Провадження № 22-ц/790/104/14 р. Головуючий 1 інстанції - Бутенко В.М.
Справа № 623/787/13ц Доповідач - Івах А.П.
Категорія: майнові
19 березня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Івах А.П.,
суддів - Пшенічної Л.В., Ізмайлової Г.Н.,
при секретарі - Курносовій К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про встановлення юридичного факту та визнання права власності на частку у спільному майні,-
25.02.2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю її та ОСОБА_6 без шлюбу протягом з вересня 1996 року по 07.09.2004 року, та визнання за нею права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 в м. Ізюмі Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що починаючи з вересня 1996 року по 06 травня 2004 року вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_6, проживала з ним однією сім'єю та вела спільне господарство. 07 травня 2004 року вони зареєстрували шлюб. За час спільного проживання однією сім'ю та перебування у шлюбі з ОСОБА_6 вони за спільні кошти придбали житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, хоча оформлення правовстановлюючих документів здійснювалось на ім'я ОСОБА_6.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2013 року позовну заяву ОСОБА_3 - задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 183000 гривень.
Додатковим рішенням від 06.12.2013 року визнано факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 без шлюбу протягом з 01 січня 2004 року по 07 травня 2004 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_3
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи та грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників прцесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:
- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам цивільно-процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що остання і ОСОБА_6 починаючи з вересня 1996 року по 06 травня 2004 року перебували у фактичних шлюбних стосунках, проживали разом однією сім'єю та вели спільне господарство, проживали у квартирі ОСОБА_6 АДРЕСА_1, їх пов'язував сумісний побут, взаємні права та обов'язки, у них був спільний сімейний бюджет та єдине житло,ОСОБА_3 працювала та ОСОБА_6 отримував пенсію. Грошові кошти вони витрачали на проведення будівельних та ремонтних робіт житлового будинку та облаштування подвір'я, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2
При цьому суд керувався положеннями ст.. ст.. 60-62, 69, 74 СК України, ст.. 368 ЦК України.
З висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без достатньо повного і всебічного з'ясування обставин справи.
За положеннями ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Наявні матеріали справи свідчать про той факт, що згідно договору про забудову земельної ділянки, наданої в довічне користування для будівництва житлового будинку та господарських будівель, затвердженого 03 серпня 1993 року та зареєстрованого в реєстрі №2-2752, ОСОБА_6 як «Забудівнику» на підставі рішення Ізюмської міської ради №278 від 28 березня 1993 року було виділено земельну ділянку площею 1000кв.м. за адресою АДРЕСА_2 у місті Ізюмі Харківської області для будівництва житлового будинку житловою площею 71,06 кв.м., загальною площею 133,5 кв.м..
Відповідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області №0515 від 23 червня 2004 року було затверджено погодженні акти прийомки та введення до експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_2 загальною площею 121,6 кв.м., житловою площею 50, 7 кв.м..
Замість договору забудови р№2-2752 від 03 серпня 1993 року, посвідченого державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому видане свідоцтво №394 про право власності на спірний житловий будинок на підставі рішення виконкому від 23 червня 2004 року №0515
Вказані обставини підтверджують той факт, що ОСОБА_6 на протязі періоду з 1993 року по 2004 рік вів будівництво спірного будинку.
Позивач ОСОБА_3 згідно даних паспорта серія НОМЕР_1 виданого на ім'я останньої Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 12 квітня 2001 року (а.с.5-7) в період з 25 листопада 1980 року по 19 грудня 2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 та з 13 липня 1984 по 13 січня 2005 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 шлюб зареєстрували 7 травня 2004 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження тоді ж зроблено запис №65 (а.с.9).
Отже, питання щодо видачі свідоцтва про право власності на спірний будинок на ім'я ОСОБА_6 замість договору забудови р№2-2752 від 03 серпня 1993 року, вирішувалося майже через півтора місяца після одруження останнього (а.с.9,10,11).
За вимогами частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
За положеннями ст.. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України «Право спільної сумісної власності подружжя»
Отже, застосування ст.. 74 СК України поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними складені усталені відносини, що притаманні подружжю, а також вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано майно.
На зазначене суд не звернув належної уваги та дійшов необґрунтованого висновку щодо застосування положень гл. 8 СК України до конкретних правовідносин. Оскільки ОСОБА_3 в період з 1980 року по 19 грудня 2003 року перебувала в іншому шлюбі, то вважати житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою місто Ізюм Харківської області, АДРЕСА_2, спільною власністю останньої та ОСОБА_6 правових підстав немає.
Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, як і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права у відповідності до вимог ст.. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового рішення, яким у задоволені позовних вимог позивача слід відмовити, з підстав викладених вище.
Додаткове рішення учасниками процесу не оскаржується але воно також підлягає скасуванню в порядку ст.. 303 ЦПК України.
Так, додатковим рішенням суду від 06 грудня 2013 року доповнено рішення, яке є предметом перегляду в апеляційному порядку та визнано факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 без шлюбу протягом з 1 січня 2004 року по 07 травня 2004 року.
Установлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу є похідним до основного позову при визнанні права власності.
Керуючись ст..ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої в особі її представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2013 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -