"22" травня 2014 р.Справа № 916/2414/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.В. Лавриненко, В.Б. Туренко,
при секретарі судового засідання - І.М. Станковій,
за участю представників сторін:
від прокуратури: О.А. Лянна,
від Одеської обласної ради: І.О. Бондаренко,
від відповідачів:
Білгород-Дністровської районної ради: О.А. Берлінський,
ФОП ОСОБА_5: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Одеської обласної ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
на рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013р.
у справі № 916/2414/13
за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради
до відповідачів:
1)Білгород-Дністровської районної ради;
2)Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8
про визнання незаконним і скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
в судовому засіданні на підставі ст.77 ГПК України оголошено перерву до 11.03.2014р.
встановив:
Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся в інтересах держави в особі Одеської обласної ради з позовом до Білгород-Дністровської районної ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 про:
- визнання недійсним укладеного 07.11.2001р. між відповідачами договору оренди земельної ділянки площею 0,9872 га, розташованої на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та наданої для забудови і обслуговування бази відпочинку "Лідія";
- визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду Приватному підприємцю ОСОБА_8 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія".
В обгрунтування позовних вимог заступник прокурора послався на те, що Білгород-Дністровською районною радою спірну земельну ділянку надано в оренду з перевищенням повноважень, оскільки відповідно до норм чинного на той час земельного законодавства повноваження щодо розпорядження земельними ділянками рекреаційного призначення належали обласним Радам. Одночасно заступник прокурора просив поновити строк позовної давності, оскільки про порушення норм законодавства Білгород-Дністровському міжрайонному прокурору стало відомо лише 29.07.2013р. за результатами перевірки щодо законності розпорядження земельними ділянками на узбережжі Чорного моря, проведеної на виконання завдання прокуратури Одеської області та за обставинами, викладеними у зверненні директора ПП "Ніка-2" ОСОБА_9
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.11.2013р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Приймаючи рішення суд виходив з того, що у відповідності до положень Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), який діяв на момент прийняття районною радою оскаржуваного рішення та укладення відповідачами спірного договору, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою рекреаційного призначення належали обласній Раді народних депутатів, уповноваженій надавати земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім тих, що належать сільським, селищним, районним та міським, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, радам. Відтак суд дійшов висновку про незаконність рішення районної ради з підстав відсутності в останньої повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою та невідповідність укладеного відповідачами на виконання вказаного рішення договору оренди земельної ділянки вимогам закону. Водночас судом відновлено прокурору строк позовної давності по заявленим ним позовних вимогах з огляду на поважність причин пропуску цього строку. При цьому суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013р. у справі № 6/17-4949-2011 стосовно того, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що прокуратура не могла знати про порушення права держави і дізналася про це лише в 2013 році при проведенні перевірки.
Не погодившись з рішенням суду, Одеська обласна рада і ФОП ОСОБА_8 звернулися із апеляційними скаргами.
Одеська обласна рада в своїй апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати; в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення районної ради про надання в оренду спірної земельної ділянки провадження у справі припинити у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки - відмовити. Обґрунтовуючи доводи щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення скаржник зазначив, що оскільки прокурором оскаржується зазначене рішення з підстав перевищення повноважень районної ради при його прийнятті, то спір носить публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також апелянт зазначив про неправильне застосування господарським судом позовної давності, положення про яку необхідно застосовувати із врахуванням постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10, в якій викладено правову позицію про те, що позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Одночасно обласною радою зазначено, що судом першої інстанції при вирішенні даного господарського спору не враховано положення Конвенції про захист прав людини і оспорюваних свобод, практики Європейського суду з прав людини, не здійснено оцінку доцільності позбавлення особи майнових прав, не встановлено наявності або відсутності реальної суспільної необхідності таких дій.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_8 просила рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ні прокурором, ні господарським судом в оскаржуваному рішенні не вказано в чому саме полягає порушення інтересів держави, так як спірна земельна ділянка, перебуває у державній власності, а в державний бюджет надходить орендна плата за користування земельною ділянкою. Також скаржником зазначено, що оскільки господарським судом не ставиться під сумнів наявність повноважень у Білгород-Дністровської ради щодо віднесення земель до відповідної категорії, то з огляду на приписи частини 4 статті 2 Земельного кодексу України в редакції 1990р. зазначене свідчить про наявність повноважень у Білгород-Дністровської районної ради на передачу вказаних земель у власність або надання їх у користування. Крім того, ФОП ОСОБА_8 послалась на безпідставність відхилення господарським судом її клопотання про застосування строків позовної давності.
