"14" травня 2014 р.Справа № 916/961/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Н..В. Комендатенко
за участю представників:
від позивача - Заржицька В.О.,
від відповідача - Панасюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" до Міського комунального підприємства „Теплодарводоканал" про стягнення заборгованості у розмірі 476767,64 грн., -
В засіданнях суду 02.04.2014 р., 17.04.2014 р., 05.05.2014 р. та 13.05.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою Міського комунального підприємства „Теплодарводоканал" про стягнення заборгованості за послуги водопостачання в розмірі 645188,92 грн., посилаючись на наступне.
Міське комунальне підприємство „Теплодарводоканал" є споживачем філії „Інфоксводоканал" ТОВ „Інфокс".
Згідно з Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Держкомунгоспу № 65 від 01.07.1994 р., а також Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом № 190 від 27.06.2008 р., та договором на послуги водопостачання та водовідведення № 262-4 від 01.06.2011 р. позивач надавав відповідачу послуги по водопостачанню та водовідведенню.
Як зазначає позивач, 10.08.2010 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 3/3-4 до вказаного договору. Згідно п. 7.3 додаткової угоди договір діє з моменту укладення до 31.12.2015 р.
Таким чином, за ствердженнями позивача, вказаний договір є діючим та таким, що підлягає виконанню.
Наразі позивач зазначає, що відповідно до умов вищевказаного договору № 262-4 від 01.06.2001 р. позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги по водопостачанню та відведенню стічних вод, а відповідач зобов'язався сплачувати за отримані послуги.
Так, згідно п. 3.2 додаткової угоди № 3/3-4 з урахуванням протоколу узгодження від 14.12.2010 р. передбачено, що оплата послуг водопостачання здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим; грошові кошти перераховуються на поточний рахунок виробника.
Як вказує позивач, розрахунок заборгованості за послуги водопостачання у спірному періоді здійснювався позивачем згідно даних засобів обліку, а також діючих тарифів, затверджених Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 182 від 30.09.2011 р., та Постановою комісії регулювання ринку комунальних послуг № 152 від 13.09.2013 р.
Однак, позивач зазначає, що відповідач не сплачував в повному обсязі за надані послуги, в результаті чого за період з 01.08.2013 р. по 01.02.2014 р. у нього склалася заборгованість на суму 620064,68 грн., що підтверджується розрахунком суми боргу. При цьому позивач зазначає, що доказами, які підтверджують надання послуг водопостачання та водовідведення є звіти відповідача, що складалися відповідно до п. 2.3.9 договору № 262-4 від 01.06.2001 р.
05.02.2014 р. філією „Інфоксводоканал" було надіслано відповідачу підписаний з боку позивача акт звірки взаємних розрахунків № 9 від 05.02.2014 р. станом на 01.02.2014 р., але відповіді отримано не було.
Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем послуг позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат в сумі 3798,71 грн. та 3% річних в сумі 4006,40 грн. за період прострочення платежу з 01.08.2013 р. по 01.02.2014 р. Також позивачем за вказаний період прострочення здійснено нарахування пені в сумі 17319,13 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2014 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/961/14 при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.
У судовому засіданні 05.05.2014 р. представник позивача подав уточнення позовних вимог (а.с. 93-95), оскільки відповідачем після подачі позову було здійснено часткові оплати. Таким чином, за розрахунком позивача, за період з 01.08.2013 року по 01.02.2014 року сума заборгованості відповідача склала 479 871,88 грн. Також представник позивача пояснив, що позивачем було здійснено перерахунок нарахованих штрафних санкцій та пені, оскільки за змістом протоколу узгодження розбіжностей до додаткової угоди №3/3-4 від 10.08.2010 року сплата за послуги водопостачання здійснюється до 10 числа місяця, що йде за розрахунковим. Тобто нарахування штрафу та пені має бути здійснене з 10.09.2013 року, а не з 05.09.2013 року, як було здійснено спочатку. Відтак, представник позивача просив суд стягнути з відповідача борг за послуги водопостачання та водовідведення у сумі 479 871,88 грн., інфляційне збільшення суми боргу в сумі 3 798,71 грн., штраф в розмірі 3761,75 грн. та пеню в розмірі 16 258,98 грн., а також покласти на відповідача судовий збір в сумі 12 903,78 грн.
13.05.2014 р. позивачем були надані до господарського суду пояснення, в яких зазначено, що спірна заборгованість виникли виключно за послуги водопостачання.
