01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.06.2009 № 4/578
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Борисенко І.В.
Шипка В.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.03.2009
у справі № 4/578 (суддя Сулім В.В.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Топ-Сервіс-Трейдінг"
до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва
Підрозділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві
третя особа позивача
третя особа відповідача
про зобов"язання відповідача надати до відділення державного казначейства у Радянському районі м. Києва висновок про відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість та нарахувати проценти на бюджетну заборгованість
Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578 позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Радянському районі м. Києва подати до Державного казначейства Радянського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг» і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
На виконання ухвали Арбітражного суду м. Києва від 22.03.2000 р. у справі № 4/578 видано наказ, яким зобов'язано ДПІ у Радянському районі м. Києва подати до Державного казначейства Радянського району у м. Києві висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг» і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
В подальшому 10.08.2004 р. до Господарського суду міста Києва звернувся представник позивача з клопотанням про видачу дубліката наказу № 4/578 та заміну боржника правонаступником.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.09.2004 р. замінено боржника у справі № 4/578 (ДПІ у Радянському районі м. Києва) правонаступником - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, видано дублікат наказу у справі № 4/578 від 22.03.2000 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.10.2007 р. виправлено описки в ухвалі Господарського суду м. Києва від 15.09.2004 р. № 4/578, видано дублікат наказу від 05.10.2007 р. у справі № 4/578.
До Господарського суду м. Києва 18.04.2008 р. звернулась Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва зі скаргою на дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві.
Заявник в своїй скарзі просить суд скасувати постанову державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2008 р. №215/1, посилаючись на те, що у постанові державним виконавцем встановлено строк боржнику для добровільного виконання до 13.03.2008 р., проте постанова одержана боржником лише 18.03.2008 р., тобто порушено право боржника на добровільне виконання рішення суду; боржника зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року, проте не зазначено, в якому саме розмірі, жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачено такий спосіб виконання рішення. Боржник також зазначає, що право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, проте стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р., відповідно не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. Боржник вважає, що виконання такої постанови державного виконавця є неприпустимим та може призвести до необґрунтованого стягнення коштів з Державного бюджету України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі 4/578 у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії держаного виконавця від 17.04.2008 р. № 1884/9/10-314 відмовлено.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва також 09.02.2009 р. звернулась до Господарського суду міста Києва з заявою про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 у справі № 4/578 відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 4/578 віл 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню, від 09.02.2009 р. № 395/9/10-314.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва також 05.02.2008 р. звернулась до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві (вимогу державного виконавця від 29.01.2008 р. №83/363/1).
Заявник в своїй скарзі просив суд скасувати вимогу державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві від 29.01.2008 р. №83/363/1, посилаючись на те, що процедура оскарження постанови державного виконавця від 04.09.2007 р. №363/1 про відкриття виконавчого провадження на день пред'явлення вимоги не закінчилась, отже виконати дії, передбачені у Вимозі, на стадії оскарження постанови державного виконавця №363/1 є неприпустимим. Крім того, у вимозі державний виконавець вимагає від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва вчинити певні дії по виконанню рішення у спосіб, не передбачений законодавством, оскільки право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, проте стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р., відповідно не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. Такого органу як Державне казначейство Шевченківського району міста Києва на даний час не існує, жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачений такий спосіб виконання рішення, вимога не встановлює, у якому розмірі за липень 1999 р. має бути повернута бюджетна заборгованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії державного виконавця від 01.02.2008 р. № 479/9/10-313 відмовлено.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва 07.05.2008 р. звернулась до Господарського суду м. Києва також зі скаргою на дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві (вимогу державного виконавця від 06.03.2008 р. № 215/1).
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва у своїй скарзі просить суд скасувати вимогу державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві від 06.03.2008 р. №215/1, посилаючись на те, що процедура оскарження постанови державного виконавця від 06.03.2008 р. №215/1 про відкриття виконавчого провадження на день пред'явлення вимоги не закінчилась, отже виконання дій, передбачених у Вимозі, на стадії оскарження постанови державного виконавця №215/1 є неприпустимим. Крім того у вимозі державний виконавець вимагає від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва вчинити певні дії по виконанню рішення у спосіб, не передбачений законодавством, оскільки право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, проте стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006р., відповідно не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. Такого органу як Державне казначейство Шевченківського району міста Києва даний час не існує, жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачений такий спосіб виконання рішення, вимога не встановлює, у якому розмірі за липень 1999 р. має бути повернута бюджетна заборгованість. Крім того Скаржник зазначає, що у вимозі від 06.03.2008 р. встановлено строк повідомити про виконання до 13.03.2008 р. Проте вимога одержана боржником лише 18.03.2008 р., тобто у межах встановленого державним виконавцем строку боржник не міг виконати вимогу державного виконавця.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії державного виконавця від 24.04.2008р. № 1956/9/10-313 відмовлено.
