/74 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 04 березня 2013 року №0000461745 в частині визначення грошового зобов'язання по названому податку в сумі 1 грн. за штрафними санкціями, в решті частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.
Відповідно до п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналогічні норми містив і Закон України "Про податок на додану вартість", який був чинний до 01.01.2011 року.
Суд встановив, що у серпні, жовтні, листопаді 2010 pоку, та у травні, червні, серпні, жовтні 2011 року на підставі договорів купівлі-продажу ТМЦ від 09.01.2010 року та від 04.01.2011 року позивач придбавав у СПД ОСОБА_6 будівельні та паливно-мастильні матеріали, а саме: валик синтекс; вимикач 1-й білий; вимикач 3Р 50А; скло сітку; напівбрикет торф'яний; бензин марки А-95 та А-92; дизпаливо, на загальну суму 332169,46 грн., в тому числі ПДВ 55361, 57 грн.
На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій оформлені видаткові накладні: №000040 від 31.08.2010 року на суму 5000 грн., №00099/1 від 07.11.2010 року на суму 114139,46 грн., №0000112 від 30.11.2010 року на суму 37500 грн., №0000116 від 30.11.2010 року на суму 2000 грн., №0000126 від 30.11.2010 року на суму 43590 грн., №0000028 від 17.05.2011 року на суму 35000 грн., №1-0000034 від 30.06.2011 року на суму 3000 грн., №1-0000049 від 31.08.2011 року на суму 4200 грн. №К-0000055 від 04.10.2011 року на суму 85850 грн., №1-00000085 від 30.12.2011 року на суму 1890 грн.
Доставка товару здійснювалася транспортними засобами позивача, що підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними №38 від 30.06.2011 року та №32 від 17.05.2011 року.
Отримання рідкого палива - бензину марки А-95, А-92 та дизпалива здійснювалося шляхом безпосереднього отримання пального (заправки власних транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності) на автозаправних станціях ПП «Торгівельна компанія» Укр-Петроль» (код ЄДРПОУ 36905994), яке згідно договорів відповідального зберігання від 01.01.2010 року та від 04.01.2011 року (копії договорів містяться в матеріалах справи), виступає зберігачем паливно-мастильних матеріалів, належних ФОП ОСОБА_6
Оплата проводилася частково у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника, що підтверджується виписками про рух коштів на рахунках позивача за серпень, жовтень 2011 року та шляхом зарахування однорідних зустрічних грошових вимог між позивачем та ФОП ОСОБА_6
Позивач отримав податкові накладні №41 від 31.08.2010 року, №113 від 29.10.2010 року, №129 від 30.11.2010 року, №133 від 30.11.2010 року, №146 від 30.11.2010 року, №19 від 17.05.2011 року, №2 від 30.06.2011 року, №3 від 31.08.2011 року, №4 від 04.10.2011 року, №16 від 30.12.2011 року.
Всі податкові накладні відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України.
Судом також встановлено, що позивач, на підставі представлених вище податкових накладних, відніс до складу податкового кредиту за серпень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, травень 2011 року, червень 2011 року, за серпень 2011 року та жовтень 2011 року суму ПДВ по операціях з названим контрагентом.
Суд вважає, що твердження апелянта, щодо нікчемності угод є безпідставним, виходячи з наступного.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.
Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нікчемність угод повинна встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за висновками акта перевірки суми податкового кредиту з податку на додану вартість у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.
Угода, укладена між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлене нею, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Судом встановлено, що в подальшому отриманий товар було реалізовано для ВКФ "Фіалка", СПД ОСОБА_7, СПД ОСОБА_8, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Усі господарські операції, у тому числі щодо отримання товару від ФОП ОСОБА_6 підтверджені первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Колегія суддів не приймає посилання відповідача на акт перевірки Гощанської МДПІ від 25.09.2012 року за № 347/1742/НОМЕР_2, оскільки податкові повідомлення-рішення, прийняте на підставі вказаного акту оскаржувалися ФОП ОСОБА_6 в судовому порядку. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду по справі №817/286/13-а від 04.12.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року позов ФОП ОСОБА_6 задоволено, винесені на підставі вищевказаного акту податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані (а.с.47- 60).
Одночасно, слід відмітити, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Крім того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків, викладених в акті перевірки, оскільки формування податкового кредиту здійснене на підставі сплачених сум податку на додану вартість за підтверджені господарські операції.
Суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Постанову прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "11" березня 2014 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.В. Іваненко
судді: Л.В. Кузьменко
І.Г. Охрімчук
Повний текст cудового рішення виготовлено "27" травня 2014 р.
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_5 АДРЕСА_1
3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області вул.Відінська,8, м.Рівне, 33023
- ,