Заступник Білгород-Дністровського прокурора у відзиві на апеляційні скарги (вх.3146/13/Д1 від 16.12.2013р.) просив рішення суду залишити без змін як таке, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційні скарги - без задоволення, пославшись на їх безпідставність.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013р. (головуючий суддя Величко Т.А., судді Бойко Л.І., Таран С.В.) рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок місцевого суду стосовно того, що оскільки станом на 2001р. спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час земельного законодавства повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів. Водночас апеляційна інстанція дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення строків позовної давності, вказавши, що оскільки в даному випадку з позовом до суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність повинна обчислюватися від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Натомість матеріали справи свідчать про наявність підстав для застосування позовної давності, так як відповідно до протоколу пленарного засідання 17 сесії Білгород-Дністровської районної ради 23 скликання, на якій 07.09.2001р. прийнято оспорюване рішення, участь у засіданні районної ради приймали депутати обласної ради, тобто Одеській обласній раді про оспорюване рішення було відомо.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2014р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судом касаційної інстанції вказано про те, що здійснюючи повторний розгляд справи, судом апеляційної інстанції, з посиланням на положення постанов пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України стосовно застосування позовної давності, не були взяті до уваги всі доводи та докази сторін у їх сукупності. Також касаційною інстанцією зазначено, що посилання апеляційним господарським судом на помилковість висновків місцевого господарського суду щодо поважності причин пропуску прокурором подання позовної заяви, є передчасним та таким, що зроблено без врахування приписів законодавства, без з'ясування всіх необхідних для вирішення спору обставин та за відсутності у постанові апеляційного суду обгрунтованого спростування висновків суду першої інстанції, який виходив, у тому числі, і із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011.
На підставі постанови касаційної інстанції ухвалою від 07.04.2014р. справу прийнято до провадження Одеського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Л.В. Поліщук, судді Л.В.Лавриненко, В.Б.Туренко.
24.04.2014р. від представника ОСОБА_8 надійшло клопотання за вх.№1424/14/Д1 про залучення до матеріалів справи наступних документів: 1)копії листа Генеральної прокуратури України від 19.02.2014р. за №23-126 вих14, в якому повідомлено ОСОБА_8 про те, що упродовж 2010-2013 років Генеральною прокуратурою України організовано три перевірки додержання вимог Водного кодексу України та іншого законодавства на території Одеської області (липень-вересень 2011 року, травень та серпень 2013 року); 2)копії книги обліку перевірок ПП Буценко, з якої вбачається, що 27.07.2011р. Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства; 3)роздруківку наказу Генеральної прокуратури України від 07.11.2012р. №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів".
24.04.2014р. Білгород-Дністровська районна рада звернулася з клопотанням за вх.№ 1424/14/Д2 про залучення до матеріалів справи належним чином завіреної копії рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду Приватному підприємцю ОСОБА_8 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія".
Апеляційною інстанцією в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України зазначені документи залучені до матеріалів справи.
22.05.2014р. представник прокуратури надав клопотання про залучення до матеріалів справи листа Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури ПП "Ніка-2" щодо результатів перевірки та пред'явлення позову на захист інтересів держави, яке судом задоволено.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 19.05.2000р. № 277-ХХІІІ "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" землі Будацької коси Білгород-Дністровського району віднесено до земель рекреаційного призначення із затвердженням трьох зон використання земель Будацької коси в прибрежно-захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - зелена зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури (т.1 а.с. 89, т.2 а.с. 1-2).
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 27.04.2001р. №417-ХХІІІ надано згоду Приватному підприємцю ОСОБА_8 на розробку проекту відведення в оренду земельної ділянки площею 1,0 га, розташованої на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока між базами відпочинку "Комунальник" і "Акерман" (т.1 а.с. 74).
20.05.2001р. ПП ОСОБА_8 звернулась до Білгород-Дністровської районної ради із заявою про надання доручення земельно-кадастровому бюро на розробку проекту відведення вказаної земельної ділянки із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради для передачі заявнику в оренду строком на 49 років (т.1 а.с. 106).
Листом Білгород-Дністровської районної ради від 24.05.2001р. № Б-139/365 земельно-кадастровому бюро доручено розробити проект відведення земельної ділянки площею 1,0га із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока, яка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років громадянці ОСОБА_8 для будівництва закладу відпочинку (т.1 а.с. 107).
