21.05.2014 р. Справа № 914/1459/14
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (м. Київ)
до відповідача:Корпорації «Енергоресурс - інвест» (м. Львів)
про:стягнення 218420,74 грн.
Суддя Кітаєва С. Б.
Представники:
Позивача:Чорна Н. В. - представник (довіреність № 213 від 14.06.2013р.)
Відповідача:не з'явився
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.
Заяви про відвід судді не надходили.
Представники сторін, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про технічну фіксацію судового процесу.
Суть спору: 23.04.2014 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 1512 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (м. Київ) до Корпорації «Енергоресурс - інвест» (м. Львів) про стягнення 218420,74 грн. Позивач також просить відшкодувати йому за рахунок відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 24.04.2014 р. порушено провадження у справі і прийнято позовну заяву до розгляду; призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.05.2014 р.
На виконання вимог ухвали суду від 24.04.2014 р. Позивач супровідним листом № 135 від 13.05.2014 р. (зареєстрований канцелярією суду 15.05.2014р. за № 20974/14) подав до матеріалів справи: заяву № 134 від 13.05.2014 р., витяг з ЄДРЮОФОП щодо ТзОВ «Перший трубний завод» № 18633567 від 07.05.2014 р., витяг з ЄДРЮОФОП щодо Корпорації «Енергоресурс - інвест» № 18633538 від 07.05.2014 р., копії банківських виписок, копії податкових накладних, опис вкладення у цінний лист від 12.05.2014 р., поштову квитанцію, довіреність № 213 від 14.06.2013 р. на представника Позивача, копію листа № 128 від 05.05.2014 р. про скерування Відповідачу акту зведення взаєморозрахунків та докази його надіслання, копію акту № 1 від 14.07.2013 р. про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, які судом прийнято і долучено до матеріалів справи.
Представник позивача явку повноважного представника в судове засідання 21.05.2014 року забезпечив, позов підтримав та просить суд стягнути на його користь із відповідача 218420,74 грн.боргу за поставлену відповідачу, однак не оплачену останнім продукцію та відшкодувати понесені судові витрати по справі.
21.05.2014 р. до суду за вх. № 21980/14 від представника позивача поступила заява № 142 від 21.05.2014 р., в якій він вказує, що станом на 21.05.2014 р. сума заборгованості Корпорації «Енергоресурс - інвест» перед ТзОВ «Перший трубний завод» не змінилась і становить 218420,74 грн.
Відповідач в судове засідання 21.05.2014 року не з'явився, явки повноважного представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, про причини невиконання вимог суду згідно ухвали від 24.04.2014 р. у справі не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 24.04.2014 р. (вручено 28.04.2014р).
Зважаючи на те, що у справі міститься достатньо доказів для розгляду спору по суті, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, відсутність заяв (клопотань), заперечень на позов від відповідача, суд вважає за можливе розгляд справи провести без участі представника відповідача за наявними у справі документами.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» в період з 27.07.2012 р. по 27.11.2012 р. було поставлено продукцію Корпорації «Енергоресурс - інвест» згідно наступних видаткових накладних: № С10-304 (ТЗ-0005951) від 27.07.2012 р. на суму 49671,19 грн., № С10-303 (ТЗ-0005952) від 27.07.2012 р. на суму 108045,61 грн., № С10-303А (ТЗ-0006043) від 03.08.2012 р. на суму 123743,96 грн., № С10-303Б (ТЗ-0006100) від 08.08.2012 р. на суму 41164,25 грн., № С10-303Г (ТЗ-0006118) від 10.08.2012 р. на суму 88515,01 грн., № С10-459Б (ТЗ-0006718) від 19.09.2012 р. на суму 68562,68 грн., № С10-566 (ТЗ-0007635) від 27.11.2012 р. на суму 38420,74 грн. Відповідно до зазначених накладних Позивачем було поставлено продукцію , а Відповідачем було її прийнято в повному обсязі на загальну суму 518123,44 грн. Факт отримання продукції Відповідачем за вказаними накладними позивач підтверджує довіреностями № 4680 від 27.07.2012 р., № 4890 від 19.09.2012 р., № 6110 від 27.11.2012 р. та податковими накладними (копії долучено до матеріалів справи).
За період з 30.07.2012 р. по 31.05.2013 р. Відповідач частково виконав зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію (труби емальовані, відводи емальовані тощо) на суму 299702,70 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії долучено до матеріалів справи). Станом на 21.05.2014 р. заборгованість Відповідача за поставлену продукцію (труби емальовані, відводи емальовані) перед Позивачем становить 218420,74 грн.
З метою досудового врегулювання спору, Позивачем було скеровано Відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості за поставлену продукцію (труби емальовані, відводи емальовані) № 428 від 14.11.2013 р., (копію долучено до матеріалів справи).
Доказів погашення заявленої до стягнення суми заборгованості до матеріалів справи не подано.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав:
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як зазначено у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке.
У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або не зазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою, передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законодавством відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріалами у справі підтверджується факт видачі відповідачем уповноваженій на отримання від позивача матеріальних цінностей особі довіреностей № 4680 від 27.07.2012 р., № 4890 від 19.09.2012 р., № 6110 від 27.11.2012 р., видаткові накладні підписані цією особою. Довіреності відповідача містять відомості про продукцію (найменування, одиницю виміру, кількість), яку відповідач бажав отримати у позивача. По видаткових накладних, перелічених вище, позивач відпускав відповідачу продукцію, яка по найменуванню, кількості відповідала продукції, волевиявлення на отримання якої відповідач висловив у довіреностях на отримання матеріальних цінностей, оформлених належним чином. Продукція отримана по ціні, вказаній у видаткових накладних, уповноваженою особою відповідача, на яку видані відповідачем довіреності. Продукція не повернута, накладні не містять зауважень чи претензій, висловлених відповідачем позивачу стосовно продукції (у тому числі стосовно її найменування, ціни, якості). Відповідач частково оплатив отриману продукцію .
Наведене свідчить, що у видаткових накладних сторони погодили необхідні істотні умови договору купівлі-продажу , зокрема предмет та ціну.
Відповідно до статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також підтвердженням прийняття до виконання замовлень, якщо за коном не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач передав відповідачу продукцію, а останній її отримав що підтверджується видатковими накладними.
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Мінфіну від 24.05.1999 р №88 із наступними змінами та доповненнями), первинні документи - це письмові свідоцтва , що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно з п.2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов»язаної з відпустом (витрачанням), придбанням товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.
Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.
Наявні у справі копії видаткових накладних свідчать про те, що Відповідач їх підписанням, видачею довіреностей уповноваженій особі на отримання від Позивача продукції засвідчив отримання продукції на умовах, що узгоджені сторонами.
Оскільки належними та допустимими доказами у справі підтверджуються факти здійснення сторонами господарських операцій по поставці продукції, з яких виникли зобов»язання : у Позивача - передати продукцію у власність Відповідача, а у Відповідача -прийняти цю продукцію та сплатити за неї певні грошові суми, і ,відповідно, підтверджуються обставини поставки Позивачем продукції та отримання її Відповідачем, за яку останній не здійснив оплати (розрахунку) у повному обсязі, то має місце з боку Відповідача порушення зобов»язань по оплаті отриманої продукції.
Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Та обставина, що у видаткових накладних підставою продажу продукції зазначено договір №118 від 28.08.2007 року не може бути підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки ним заявлено вимогу лише про стягнення боргу за фактично отриману відповідачем продукцію, а факт отримання відповідачем продукції та наявність боргу в сумі 218 420,74 грн. підтверджується матеріалами у справі та не спростовані відповідачем; позивач звертався до відповідача з вимогою №428 від 14.11.2013 року про оплату отриманої продукції яка отримана відповідачем 18.11.13 р., однак залишена без розгляду та задоволення, хоча як вбачається зі змісту видаткових накладних продукція поставлялась на умовах 100% попередньої оплати.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб»єктів, зобов»язані поновити їх, не чекаючи пред»явлення їм претензії чи звернення до суду.
На час розгляду справи, Відповідач доказів сплати заборгованості не представив, відзив на позов не подав.
Враховуючи, що Позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а Відповідачем доказів погашення заборгованості не представлено, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (м. Київ) до Корпорації «Енергоресурс - інвест» (м. Львів) про стягнення 218420,74 грн. обґрунтовані та підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 грн.
Відповідно до підпункту 1) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
За подання позовної заяви, Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4368 грн. 41 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 22.04.2014 р. № 571 (долучено до матеріалів справи).
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 13, 42, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530 625, 626, 639, 692 ЦК України, ст. ст. 144, 179, 193 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85,116 ГПК України, суд-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (вул. Резервна, 8-А, м. Київ, 04074; ідентифікаційний код 34427263) до Корпорації «Енергоресурс - інвест» (вул. Зелена, буд., 131, м. Львів, 79035; ідентифікаційний код 30336890) про стягнення 218420,74 грн. задоволити повністю.
2. Стягнути з Корпорації «Енергоресурс - інвест» (вул. Зелена, буд., 131, м. Львів, 79035; ідентифікаційний код 30336890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (вул. Резервна, 8-А, м. Київ, 04074; ідентифікаційний код 34427263) 218420,74 грн. та 4368,41 грн. судового збору.
3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 26 травня 2014 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Кітаєва С.Б.