13 травня 2014 р. Справа № 9104/48819/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про нарахування недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни,-
29 вересня 2010 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання відмови відповідача щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", протиправною; стягнення з відповідача підвищення до пенсії, отримане за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 серпня 2010 року у сумі 4051,12 грн. та надалі нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії, право на яке надане ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням виплачених сум.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2011 року позов задоволено частково: визнано неправомірною відмову відповідача щодо підвищення пенсії позивача у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 29 березня 2010 року з урахуванням вже виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає доцільним розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.6).
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 28 березня 2010 року.
Оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції часових обмежень у застосуванні ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову за період з 29 березня 2010 року до виникнення обставин, з якими закон пов'язує припинення або обмеження права на таке.
Окрім того, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, суд, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві (згідно п. 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 19.12.2011р.).
Позовна вимога про стягнення з відповідача конкретних сум спірних виплат задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому захист такого порушеного права полягає у зобов'язанні відповідача вчинити кореспондуючі цьому праву дії.
Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення її без змін; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, у зв'язку з чим така не задовольняється.
Керуючись статями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 2, ст.ст. 198, 200, 205 ч. 1, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2011 року у справі № 2-а-704/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Л.Я. Гудим
В.В. Святецький