Не погоджуючись з усіма чотирма ухвалами Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з чотирма апеляційними скаргами, в яких просила вищевказані ухвали місцевого суду скасувати та задовольнити зв'ялені нею до суду першої станції скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1884/9/10-314 від 17.04.2008 на дії державного виконавця) був призначений на 26.05.2009 р., про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі №4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню) був призначений на 26.05.2009 р., про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 479/9/10-313 від 01.02.2008 на дії державного виконавця) був призначений на 26.05.2009 р., про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1956/9/10-313 від 24.04.2008 р. на дії державного виконавця) був призначений на 26.05.2009 р., про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку із закінченням повноважень судді Євсікова О.О. та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Шипка В.В., суддів: Борисенко І.В. (доповідач), Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. об'єднано в одне провадження для сумісного розгляду апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва:
- на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1884/9/10-314 від 17.04.2008 р. на дії державного виконавця);
- на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню);
- на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 479/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця);
- на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1956/9/10-313 від 24.04.2008 р. на дії державного виконавця).
Розгляд апеляційних скарг відкладено на 10.06.2009 р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку із зайнятістю судді Зубець Л.П. у розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О. (доповідач), суддів Борисенко І.В., Шипка В.В.
Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для розгляду даних скарг, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва у судовому засіданні 10.06.2009 р. підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити з викладених у скаргах підстав.
Позивач у судовому засіданні 10.06.2009 р. заперечував проти доводів Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, викладених в апеляційних скаргах, просив суд відмовити в їх задоволенні та залишити без змін оскаржувані ухвали суду як такі, що прийняті з повним та всебічним з'ясуванням обставин, котрі мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи чотирьох апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1884/9/10-314 від 17.04.2008 р. на дії державного виконавця) колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.
Як свідчать матеріали справи, 06.03.2008 р. державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві (надалі - «ДВС») направив Скаржнику - Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2008 р. № 215/1 (далі - Постанова) з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 4/578, виданого 05.10.2007р. про зобов'язання ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 р. ТОВ „ТОП-Сервіс-Трейдінг” і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення, що вступив в законну силу (набрав чинності) 05.10.2007 р. Боржнику надано строк для добровільного виконання до 13.03.2007 р. Крім того, боржника попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк рішення буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Скаржник у своїй скарзі зазначає, що його Постановою зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг» за серпень у сумі 1.844.468,00 грн. та за вересень 1999 у сумі 1.731.262,00 грн. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення, протягом строку дії, включаючи день погашення, що вступив в законну силу 05.10.2007 р. Дослідивши Постанову, суд встановив, що постанова не містить посилання на періоди серпень та вересень 1999, а також на розмір сум бюджетної заборгованості. З огляду на зазначене суд відхиляє це твердження як таке, що не відповідає дійсності.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Як вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження, остання винесена державним виконавцем 06.03.2007 р., а документ про примусове виконання поданий 05.03.2008 р. Таким чином, Постанова винесена державним виконавцем у встановлений Законом 3-денний строк.
Судом встановлено, що Постанова була отримана Скаржником 18.03.2008 р., тобто вже після спливу строку для добровільного виконання рішення, встановленого у Постанові.
Скаржник зазначає, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваної Постанови було порушено право на добровільне виконання рішення суду. Суд відхиляє зазначене посилання як обґрунтування скасування Постанови з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 30 Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
З огляду на зазначене суд вважає, що одержання Скаржником несвоєчасно постанови не є підставою для її скасування, оскільки він не був позбавлений права звернутися до ДВС із заявою про відновлення строку виконання Постанови. Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив, що Скаржник не вчинив жодних дій, передбачених ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», для повідомлення ДВС про несвоєчасне одержання Постанови та відновлення строку добровільного виконання рішення Арбітражного суду м. Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578.