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду Приватному підприємцю ОСОБА_8 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія" затверджено проект відведення в оренду ПП ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,9872га, розташованої на Будацькій косі біля селища Затока (пункт 1). Пунктом 2 цього рішення ухвалено надати ПП ОСОБА_8 земельну ділянку на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду строком на 49 років для забудови та обслуговування закладу відпочинку "Лідія", розташовану між базами відпочинку "Комунальник" і "Акерман" на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради.
07.11.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавцем) та ПП ОСОБА_8 (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001р. № 479-ХХІІІ зобов'язався надати, а орендар прийняти в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради загальною площею 0,9872га, розташовану на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, для забудови та обслуговування закладу відпочинку "Лідія", розташованої між базами відпочинку "Комунальник" і "Акерман" згідно з планом землекористування, який є невід'ємною частиною договору. При цьому в пункті 1.1 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка, яка надається в оренду, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) і третій (дозволено розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради(т.1 а.с. 9-10).
З урахуванням встановлених обставин судова колегія зазначає наступне.
В порядку господарського судочинства вирішенню підлягають в тому числі спори, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.
Господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно - правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.
За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України.
Індивідуальні акти органів держави або органів місцевого самоврядування, якими реалізуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватно - правовий характер, тобто, справи у них підвідомчі господарським судам.
Даний спір в частині визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001р. №479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду Приватному підприємцю ОСОБА_8 для забудови та обслуговування бази відпочинку "Лідія" носить приватно - правовий характер і підлягає розгляду в господарських судах, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з орендою відповідачем - підприємцем земельної ділянки, право розпорядження якої оспорюється у даній справі.
В якості підстави звернення з даним позовом заступником прокурора зазначено відсутність у районної ради передбачених чинним на той час земельним законодавством повноважень на розпорядження землями рекреаційного призначення, при тому, що такими повноваженнями наділені обласні ради.
Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) суб'єктами права державної власності на землю виступають, в тому числі обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Згідно із положеннями статті 2 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України 1990 року).
У відповідності до приписів статті 11 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Згідно із статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) повноваженнями щодо надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього кодексу, також були наділені обласні Ради народних депутатів.
Порядок надання земельних ділянок у користування встановлювався статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року).
Відповідно до частин 3, 4 статті 19 цього Кодексу районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:
- із земель запасу для сільськогосподарського використання;
- із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;
- для ведення сільського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільського селищного Радою народних депутатів.
Обласні ради народних депутатів надають земельні ділянки:
- із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів і ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших ліній споруд;
- в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.
Враховуючи, що станом на 2001 рік спірну земельну ділянку віднесено до земель рекреаційного призначення, а наведений у статті 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) перелік випадків надання районною радою земельних ділянок у користування є вичерпним, то повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів, оскільки остання повноважна була надавати земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім тих, що належали сільським, селищним, районним та міським, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, радам.
З урахуванням викладеного є правомірним висновок суду першої інстанції про те, що Білгород-Дністровська районна рада, надавши в строкове платне користування спірну земельну ділянку рекреаційного призначення, розпорядилась нею поза межами наданих чинним на той час земельним законодавством повноважень.
Стосовно позовної давності апеляційна інстанція зазначає наступне.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
У відповідності до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Визнання судом причини пропущення позовної давності поважними, здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, звертаючись у вересні 2013 року з даним позовом до суду, просив поновити строк позовної давності, оскільки про порушення норм законодавства прокуратурі стало відомо лише 29.07.2013р. за результатами перевірки щодо законності розпорядження земельними ділянками на узбережжі Чорного моря, проведеної на виконання завдання прокуратури Одеської області та за обставинами, викладеними у зверненні директора ПП "Ніка-2" ОСОБА_9 від 11.07.2013р. (а.с.14-21, 22-24, 25-26).
26.09.2013р. від представника ФОП ОСОБА_8 надійшло клопотання за вх.№28862/13 про застосування при вирішенні даного господарського спору строків позовної давності, пославшись на те, що згідно із пунктом 2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 30.07.1998р. №23ХХІІІ, протоколи сесій районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесій; у цей же строк їх копії надсилаються до обласної ради, прокуратури району. Оскаржуване рішення районної ради надсилалось до Одеської обласної ради і Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, у зв'язку з чим зазначені органи мали змогу ознайомитись з його змістом і оскаржити у разі порушення інтересів Одеської обласної ради. Крім того, вказане рішення районної ради зберігається в Державному архіві Одеської області і, як Одеська обласна рада, так і Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура мали доступ до нього та можливість оскаржити. За таких обставин відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності на подачу заявленого позову.
