19 травня 2014 року Справа №922/4103/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивач - не з'явився;
відповідач - Фурсал В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1101Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 09 квітня 2014 року по справі №922/4103/13
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Украни", м. Київ
до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", м. Балаклія
про стягнення 2119165,58 грн.,
У вересні 2013 року позивач - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз Украни" - звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до КП Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", в якому просив стягнути з відповідача борг в розмірі 1750309,70 грн., стягнути пеню у розмірі 170719,53 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 64563,48 грн., 3% річних від основного боргу у розмірі 133572,87 грн., судовий збір у розмірі 42384 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.10.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача суму основного боргу в розмірі 1750309,70 грн., пеню у розмірі 136575,62 грн., 3% річних у розмірі 133572,87 грн., інфляційні втрати у розмірі 50561 грн. та суму судового збору 42103,26 грн. В інший частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 23.10.2013 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.10.2013 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 50561 грн. інфляційних втрат. Справу в цій частині передано на розгляд господарському суду Харківської області.
В постанові Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, лише на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проте, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у порушення положень Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 2 статті 83 якого господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Таким чином, спір розглядається в межах стягнення з відповідача 64563,48 грн. інфляційних витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09 квітня 2014 року по справі (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" на користь ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 64563,48 грн. інфляційних втрат та 1291,27 грн. судового збору.
Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі меншому, ніж заявлено позивачем; посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати в частині стягнення інфляційних втрат та прийняти нове, яким задовольнити позов в цій частині у повному обсязі.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що, на його думку, рішення господарського суду не відповідає дійсним обставинам справи та не підлягає задоволенню, оскільки судом повністю задоволено позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат. Відповідач зазначає, що зі змісту скарги не зрозуміло вимоги апелянта щодо перегляду рішення суду першої інстанції, що є порушенням статті 94 ГПК України.
Відповідач не погоджується з рішенням у новому розгляді справи, заперечує та вважає, що вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз Украни" в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 64563,48 грн., які нараховані за період з лютого 2011 року по травень 2013 року (як заявлено позивачем), не підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню.
У судове засідання позивач не з'явився, надіслав телеграму, в якій просив розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутністю представника позивача у зв'язку з неможливістю його прибуття у засідання суду.
Щодо наданої позивачем заяви, в якій він у зв'язку з відсутністю підстав для оскарження рішення, просить відкликати апеляційну скаргу та повернути сплачений судовий збір, колегія суддів повідомляє наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається апеляційним господарським судом, якщо до винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, заяву про відкликання скарги було подано 08.05.2014 року, у той час, як ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження було винесено 28.04.2014 року, тобто раніше, ніж надійшла заява про її відкликання.
Тому, колегія суддів не вбачає за можливе, керуючись частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» повернути заявнику сплачений за платіжним дорученням №301 від 17.04.2014 року судовий збір.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, заслухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (покупець) був укладений договір № 11/11-35-БО-02 про закупівлю природного газу за державні кошти від 21.12.2010 року (далі - Договір ).
На виконання умов Договору позивач поставив протягом січня - квітня 2011 року природний газ на загальну суму 5770376,09 грн., у свою чергу, відповідач прийняв його, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу.
Проте, відповідач в порушення умов Договору, свої зобов'язання виконав не повністю, за поставлений природний газ розрахувався частково.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює заборону на відмову в односторонньому порядку від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.
Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції виникає у останнього незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності відповідного погодження в умовах договору, починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, та може бути реалізоване кредитором на власний розсуд за весь період прострочення чи лише за його частину.
Позивачем був заявлений період нарахування з лютого 2011 року по травень 2013 року, за який відбувався як процес інфляції, так і процес дефляції, зокрема за липень 2011 року індекс інфляції складав 98,7%, за серпень 2011 р. - 99,6%, за травень та червень, серпень 2012 р. - 99,7%, за липень 2012 р. - 99,8% та інше.
Судом попередньої інстанції встановлено, що позивач не виключав періоди дефляції зі свого розрахунку, та нарахування інфляційних витрат було здійснено ним за нерозривний період.
Враховуючи те, що за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то з'ясувавши правомірність визначення позивачем початкової та кінцевої дат періоду розрахунку інфляційних втрат, то, на думку судової колегії, місцевим господарським судом заявлена вимога позивача в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 64563,48 грн. є обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню.
Перевіривши розрахунок суми позову, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 64563,48 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 09 квітня 2014 року по справі №922/4103/13 залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 23.05.2014 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Терещенко О.І.