Скаржник також зазначає, що Постановою ДВС вимагається вчинити дії по виконанню рішення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
Так, Скаржник вказує, що Постановою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року. Проте такого органу як Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує.
Суд вважає зазначені посилання необґрунтованими, оскільки резолютивна частина Постанови державного виконавця повністю відтворює зміст наказу Господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р., який поданий стягувачем для примусового виконання. Жодних інших вимог до боржника резолютивна частина постанови державного виконавця не містить.
Відповідно до ст. 89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Згідно із ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Відповідні положення містяться й у ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд відзначає таке. Скаржнику, в силу його компетенції і повноважень як державного органу, відомо, що Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує, оскільки його було реорганізовано в управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва. Проте скаржник не звертався до Господарського суду міста Києва із заявою про роз'яснення рішення або про зміну способу та порядку виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578.
Скаржник також обґрунтовує свою скаргу тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачено такий спосіб виконання рішення; порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), передбачено Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий орган надає органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Згідно з п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Порядок відшкодування податку на додану вартість затверджений спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72. Відповідно до п. 4.1 зазначеного порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів (форма наведена в додатку 2) або за рішенням суду. В той же час Порядком у п.п. 1.1 - 1.3 встановлено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку на додану вартість з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" та Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні"; термін відшкодування - визначений відповідно до чинного законодавства період, протягом якого з Державного бюджету України у відповідності до рішення платника перераховується належна йому сума податку на додану вартість; бюджетна заборгованість з податку на додану вартість - суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.
З огляду на зазначене, доводи Скаржника про те, що надання висновку про повернення бюджетної заборгованості не передбачено чинним законодавством України, не відповідають дійсності, оскільки поняття «бюджетна заборгованість» лише вказує на правовий статус сум відшкодування податку на додану вартість, які не було відшкодовано податковим органом із Державного бюджету України у встановлені чинним законодавством терміни. Враховуючи зазначене, суд відхиляє вказані посилання Скаржника.
В той же час чинне законодавство України не надає державному виконавцю права здійснювати примусове виконання судового рішення в іншій спосіб, ніж встановлено відповідним рішення.
Також суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Положення податкового законодавства України не регулюють примусове виконання рішень, а тому Скаржник безпідставно обґрунтовує свою скаргу на Постанову як дію державного виконавця, положеннями Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Так, скаржник посилається на те, що стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р. Оскільки право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, відповідно, стягувач не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. У зв'язку з викладеним скаржник вважає Постанову такою, що вимагає від скаржника вчинити дії у спосіб, не передбачений законом.
Щодо зазначеного обґрунтування скаржника суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На підставі Акта № 56/1510 від 30.11.2006 р. анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість Позивача у справі, а 08.12.2006 р. його було виключено з реєстру платників податку на додану вартість.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (і який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
На момент направлення ДВС Постанови Позивач вже не був платником податку на додану вартість, а тому, вважає Скаржник, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОП-Сервіс-Трейдінг» не має права отримати з Державного бюджету України відшкодування з податку на додану вартість.
Суд вважає зазначені посилання безпідставними та необґрунтованими з наступних мотивів.
По-перше, на момент прийняття Арбітражним судом міста Києва рішення у справі у 1999 році Позивач був платником податку на додану вартість, а отже будь-яких перешкод з виконання рішення не існувало. Разом з тим Скаржник не виконує судове рішення протягом майже 10 років. При цьому матеріали справи свідчать, що судом не приймалося рішення про відстрочення чи розстрочення виконання рішення. За час невиконання скаржником рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі правовий статус Позивача як платника податку на додану вартість змінився, проте ця обставина, яка настала вже після набрання законної сили зазначеним рішенням, не може бути підставою для невиконання судового рішення і тим більше підставою для скасування Постанови.
По-друге, на час прийняття зазначеного вище рішення стаття 9 Закону України «Про податок на додану вартість» не містила п. 9.8, а складалася лише з 6 пунктів. При цьому редакція статті 9 цього Закону не містила будь-яких обмежень, в тому числі такого, на яке посилається скаржник.
Обмеження щодо права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування були встановлені Законом України «Про внесення мін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005 р., тобто вже через 5 років після набуття законної сили судовим рішенням у даній справі.
Статтею 58 Конституції України, норми якої мають вищу юридичну силу, встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, в силу зазначеного припису норми, встановлені після прийняття судом рішення у встановленому чинним законодавством України порядку та на підставі чинного на момент судового розгляду справи законодавства України, не можуть бути підставою для невиконання судового рішення. Така позиція суду ґрунтується на положеннях ст. 124 Конституції України, якою закріплено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Крім того, чинним законодавством передбачена відповідальність за невиконання судового рішення, що набрало законної сили.
Отже, посилання скаржника на п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» в обґрунтування своєї скарги на дії державного виконавця (на постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2008 р. № 215/1) суперечить чинному законодавству України, а тому суд його відхиляє.
Що стосується посилання скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то суд вважає за необхідне зазначити наступне. Цей Закон був прийнятий Верховною Радою України 21.12.2000 р., чинності набрав 01.04.2001 р., а отже не може визначати, обмежувати чи скасовувати право Позивача на отримання присудженого судовим рішенням.
Згідно з пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. було встановлено, що Позивач вчинив всі необхідні дії для отримання бюджетного відшкодування, а тому саме бездіяльність скаржника була підставою для звернення Позивача до суду для одержання бюджетного відшкодування.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставним посилання скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому відхиляє його.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії державного виконавця від 17.04.2008 р. № 1884/9/10-314 про скасування постанови державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження, а тому обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню) колегія суддів відзначає наступне.
Заявник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва - звернувся до суду із заявою про визнання наказу-дублікату Господарського суду міста Києва № 4/578 від 05.10.2007 р. таким, що не підлягає виконанню, в порядку адміністративного судочинства, посилаючись на те, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) розпочато в період після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, а також на абз. 1 та 5 п. 6, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, а також ст. 259 КАС України.
Абзацом 1 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту (абз. 5 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України).
Місцевий суд, розглянувши заяву в частині обґрунтування звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, вірно визнав вищезазначені посилання безпідставними та необґрунтованими з наступних мотивів.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України покладено обов'язок розгляду адміністративних справ на господарські суди у першій інстанції до початку діяльності окружних адміністративних судів. На момент подання заяви Окружний адміністративний суд м. Києва розпочав свою діяльність, а отже Господарський суд міста Києва розглядає лише ті адміністративні справи, провадження у яких було порушено до набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства України або після, але до початку діяльності Окружного адміністративного суду м. Києва, з яких не було прийняте судове рішення по суті.
Судове рішення у справі було прийняте Арбітражним судом міста Києва у 1999 році, переглянуте у порядку нагляду у 2000 році (постанова про перевірку рішення в порядку нагляду від 09.02.2000 р.). Таким чином, судове рішення по суті спору було прийняте в порядку арбітражного (господарського) судочинства ще до набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства України. За таких обставин посилання Заявника на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставним, а тому суд відхиляє його.
Згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29-32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимогу правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року.
Отже, вищезазначене положення КАС України встановлює, що за правилами Кодексу адміністративного судочинства України господарським судом у першій інстанції розглядаються подані і не розглянуті по суті спори, що виникають із адміністративних правовідносин, заяви, скарги, позовні заяви, заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, тобто процесуальні документи, які є підставою для розгляду справи по суті. За таких обставин, процесуальні документи, подані вже після вирішення справи по суті, розглядаються за правилами того судочинства, за правилами якого розглядалася справа по суті.
Заявник вірно вказав на те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження у справі. Оскільки справа Господарського суду міста Києва № 4/578 була розглянута по суті за правилами арбітражного (господарського) судочинства, то й заява про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню, повинна подаватися в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Судом встановлено, що Заявнику на момент подання Заяви було відомо про порядок подання цієї заяви. Так, постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2008 р. у справі № 4/578 Заявнику було вказано, що у разі настання обставин, які Заявник вважає такими, що є підставою для визнання у встановленому Законом порядку наказу таким, що не підлягає виконанню, він має звернутися до Господарського суду міста Києва в порядку ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас Заявник посилається на ст. 259 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 259 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Згідно з цією статтею суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неприбуття у судове засідання стягувача і боржника, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути оскаржено в загальному порядку.
