донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.05.2014р. справа №908/353/14
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А.
при секретарі судового засідання Задорожній А.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача:не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Володимирівка Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області
від27.03.2014р.
по справі№908/353/14 (суддя Попова І.А.)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр», м. Київ
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Володимирівка Запорізької області
простягнення 1791 грн. 97 коп. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 р., 249 грн. 19 коп. пені, 702 грн. 22 коп. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876 грн. 75 коп. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 р., 6598 грн. 81 коп. пені, 18321 грн. 20 коп. річних процентів, 3687 грн. 68 коп. штрафу
Товариство з обмеженою відповідальністю ««Сервіс-Агроцентр»», м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Володимирівка Запорізької області про стягнення 1791 грн. 97 коп. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 р., 249 грн. 19 коп. пені, 702 грн. 22 коп. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876 грн. 75 коп. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 р., 6598 грн. 81 коп. пені, 18321 грн. 20коп. річних процентів, 3687 грн. 68 коп. штрафу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2014р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Володимирівка Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр», м. Київ 38668грн.72коп. основного боргу, 6848грн. - пені, 19023грн.42коп. річних процентів, 3799грн.68коп. штрафу, 1827грн. - витрат по сплаті судового збору.
Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати частково та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, річних процентів та штрафу.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо терміну настання форс мажорних обставин, оскільки у висновку Торгово-промислової палати України чітко визначено, що внаслідок посухи протягом весняно-літнього періоду 2013р. на площах ТОВ «Україна» загинули посіви. На думку скаржника, є доведеними такі факти як наявність форс-мажорних обставин та причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажорними обставинами та загибеллю сільськогосподарських культур та, як наслідок, неможливістю виконання у строк зобов'язання по оплаті насіння та засобів для захисту рослин за договорами поставки, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача пені та штрафу. Вважає, що господарським судом неправомірно стягнуто з відповідача 39%, оскільки вказані проценти підпадають під визначення пені, які вже були стягнуті на підставі п. 8.5.1. договору, посилається при цьому на постанову Верховного суду України від 24.12.2013р. по справі №3-37гс13.
Представник позивача у судове засідання не прибув, відзив не надав.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю свого представника у іншому судовому процесі.
Судова колегія в задоволенні клопотання щодо відкладання розгляду справи відмовляє, оскільки відповідач є юридичною особою, та у разі неможливості прибуття у судове засідання представника, у зв'язку з його зайнятістю у іншому судовому процесі, підприємство має можливість направити до судового засідання будь-якого іншого представника. Крім того, відповідач не визначився про необхідність надання додаткових документів в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" (позивач у справі, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (відповідач у справі, покупець) укладено наступні договори поставки на умовах розстрочення платежу: договір від 05.03.2013р. № ЗП-48-050313/ззр-Яр та договір від 31.01.2013р. №ЗП-28-310113/н-ЯР.
Згідно з п. 1.3 договорів постачальник зобов'язався передати продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його повне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови визначається додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невід'ємною його частиною.
Строки, порядок та інші умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюється сторонами в додатковій угоді (специфікації). Товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами у додаткових угодах (специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного договору (п.п.2.4., 2.5. договорів).
Пунктом 3.5. договорів визначено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати ціни товару.
Вартість товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 4.1. договорів).
У пункті 2.1 договорів сторонами визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до « 30 листопада 2013р.», а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання.
05.03.2013р. сторонами до договору № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013р. укладено додаткову угоду (специфікацію) № 1, якою передбачено наступний строк оплати за продукцію: 20% - до 08.03.2013 р., 80% - до 15.10.2013 р.
Також, 31.01.2013р. сторонами до договору № ЗП-28-310113/н-Яр від 31.01.2013 р. укладено додаткову угоду (специфікацію) № 1, якою передбачено наступний строк оплати за продукцію: 20% - до 06.02.2013 р., 30% - до 31.07.2013 р., 50% - до 15.10.2013р. та 06.03.2013р. додаткову угоду (специфікацію) №2 , якою передбачено наступні строки оплати за продукцію: 20% - до 15.04.2013 р., 30% - до 31.07.2013 р., 50% - до 15.10.2013р.
Оцінивши зміст спірних договорів, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останні за правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.
Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договорів поставив відповідачу товар на загальну суму 75993,47грн., що підтверджується видатковими накладними від 18.03.2013р. №311 на суму 1866,64грн., від 29.03.2013р. №498 на суму 67243,50грн., від 29.03.2013р. №499 на суму 6510,00грн., які підписані та засвідчені печатками з боку обох сторін без зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Зазначений товар було отримано повноважною особою відповідача.
В матеріалах справи не міститься доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень, на момент фактичної його передачі. Письмові повідомлення стосовно відмови від прийняття або оплати продукції відповідачем позивачу не надавались.
Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 37324грн.75коп., що підтверджується наданими банківськими виписками. Тобто, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 38668грн.72грн., зокрема за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 р. - 36876 грн.75 коп., № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 р. - 1791грн.97 коп.
Крім того, за період з 01.01.2013р.-13.03.2014р. відповідач підтвердив наявність боргу перед позивачем за спірними видатковими накладними, про що свідчать підписані та скріплені печаткою підприємства акти звірки розрахунків зі сторони відповідача та визнав суму боргу у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, тому господарський суд правомірно дійшов висновку щодо стягнення з останнього боргу у розмірі 38668грн.72коп.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 6848грн. та 3799грн.68коп. штрафу за порушення грошового зобов'язання.
Згідно п.1, п.3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника відносно того, що у зв'язку з форс-мажорними обставинами відсутні підстави для стягнення з останнього пені та штрафу з огляду на наступне.
Статтею 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Зазначені норми права визначають підстави звільнення від відповідальності за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме такі підстави визначені сторонами в розділі 7 договорів.
У випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов'язань, сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по договору при умові невідкладного надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме - висновку органу Торгово-Промислової Палати України (п. 7.1 договорів).
Відповідно до п. 7.3. договорів, несприятливі погодні умови та інші обставини, які призвели до загибелі посівів чи/або втрати урожаю покупця, не є підставою для звільнення покупця від обов'язку розрахуватись по даному договору.
Пунктом 7.4 передбачено, що про настання обставин, що вказані в п. 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 календарних днів.
Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по цьому договору. Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка підпадала під їх дію, лише від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань за цим договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин, але не звільняє від обов'язку розрахуватись (п.п. 7.5. та 7.6. договорів).
Натомість, в матеріалах справи не міститься доказів звернення відповідача, на виконання вимог п. 7.1. договорів, в триденний термін до позивача про настання форс-мажорних обставин.
Відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України від 12.11.2013р. №2758/05-4 вбачається, що внаслідок посухи протягом весняно-літнього періоду 2013р. на площах ТОВ «Україна» загинули посіви соняшнику та станом на 17 липня 2013р. ці несприятливі погодні умови є форс-мажорними обставинами.
Разом з тим, застосування обставин непереборної сили між суб'єктами господарювання визначено у договорах, а саме: строк надання висновку Торгово-Промислової Палати України у будь якому разі не повинен перевищувати більш як 30 календарних днів.
Натомість, відповідач направив позивачу лист з висновком Торгово-промислової палати України від 12.11.2013р. №2758/05-4 про виникнення форс мажорних обставин лише 18.11.2013р., тоді як строк передоплати відповідно до додаткової угоди до договору від 05.03.2013р. №ЗП-48-050313/ззр-ЯР наступив 08.03.2013р. та відповідно до додаткової угоди №1 до договору від 31.01.2013р. №ЗП-28-310113/н-ЯР 06.02.2013р. та додаткової угоди №2 - 15.04.2013р., хоча обставини форс-мажору і мали місце протягом весняно-літнього періоду.
З наведеного вбачається, що відповідачем несвоєчасно повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, тому згідно з п. 7.5 договорів він позбавлен права посилатися на такі обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань за договором.
Пунктом 8.5.1 договорів визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Згідно з п. 8.6 договорів нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.
Відповідно до п. 8.3 договорів постачальник вправі застосовувати на свій розсуд будь-які оперативно-господарські санкції визначені ст. 235 та ст. 236 ГК України, зокрема у разі порушення строків оплати, встановлених даним договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, зобов'язання покупця по повному розрахунку за отриманий товар вважаються такими, що настали з моменту такого прострочення.
Колегія суддів, перевіривши арифметичний розрахунок суми пені та штрафу, погоджується з висновком господарського суду Запорізької області про задоволення даних вимог в повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 39% річних у сумі 19023грн.42коп.
Пунктом 8.5.2 договорів передбачено, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 39 % річних від суми боргу.
Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника відносно того, що річні, вказані в п. 8.5.2 договорах підпадають під визначення пені, яку заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 8.5.1 договорів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
Слід враховувати, що, попри подібність правової природи п. 3 ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
Відповідальність, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання та може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів зокрема неустойки. Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст.625 ЦК України).
Таким чином, перевіривши арифметичний розрахунок 39% річних позивача, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимоги в цій частині
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
При таких обставинах доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014р. по справі №908/353/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Володимирівка Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014р. по справі №908/353/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014р. по справі №908/353/14 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Н.М. Принцевська
О.А.Скакун
Надруковано 5 прим.:
1прим.-Позивачу;
1прим.-Відповідачу;
1прим.-У справу;
1прим.-ДАГС;
1прим.-ГСДЗО.