Також у судовому засіданні 14.05.2014 р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначено, що з урахуванням здійснення відповідачем платежів на загальну суму 167 116,48 грн. сума основного боргу за період з 01.08.2013 року по 01.02.2014 року складає 454 948,20 грн. без урахувань штрафних санкцій. Відтак, представник позивача просить суд стягнути з відповідача борг за послуги водопостачання та водовідведення за період в сумі 452 948.20 грн., пеню в розмірі 16 258,98 грн., штраф у сумі 3761,75 грн. та інфляційне збільшення суми боргу - 3798,71 грн., а також віднести на його рахунок судовий збір у розмірі 12 903,78 грн.
Вказана заява позивача судом розцінюється як заява про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідач суму основного боргу в розмірі сумі 452 948.20 грн. визнає, однак просить суд зменшити розмір пені, штрафних санкцій та інфляційного збільшення суми боргу.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01.06.2001 р. між Комунальним підприємством „Одесводоканал" та Міським комунальним підприємством „Теплодарводоканал" укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення (промгрупа) № 262-4, згідно п. 1.1, 1.2 якого КП "Одесводоканал" надає послуги з подачі питної води на об'єкти відповідача відповідно до ГОСТ 2874-82 та прийманню стічних вод, що скидаються відповідачем в систему комунальної каналізації у відповідності з дислокацією об'єктів, в свою чергу відповідач своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання і водовідведення, експлуатує та утримує водопровідні та каналізаційні мережі, прилади та пристрої на них у належному порядку у відповідності з Правилами, зазначеними в п. 2.1 договору, і діючим законодавством.
У відповідності з п. 2.1 вказаного договору його сторони зобов'язуються керуватися „Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення міст і селищ України", затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65, „Правилами технічної експлуатації систем водопостачання і водовідведення", затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.1995 р. № 30; „Правилами приймання виробничих стічних вод підприємств, установ і організацій в систему каналізації м. Одеси, затвердженими розпорядженням Одеської облдержадміністрації № 87/А-98 від 09.02.1998 р., чинними ДСТУ та іншими нормативними актами, прийнятими у встановленому порядку.
Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що КП „Одесводоканал" зобов'язується подавати відповідачу воду за графіком, затвердженим місцевими органами державної влади, і приймати стоки у відповідності зі станом мереж і споруд, доводити до відома відповідача про припинення подачі води та приймання стоків не менше, ніж за одну добу до відключення в зв'язку з проведенням планового ремонту водопровідно-каналізаційних мереж.
Згідно п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3. договору відповідач зобов'язується утримувати в належному технічно справному стані водопровідно-каналізаційні мережі, прилади і устрої, обладнання і споруди, які знаходяться у нього на балансі; забезпечити економне та раціональне використання води, не допускати втечі води; здійснювати скид стоків, якість яких не перевищує граничнодопустимі концентрації, які встановлені „Правилами приймання стічних вод". Також відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі оплачувати послуги водопроводу та каналізації, в т.ч. платежі за перевищення ліміту водоспоживання і каналізації, скид ненормативно-очищених стоків ті ін. (п. 2.3.13 договору).
В п. 3.1 договору зазначено, що облік спожитої води здійснюється за показниками приборів обліку води, встановлених на об'єктах абонента. При цьому оплата послуг водокористування та водовідведення здійснюється щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок „Водоканалу" (п. 3.2 договору). Оплата здійснюється за тарифами, які затверджені в установленому діючим законодавством порядку (п. 3.3 договору).
Вказаний договір було укладено на 5 років та строк його дії встановлений в п. 5.3 договору, який становить з 01.11.2000 р. до 01.11.2005 р. При цьому договір вважається пролонгованим на наступні п'ять років, якщо до кінця місяця після закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить про зміну або припинення його дії.
Таким чином, відповідач був абонентом КП "Одесводоканал" на основі Правил користування системами комунального водопостачання і водовідведення та договору № 262-4 від 01.06.2001 р.
Як зазначає позивач та з'ясовано судом, КП „Одесводоканал" в подальшому було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ „Інфокс", яке стало правонаступником всіх прав та обов'язків реорганізованого підприємства у відповідності зі статутом ТОВ „Інфокс".
При цьому на базі орендованого ТОВ „Інфокс" цілісного майнового комплексу КП "Одесводоканал" була створена філія "Інфоксводоканал", яка є структурним підрозділом ТОВ „Інфокс" та діє на підставі Положення про філію, затвердженого загальними зборами учасників ТОВ „Інфокс" (протокол № 01/12 від 22.12.2003 р.).
Як з'ясовано судом, жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про припинення дії договору № 263-4 від 01.06.2001 р., у зв'язку з чим вказаний договір діяв наступні п'ять років після закінчення його дії, тобто після 01.11.2005 р.
Між тим на момент укладення вказаного договору був чинним Цивільний кодекс Української РСР, який регулював цивільні правовідносини між сторонами.