Оскільки справа № 4/578 була розглянута за правилами господарського судочинства, то відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України на виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578 був виданий наказ. В той же час ст. 259 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовані питання з приводу виконавчого листа, виданого за результатами розгляду по суті адміністративної справи. Господарським судом міста Києва у справі № 4/578 не видавалося та не могло бути видано виконавчого листа, а тому у Господарського суду міста Києва відсутні правові підстави розглядати заяву про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду м. Києва таким, що не підлягає виконанню, в порядку, встановленому ст. 259 КАС України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що заява про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.07р. Господарського суду м. Києва таким, що не підлягає виконанню, не підлягає задоволенню, оскільки вона подана до Господарського суду міста Києва з порушеннями правил звернення до суду для розгляду відповідних заяв.
Крім того Заявник обґрунтовує свою заяву тим, що на підставі Акта № 56/1510 від 30.11.2006 р. анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість Позивача по справі, а 08.12.2006 р. останнього було виключено з реєстру платників податку на додану вартість.
Вказані обґрунтування колегія суддів відхиляє з підстав, викладених вище.
Крім того Заявник обґрунтовує свою заяву тим, що на початок 2002 року на облікових картках Позивача як платника податку на додану вартість обліковувалася переплата у розмірі 6254741,41 грн., однак Позивачу було донараховано податок на додану вартість рішенням 746/26-17 від 22.05.2002 р. на загальну суму 3934763,00 грн. та податковим повідомленням-рішенням № 0000732601 від 22.05.2002 р. на суму 3717922,00 грн., а отже переплата, що обліковувалась у ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг», зменшувалась на суму донарахувань з податку на додану вартість, в результаті чого у підприємства обліковується недоїмка у розмірі 122496,59 грн. На підтвердження своїх доводів Заявник надав суду облікові картки Позивача по податку на додану вартість за 2002 та 2009 роки. Однак зазначені картки не містять відомостей щодо обліку податку на додану вартість за липень 1999 року, а тому зазначені облікові картки не можуть підтверджувати відсутності правових підстав повернення бюджетної заборгованості ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу Заявника на те, що судове рішення не може виконуватися шляхом зарахування. Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє зазначені доводи Заявника як безпідставні.
На підставі вищевикладеного місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що заява про визнання наказу-дублікату N° 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню, не може бути задоволена.
По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 479/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця) колегія суддів відзначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, 29.01.2008 р. державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві повторно направив Скаржнику - Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва вимогу № 83/363/1 (далі - Вимога), в якій вимагає від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомити у строк до 31.01.2008 р. ДВС про виконання наказу № 4/578 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва відповідно до резолютивної частини рішення, а саме: подати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг» бюджетної заборгованості за липень 1999 р. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Судом встановлено, що Вимога була направлена в межах виконавчого провадження, відкритого постановою про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2007 р. № 363/1. Скаржник оскаржив дії державного виконавця, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. скаргу було відхилено; постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. у справі № 4/578 було залишено без задоволення; на час направлення Вимоги Скаржник звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. у справі № 4/578.
На думку Скаржника, оскільки він звернувся із зазначеною касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, державний виконавець в силу п. 5 ст. 35 Закону України мав зупинити виконавче провадження.
Статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження може бути зупинено, зокрема, у разі прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Отже, положення ст. 35 Закону не встановлює обов'язковим наслідком оскарження дій державного виконавця зупинення провадження, отже посилання Скаржника на зазначену норму в обґрунтування скарги є безпідставним.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва була прийнята до провадження ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2008 р.
Таким чином, Вимога була направлена ДВС Скаржнику після прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 15.01.2008 р. та до винесення ухвали Вищого господарського суду України від 03.03.2008 р.
Отже, станом на 29.01.2008 р. були відсутні обставини, що можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження в порядку п. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає посилання на п. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» в обґрунтування скарги безпідставними, а тому відхиляє їх.
Скаржник також зазначає, що у Вимозі ДВС вимагає вчинити дії по виконанню рішення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
Так, Скаржник вказує, що Вимогою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року. Проте такого органу як Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує.
Суд вважає зазначені посилання необґрунтованими з підстав, викладених вище.
