ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/4790/14 15.05.14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
До Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва
Про стягнення грошових коштів
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача: Кучкова Ю.В. (дов.№91/2013/12/30-3 від 30.12.2013)
від відповідача: Турченко Д.Л. (дов.№б/н від 01.10.2013)
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №621751 від 01.05.2005 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 15.04.2014 року.
Відповідачем 14.04.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано довідку про стан заборгованості перед позивачем, відповідно до якої розмір такої заборгованості становить 137 969,87 грн.
У судовому засіданні 15.04.2014 судом оголошено перерву до 15.05.2014 року.
07.05.2014 позивачем до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано заяву про виправлення описки у позовній заяві, а саме у визначенні періоду виникнення заявленої до стягнення заборгованості, та довідку про надходження грошових коштів станом на день розгляду даного господарського спору.
Представник позивача під час судового засідання 15.05.2014 просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позові.
У свою чергу представник відповідача у судовому засіданні надав усні заперечення проти заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго», який є позивачем у справі. Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та зареєстрованого Печерською РДА в м. Києві 26.01.2012 року. Основними видами діяльності позивача є виробництво електроенергії, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води, що підтверджується Довідкою АБ № 152345 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва, укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 621751 від 01.05.2005 року.
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.
За умовами пункту 2.2.1. Договору Постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із Споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими Споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що при виконанні умов Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київської міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії.
Відповідно до пункту 2.3.1. Договору, Споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у додатку №2.
Відповідно до пунктів 9, 10 додатку № 2 до Договору (Тарифи та порядок розрахунків) Споживач щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує оформлену Постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник Постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок Постачальника згідно з його розрахунком.
Зобов'язання за Договором щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались позивачем належним чином та в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи обліковими картками (табуляграмами) Позивача щодо фактичного споживання відповідачем енергії за період з лютого 2011 року по грудень 2013 року.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що між сторонами існує спір або розбіжності щодо обсягів та якості поставленої Позивачем Відповідачу теплової енергії по Договору, за вищевказані періоди.
З огляду на зазначене вище, враховуючи умови договору щодо здійснення оплати не пізніше 25 числа поточного місяця, борг Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва у період з лютого 2011 до березня 2014 за використану теплову енергію за Договором № 621751 від 01.05.2005 документально підтверджений у розмірі 137 969,87 грн.
До того ж, із поданої відповідачем до суду бухгалтерської довідки про стан заборгованості на день розгляду даного господарського спору вбачається, що у Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва обліковується сума заборгованості у розмірі 137 969,87 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.02.2011 по 01.03.2014 3% річних у розмірі 4 725,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 262,50 грн.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
Так, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов'язання за Договором № 621751 від 01.05.2005 щодо оплати теплової енергії у період з 01.02.2011 по 01.03.2014 з боку відповідача, внаслідок чого у останнього виникла сума заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка станом на день розгляду справи складає 137 969,87 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу з відповідача обґрунтовані, документально доведені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.
У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.02.2011 по 01.03.2014, за договором на постачання теплової енергії у гарячої води №621751 від 01.05.2005, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4 725,42 грн. та 1 262,50 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.
Приписами пункту 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних та інфляційних втрат, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 4 725,42 грн. та інфляційних втрат розміром 1 262,50 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.
Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки суми 3% річних та інфляційної складової бороргу, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 725,42 грн. -3% річних та 1 262,50 грн. -інфляційних втрат, підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з лютого 2011 по березень 2014 у розмірі 137 969,87 грн. - основний борг, 1 262,50 грн. - інфляційна складова боргу та 4 725,52 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Разом з тим, при подачі позовної заяви ПАТ «Київенерго» сплачено судовий збір у розмірі більшому ніж передбачено вимогами Закону України «Про судовий збір» щодо визначення ставок судового збору. З огляду на зазначене, судовий збір у розмірі 596,19 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, у відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" звернулось до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 137 969 (сто тридцять сім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 87 копійок основного боргу, 4 725 (чотири тисячі сімсот двадцять п'ять) гривень 42 копійки - 3% річних, 1 262 (одну тисячу двісті шістдесят дві) гривні 50 копійок інфляційних втрат та 2 879 (дві тисячі вісімсот сімдесят дев'ять) гривень 16 копійок судового збору.
Повернути на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) з Державного бюджету України суму переплаченого судового збору у розмірі 596 (п'ятсот дев'яносто шість) гривень 19 копійок.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 15.05.2014 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 20.05.2014 року
Суддя К.В. Полякова