Також представником ФОП ОСОБА_8 у запереченнях на позовну заяву (вх.№31633/13 від 21.10.203р.) надані пояснення стосовно того, що відповідно до вимоги Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області від 07.09.2009р. №6988-09вих у Комунального підприємства "Білгород-Дністровське БТІ" витребувано інвентаризаційну справу на базу відпочинку "Лідія", розташованої на території Білгород-Дністровського району на Будацькій косі біля селища Затока (т.1 а.с.158). Згідно супровідного листа від 09.09.2009р. №1600 Комунальним підприємством "Білгород-Дністровське БТІ" надано прокуратурі інвентаризаційну справу на комплекс будівель та споруд бази відпочинку "Лідія", у складі якої знаходилась також копія договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами на підставі оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської районної ради, а тому міжрайонній прокуратурі було відомо про передачу в оренду ФОП ОСОБА_8 спірної земельної ділянки.
Суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні строків позовної давності і визнаючи поважними причини пропущення прокурором строку позовної давності, виходив з того, що витребовуючи інвентаризаційну справу на базу відпочинку "Лідія" у 2009 році, міжрайонна прокуратура проводила перевірку законності здійснення забудовником містобудівної діяльності та відповідності нерухомих об'єктів технічним та нормативно-правовим нормам. Питання щодо законності користування земельною ділянкою при вивченні інвентаризаційної справи міжрайонною прокуратурою не досліджувалось, оскільки чинним законодавством не передбачено накопичення в інвентаризаційній справі правовстановлюючого документа на земельну ділянку, рішення, на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, документації із землеустрою. Тому відсутні підстави вважати, що прокуратура в процесі огляду інвентаризаційної справи у 2009 році знала чи могла знати про порушення оскаржуваними рішенням та договором прав та інтересів держави. Про вказані обставини, тобто про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення та укладанням спірного договору, прокуратура дізналася лише в процесі перевірки, здійсненої нею у зв'язку із зверненням ОСОБА_9 У зв'язку з наведеними обставинами та пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013р. у справі № 6/17-4949-2011, суд дійшов висновку про те, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності.
Проте такий висновок місцевого господарського суду є помилковим, оскільки ним не здійснено оцінку інших доказів, що містяться в матеріалах справи.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи протоколу пленарного засідання 17 сесії Білгород-Дністровської районної ради 23 скликання, на якій 07.09.2001р. було прийнято оспорюване рішення (пункт 23 протоколу), участь в ній приймали депутати обласної Ради народних депутатів (т.2 а.с.10-31).
Також згідно із пунктом 2.18. регламенту Білгород-Дністровської районної ради, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 30.07.1998р. №23-ХХІІІ, протоколи районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесій, у цей же строк їх копії надсилаються до обласної Ради, прокуратури району (т.1 а.с.47-55).
При цьому позивачем - Одеською обласною радою в судовому засіданні апеляційної інстанції підтверджено, що про прийняття Білгород-Дністровською районною радою оспорюваного рішення їй було відомо своєчасно.
Таким чином, Одеська обласна рада, в інтересах якої заявлено заступником прокурора даний позов, про наявність оспорюваного рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001р. №479-ХХІІІ та договору оренди землі від 07.11.2001р., укладеного на його виконання, була обізнана своєчасно, тобто в 2001 році, про що зазначалось представником позивача і під час розгляду справи в місцевому господарському суді, і в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного та враховуючи викладену у пункті 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правову позицію про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор, апеляційна інстанція дійшла висновку про застосування при вирішенні даного спору позовної давності, заявленою відповідачем - ФОП ОСОБА_8 Натомість наведені заступником прокурора причини пропуску позовної давності для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради не є поважними і спростовуються як позицією позивача - Одеської обласної ради, так і матеріалами справи.
За таких обставин рішення суду слід скасувати, відмовивши у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Враховуючи вищенаведене та
керуючись ст.ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу
України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Одеської обласної ради задовольнити частково. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013р. у справі №916/2414/13 скасувати, в позові відмовити.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови підписано 23.05.2014р.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя В.Б. Туренко