З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України. Так, згідно Прикінцевих положень чинного Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Враховуючи викладене, до договору про надання послуг водопостачання застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо порядку виконання вказаного договору, оскільки договір діяв після набрання чинності вказаним Кодексом.
Також з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ „Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (виробник) та Міським комунальним підприємством „Теплодарводоканал" (споживач) була укладена додаткова угода № 3/3-4 від 10.08.2010 р. до вказаного договору на послуги водопостачання № 262-4 від 01.06.2001 р. (в редакції протоколу розбіжностей від 14.12.2010 р.). Згідно п. 7.3 додаткової угоди термін дії вказаного договору в частині надання послуг водопостачання було пролонговано до 31.12.2015 р.
До того ж згідно з вказаною додатковою угодою № 3/3-4 умови договору № 262-4 від 01.06.2001 р., починаючи з п. 1.2, були викладені у новій редакції.
Зокрема, у відповідності з п. 1.2 договору відповідач (споживач) своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання, забезпечує належну експлуатацію своїх водоканалізаційних мереж, споруд, приладів та пристроїв на них у відповідності з встановленими Правилами, зазначеними в п. 2.1 договору і діючим законодавством.
В п. 2.1 договору в новій редакції передбачено, що його сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про питну воду та питне водопостачання"; „Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 р. N 190, „Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України", затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.1995 р. № 30; а також технічними умовами, чинними ДСТУ, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативними актами, прийнятими у встановленому порядку.
Пунктом 2.2.1 договору у новій редакції передбачено, що позивач зобов'язаний подавати споживачу цілодобово або за відповідним графіком воду у відповідності зі станом мереж і споруд водопроводу.
Згідно п. 2.4.1, 2.4.7, 2.4.8. договору у новій редакції відповідач зобов'язаний утримувати в належному технічно справному стані свої мережі і споруди, обладнання, прилади і пристрої, що знаходяться у нього на балансі; щомісячно за встановленою формою з 19 по передостанній робочий день місяця в письмовому вигляді надавати відомості про водоспоживання своїх об'єктів. З 10-го по 15-е число місяця, наступного звітним, оформлювати акт бухгалтерської звірки по розрахунку за надані йому послуги водопостачання.
У відповідності з п. 2.4.13 договору у новій редакцій відповідач як споживач зобов'язаний своєчасно та в повному об'ємі сплачувати послуги водопостачання та інші платежі, які передбачені „Правилами водокористування" і умовами цього договору.
В п. 2.5.1 договору у новій редакції передбачено, що якість питної води має відповідати нормам відповідно ДСТУ 2874-82.
Облік спожитої холодної води здійснюється по показникам приладів обліку води, встановлених на об'єктах відповідача (п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди).
Згідно п. 3.2 договору у новій редакції (з урахуванням протоколу розбіжностей) оплата послуг водопостачання здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим; грошові кошти перераховуються на поточний рахунок позивача.
Відповідно до п. 3.3 договору у новій редакції (з урахуванням протоколу розбіжностей) оплата здійснюється по тарифам, які затверджені в установленому діючим законодавством порядку (При цьому на момент укладення договору в новій редакції діяли наступні тарифи за водопостачання: виробничі управління водопровідно-каналізаційного господарства - 1,90 грн. за 1 кум.м. При наявності у споживача відомчого житла оплата послуг водокористування для населення здійснюється по тарифу - 2,20 грн. за 1 куб.м. у випадку зміни тарифів, діючих на момент укладення договору, оплата споживачем наданих послуг здійснюється по новим тарифам, без зміни інших умов договору.
За умовами п. 3.4 договору в новій редакції рахунки на оплату послуг водопостачання (дебетові повідомлення) направляються споживачу через банківську установу згідно реквізитів, які зазначаються споживачем при підписанні цього договору. При відсутності у споживача поточного рахунка в банку, рахунок на його адресу направляється поштою або вручається представнику споживача (п. 3.5 ).
Отже, відповідач є споживачем за укладеним з позивачем вищевказаним договором на послуги водопостачання, який є діючим і таким, що підлягає виконанню.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг водопостачання є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" надавало відповідачу послуги водопостачання, що не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів про водокористування за період з серпня 2013 року по січень 2014 року (а.с. 28-33), які подавались відповідачем до позивача згідно п. 2.4.7. договору № 262-4 в новій редакції, що підтверджують надання послуг водопостачання.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем послуг водопостачання від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Однак, за ствердженнями позивача, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив у повному обсязі оплати за надані послуги, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка за період з 01.08.2013 р. по 01.02.2014 р. на день розгляду справи складає 452948,20 грн., що вбачається з доданої до уточнень позовних вимог від 14.05.2014 р. бухгалтерської довідки про проведення оплат за період з лютого 2014 року до моменту розгляду справи. Вказана сума боргу, що заявлена позивачем до стягнення, відповідачем визнана, про що представником відповідача було заявлено під час розгляду справи у судовому засіданні.
