Справа № 435/12583/13-ц
27 травня 2014 року м. Луганськ
Жовтневий районний суд м. Луганська
У складі:
Головуючого судді Дідоренко А.Е.,
При секретарі Болотовій І.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м .Луганську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_1, про визнання несправедливими та недійсними положень кредитного договору, -
19.11.2013 року позивач ПАТ „Ощадбанк" звернувся до суду з зазначеним позовом, на обґрунтування якого вказав, що відповідно до кредитного договору № 238 від 05.06.2008 року ОСОБА_1 отримав в їх банківській установі кредит у розмірі 140400 грн. на придбання транспортного засобу зі сплатою за користування кредитом 18,2 % річних строком з остаточним терміном повернення - 05.06.2015 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором 05.06.2008 року був укладений договір поруки з ОСОБА_2, за умовами якого остання взяла на себе зобов»язання відповідати солідарно та у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником своїх зобов»язань за вказаним кредитним договором. У порушення умов п. 3.3.3-3.3.5 Кредитного договору позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, в результаті чого рішенням Жовтневого райсуду м. Луганська від 19.11.2008 року з відповідачів в солідарному порядку було стягнуто заборгованість, розмір якої станом на 11.08.2008 року становив 145231,40 грн. Позивач зазначає, що рішення суду виконано частково. Окрім того, за період розгляду справи у суді з 11.08.2008 року по 18.11.2008 року утворилася заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 6911,83 грн. Посилаючись на те, що згідно розділу 9 Кредитного договору він діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов»язань за цим договором, зважаючи на положення с. ст. 526, 599, 611, 625, 629 ЦК України, ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» залишок заборгованості по нарахованим та неотриманим відсоткам за період з 11.08.2008 року по 18.11.2008 року у розмірі 6911,83 грн., а також понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 229,40 грн.
26.02.2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому, посилаючись на положення ст. ст. 6, 627, 634, 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», Рішення КСУ від 10.11.2011 року №15-рп/2011, просить суд визнати несправедливими та недійсними положення п. 7.7 Договору про збільшення строків позовної давності, п.8.2, п. 9 Договору про строк дії договору споживчого кредиту №238, укладеного 05.06.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, забезпеченим договором поруки №1, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та нею, ОСОБА_2, згідно з яким вона як поручитель зобов»язана відповідати солідарно в повному обсязі за виконання зобов»язань позичальника за кредитним договором.
На обґрунтування свого зустрічного позову ОСОБА_2 вказала, що при укладенні договору поруки їй банком не було надано інформацію щодо всіх істотних умов договору кредитування, зокрема, про тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту, строк, на який може бути виданий кредит, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Договір споживчого кредиту вона не підписувала, його копію їй не передавали. Тому, на думку ОСОБА_2, її права як споживача вважають порушеними з огляду на положення ст. 23 ЗУ «Про захист прав споживачів». Окрім того, як зазначає ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові, шрифт, яким було викладено договір кредитування, був меншим, ніж шрифт договору поруки. Таким чином, вона була змушена підписати договір поруки без ознайомлення з його суттєвими умовами. Також у своєму зустрічному позові ОСОБА_2 вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» положення п. 7.7. Договору про збільшення строків позовної давності та п. 8.2, п. 9 Договору про строк дії договору є несправедливими, що є підставою для визнання їх недійсними.
У судове засідання представник позивача АТ «Ощадбанк» не з»явився, до його початку надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити. З письмових заперечень представника позивача на зустрічний позов ОСОБА_2 вбачається, що розділом 9 Кредитного договору передбачено, що він дає до його повного виконання сторонами. Згідно п. 5.4. договору поруки №1 від 05.06.2008 року сторони, включаючи ОСОБА_2, домовилися про збільшення строку позовної давності до 3 років. Тому, враховуючи, що строк дії кредитного договору спливає 05.06.2015 року, строк позовної давності позивачем не пропущений. Зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав, зазначивши, що вказана особа не входить до суб»єктного складу тих осіб, які відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» та норм ЦК України мають право ставити під сумнів, змінювати, скасовувати або визнавати недійсними пов»язані з укладанням пункти кредитного договору №238 від 05.06.2008 року. Що стосується зауважень ОСОБА_2, що її не було ознайомлено з кредитним договором, представник позивача зазначив, що згідно п.6.6. договору поруки №1 від 05.06.2008 року вона погодилася, що договір відповідає внутрішній волі, намірам та досягнутим домовленостям, поставивши свій підпис, підтвердила повне розуміння предмету та змісту договору.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник, відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили. Заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило. До початку судового засідання надали заперечення на позов ПАТ «Ощадбанк», в яких позов не визнали повністю, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, наполягаючи на застосування його судом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено наступне.
Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» / а. с. 17 - 28- копії правовстановлюючих документів/.
05.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 238 / а. с. 8/, за яким останній отримав в філії - Луганського обласного управління АТ „Ощадбанк" кредит у розмірі 140400 грн. на придбання транспортного засобу зі сплатою за користування кредитом 18,2 % річних строком на 84 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 05.06.2015 року.
Згідно п.7.7. Договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3-х років для всіх грошових зобов»язань позичальника, у тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо, що передбачені умовами договору.
Пунктом 8.2 Кредитного договору передбачено, що сторони погодилися з тим, що обов»язок позичальника погасити заборгованість по кредиту у випадках, передбачених п. 1.51.8,3.2.6,3.3.6 цього Договору не є розірванням в односторонньому порядку цього Договору зі сторони банку. Вищевказані положення цього Договору передбачають можливе виникнення обставин, при настанні яких у позичальника виникають зобов»язання перед банком погасити заборгованість.
Розділом 9 Кредитного договору передбачень, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов»язань за цим Договором.
Договір був підписаний усіма сторонами.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед ВАТ «Ощадбанк» за кредитним договором № 238 від 05.06.2008 року 05.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №1 / а. с.9/, за яким ОСОБА_2 виступила поручителем та на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання перед Банком відповідати за зобов'язаннями Позичальника ОСОБА_1 в повному обсязі заборгованості за кредитом та /або відсотками за кредит, а також штрафів та пені, в строки та на умовах, обумовлених Кредитним договором. З п. 3.1 Договору поруки вбачається, що поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком на всю суму заборгованості.
Згідно п. 6.5 Договору поруки поручитель підтвердив, що на момент укладання цього Договору вона ознайомлена зі всіма умовами Кредитного договору.
Договір був підписаний усіма сторонами без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 19.11.2008 року / а. с. 13 - 14/ був задоволений позов ВАТ «Державний ощадний банк України» від 18.08.2008 року. З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №238 від 05.06.2008 року у розмірі 14531,40 грн. При цьому судом було встановлено, що вказана заборгованість виникла станом на 11.08.2008 року та складається з: заборгованості за кредитом - 140400 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4677,71 грн., пені за прострочення зобов'язань - 153,69 грн.
З повідомлень Артемівського ВДВС Луганського МУЮ від 07.02.2014 року №1758/07-50 / а. с. 73/ та Жовтневого ВДВС Луганського МУЮ від 13.02.2014 року №1492 / а. с. 74/ вбачається, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості на користь ПАТ «Ощадбанк» не виконано, борг боржниками не сплачено у повному обсязі, виконавчі дії тривають.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №238 від 05.06.2008 року / а. с. 7/ її розмір за період з 11.08.2008 року по 18.11.2008 року становить 6911,83 грн. / нараховані та неотримані відсотки/.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168.
Згідно ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно -правовими актами Національного банку України та угодами / договором/ між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання в момент вчинення правочину стороною / сторонами/ зазначених вимог, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України тягне за собою визнання такого правочину недійсним. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним у разі заперечення його дійсності однією зі сторін або іншою зацікавленою особою на підставах, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа / кредитор/ зобов'язується надати грошові кошти / кредит / позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань забезпечується неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням.
Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов»язання /вимоги/ спричинює недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані сторонами докази у їх сукупності, перевіривши відповідність первісних та зустрічних позовних вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про доцільність відмови у їх задоволенні, оскільки протягом розгляду справи було встановлено, що між сторонами дійсно існували договірні відносини, які виникли внаслідок укладання кредитного договору № 238 від 05.06.2008 року між банком - позивачем та відповідачем ОСОБА_1 й договору поруки №1 від 05.06.2008 року з відповідачем ОСОБА_2
Даючи оцінку зауваженням представника позивача ПАТ «Ощадбанк» щодо того, що ОСОБА_2 не входить до суб»єктного складу тих осіб, які мають право звертатися до суду з позовом про визнання деяких положень кредитного договору недійсними, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним у разі заперечення його дійсності однією зі сторін або іншою зацікавленою особою на підставах, встановлених законом.
В даному випадку ОСОБА_2 як поручитель позичальника за кредитним договором, визнання якого у певній частині недійсним є предметом зустрічного позову, - є зацікавленою особою, тому має суб»єктивне право на звернення до суду з цим позовом.
Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або
внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а
також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не
має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Як було встановлено в ході розгляду даної справи, в момент укладання договору поруки №1 від 05.06.2008 року, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 була ознайомлена з умовами правочину, поручителем виконання зобов»язань за яким у повному їх обсязі вона виступила, та, відповідно, погодилася з ними, поставивши свій підпис /з згідно п. 6.5 Договору поруки поручитель підтвердив, що на момент укладання цього Договору вона ознайомлена зі всіма умовами Кредитного договору/.
Зміни до умов кредитування та поручительства за вказаними договорами, протягом строку їх дії не вносилися.
Таким чином, враховуючи, що протягом розгляду справи суду не було надано доказів на підтвердження наявності обставин, які б слугували підставою для визнання недійсними п. п. 7.7, 8.2, розділу 9 Кредитного договору № 238 від 05.06.2008 року, - суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі через його необґрунтованість.
Судом встановлено, що через порушення умов кредитного договору з боку позичальника ОСОБА_1 своєчасне погашення відсотків не відбулося, внаслідок чого виникла відповідна заборгованість за період з 11.08.2008 року по 18.11.2008 року у розмірі 6911,83 грн.
Пунктом 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами, які були внесені постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №7, - судам було роз»яснено, що, оскільки ЦК не передбачає заборони пред»явлення окремих вимог у зв»язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні спорів про повернення споживчого кредиту, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги / стягнення неустойки, накладення на заявлене майно тощо/, положення п. 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку /іншої фінансової установи/.
06.11.2013 року Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у своїй постанові, яку було винесено у справі № 6-116цс13 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.05.2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, - дійшли висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов»язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
З позовом про стягнення заборгованості за цим кредитним договором позивач звернувся 19.11.2013 року, вх. № 28136 / а. с. 1/.
Тобто позивач, звертаючись до суду 19.11.2013 року, пропустив трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідачів прострочених періодичних платежів за відсотками за кредитним договором № 238 від 05.06.2008 року за період з 11.08.2008 року по 18.11.2008 року.
Доказів того, що відповідачами вчинялися дії, які б свідчили про визнання ними свого боргу або іншого обов»язку, що було б підставою для визнання перебігу позовної давності таким, що переривався, відповідно до положень ч. 1 ст. 264 ЦК України, - суду не надано.
Клопотань про поновлення цього строку, доказів наявності поважних причин для цього, - протягом розгляду справи також заявлено не було.
Що стосується позову в частині стягнення судових витрат, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що суд дійшов висновку про доцільність відмови у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» в основній його частині, у суду немає підстав для стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача понесених судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 229,40 грн. / а. с. 4 - платіжне доручення №64396143 від 14.11.2013 року/.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 251 - 255, 256 - 268, 526, 548,553, 549 - 551, 625, 627, 1050, 1054 ЦК України, ЗУ «Про судовий збір», ЗУ «Про захист прав споживачів», постановою Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року, яку було винесено у справі № 6-116цс13 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.05.2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами, які були внесені постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №7, ст. ст. 10, 11, 27, 31, 60, 88, 212-215ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 238 від 05.06.2008 року , - відмовити через пропуск строку позовної давності.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_1, про визнання несправедливими та недійсними положень кредитного договору № 238 від 05.06.2008 року, - відмовити через їх необґрунтованість.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги до апеляційного суду Луганської області через Жовневий районний суд м. Луганська.