Наразі несплатою позивачу вищевказаної суми заборгованості за надані згідно договору № 262-4 послуги водопостачання у встановлені цим договором строки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача вказаної суми боргу розмірі 452948,20 грн.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3/3-4 від 10.08.2010 р.) передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахування платежів споживач сплачує виробнику пеню у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми пені за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 3% від несплаченої суми платежу.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Так, з огляду на те, що відповідачем прострочено здійснення платежів за послуги водопостачання, позивачем на підставі п. 4.1 договору здійснено нарахування пені за період з 10.09.2013 р. по 01.02.2014 р. в сумі 16258,98 грн., виходячи з діючої облікової ставки НБУ у відповідний період та відповідної суми заборгованості, що мала місце протягом вказаного періоду, розрахунок якої додано до уточнень позовних вимог (а.с. 97). Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем платежів понад 30 днів з обумовленого договором строку платежу позивач здійснив нарахування штрафу на відповідну суму боргу, що мала місце протягом періоду з 10.09.2013 р. по 01.02.2014 р., що становить 3761,75 грн., розрахунок якого додано до уточнень позовних вимог (а.с. 98). При цьому, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу, додані до уточнень позовних вимог, судом встановлено правильність проведених позивачем розрахунків, починаючи з 10 числа звітного місяця.
Таким чином, враховуючи наявність у відповідача прострочення оплати послуг водопостачання, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені і штрафу.
Між тим під час розгляду справи відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що споживачами наданих позивачем послуг є переважно населення та бюджетні установи міста Теплодар, які мають значну заборгованість перед відповідачем.
За приписами пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині повної оплати наданих позивачем послуг водопостачання та враховуючи те, що споживачем послуг відповідача є переважно населення та бюджетні установи міста Теплодар, які мають значну заборгованість, що впливає на господарську діяльність відповідача та його майновий стан, суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України вважає за можливе зменшити розмір пені до 1600,00 грн., а розмір штрафу до 1000,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 3798,71 грн. суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань з жовтня 2013 року по грудень 2013 року на загальну суму 3798,71 грн. та встановлено правильність вказаного розрахунку. При цьому слід зазначити, що нарахування інфляційних здійснюється за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто до моменту звернення до суду позивача із заявленим позовом, а саме до березня 2014 року. Зокрема, за січень 2014 року на суму боргу 620 064,68 грн. - інфляційне збільшення склало 1240,13 грн. (620 064,68 грн. (сума боргу) х 1,002 (сукупний індекс інфляції) - 620 064,68 грн.); за лютий 2014 року на суму боргу 577344,25 грн. - інфляційне збільшення склало 3464,07 грн. (577344,25 грн. (сума боргу) х 1,006 (сукупний індекс інфляції) - 577344,25 грн.).
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат за спірний період склала 8502,91 грн. (3798,71 грн. + 1240,13 грн. + 2464,07 грн.) В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 3798,71 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги у вказаній частині, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.
При цьому заява відповідача про зменшення інфляційних нарахувань судом не може бути задоволена, оскільки за приписами п. 3 ст. 83 ГПК України суд має право зменшити у виняткових випадках виключно розмір неустойки (штрафу, пені), до якої інфляція не відноситься.
Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 459346,91 грн. (452948,20 грн. основного боргу + 1600,00 грн. пені + 1000,00 грн. штрафу + 3798,71 грн. інфляції).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" частково відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з заявленої позивачем до стягнення суми боргу без урахування зменшеної судом суми пені і штрафу (476767,64 грн. х 2%). Так, в п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Також згідно абз. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" до Міського комунального підприємства „Теплодарводоканал" про стягнення заборгованості у розмірі 476767,64 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Міського комунального підприємства „Теплодарводоканал" (65490, Одеська область, м. Теплодар, вул. Польова, 3; код ЄДРПОУ 31250097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" (04073, м. Київ, вул. Рилєєва, 10А; код ЄДРПОУ 14289688) в особі філії „Інфоксводоканал" (65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5; код ЄДРПОУ 26472133; р/р 26007311687301 в АБ „Південний", МФО 328209) заборгованість за послуги водопостачання в сумі 452948/чотириста п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот сорок вісім/грн. 20 коп., пеню в сумі 1600/одна тисяча шістсот/грн. 00 коп., штраф в сумі 1000/одна тисяча/грн., інфляційні втрати в сумі 3798/три тисячі сімсот дев'яносто вісім/грн. 71 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 9535/дев'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять/грн. 35 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" до Міського комунального підприємства „Теплодарводоканал" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2014 р.
Суддя Петров В.С.