Що ж до посилання на те, що Вимогою не визначено, в якому розмірі за липень 1999 року має бути повернута бюджетна заборгованість, то суд вважає таке посилання безпідставним, оскільки Вимога не вимагає вчинити дії, які визначені у наказі № 4/578 Господарського суду міста Києва від 15.09.2004 р., а лише зобов'язує повідомити ДВС про виконання зазначеного наказу. Крім того вказаний наказ повністю відтворює зміст рішення Арбітражного суду м. Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578.
Скаржник також обґрунтовує свою скаргу тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачено такий спосіб виконання рішення; порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), передбачено Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий орган надає органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Вказані посилання було визначено колегією суддів безпідставним вище.
Колегія суддів також відзначає таке. Безпосередньо у Вимозі зазначено, що ДВС зверталася до Господарського суду міста Києва з проханням роз'яснити порядок та спосіб виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578, проте Господарський суд міста Києва листом від 25.10.2007 р. № 12/100 відмовив у розгляді зазначеного подання.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як уже зазначалось, положення податкового законодавства України не регулюють примусове виконання рішень, а тому Скаржник безпідставно обґрунтовує свою скаргу на Вимогу як дію державного виконавця, положеннями Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Посилання Скаржника на те, що стягувач виключений з реєстру платників ПДВ колегіє суддів відхиляється з підстав, викладених вище.
Отже, посилання Скаржника на п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» в обґрунтування своєї заяви про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду м. Києва таким, що не підлягає виконанню, суперечить чинному законодавству України, а тому суд його відхиляє.
Що стосується посилання Скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то вказані посилання також були спростовані колегією суддів вище.
Судом також встановлено, що постановою про закінчення виконавчого провадження від 06.03.2008 р. було закрите виконавче провадження, в межах якого ДВС направила Скаржнику Вимогу. З огляду на зазначене, суд вважає, що Вимога не створює жодних правових наслідків для Скаржника як сторони виконавчого провадження.
Оскільки Скаржник є боржником у зазначеному виконавчому провадженні, то йому не могло бути невідомо про те це на момент розгляду скарги. З огляду на зазначене суд вважає, що вимога Скаржника про розгляд скарги після закінчення виконавчого провадження спрямована на затягування виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі. Тим більше, що Скаржник звернувся до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії державного виконавця щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2007 р., яка на момент судового розгляду даної скарги була відхилена усіма судами вищих інстанцій. При цьому вищезазначена скарга ґрунтувалася на тих самих доводах, що й дана скарга.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії державного виконавця від 01.02.2008 р. №/4/79/9/10-313, а тому обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1956/9/10-313 від 24.04.2008 р. на дії державного виконавця) колегія суддів відзначає наступне.
Державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві 06.03.2008 р. направив Скаржнику - Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва вимогу № 215/1 (далі - Вимога), в якій вимагає від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомити ДВС у строк до 13.03.2008 р. про виконання наказу № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва у відповідності до резолютивної частини рішення, а саме: подати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення ТОВ «ТОП-Сервіс-Трейдінг» бюджетної заборгованості за липень 1999 р. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Судом встановлено, що Вимога була отримана Скаржником 18.03.2008 р., тобто вже після спливу строку, встановленого у Вимозі. Чинне законодавство України не встановлює порядку дій боржника у разі несвоєчасного отримання вимоги державного виконавця, а тому суд вважає, що за аналогією має застосовуватися ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 30 Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при затвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Скаржник не надав суду доказів того, що він звертався до ДВС із заявою про продовження строку виконання Вимоги.
З огляду на зазначене, суд вважає, що одержання Скаржником Вимоги несвоєчасно не є підставою для її скасування, оскільки він не був позбавлений права звернутися до ДВС з заявою про поновлення строку виконання Вимоги.
Скаржник обґрунтовує свою скаргу тим, що державним виконавцем було порушено приписи п. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження». Так, Скаржником було оскаржено до Господарського суду міста Києва постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2008 р. № 215/1, а тому виконання дій, передбачених Вимогою, було неприпустимим.
Статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження може бути зупинено, зокрема, у разі прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Отже, положення ст. 35 Закону не встановлює обов'язковим наслідком оскарження дій державного виконавця зупинення виконавчого провадження, отже посилання Скаржника на зазначену норму в обґрунтування скарги є безпідставним, а тому суд відхиляє їх.
Скаржник також зазначає, що у Вимозі ДВС вимагає вчинити дії по виконанню рішення у спосіб не передбачений чинним законодавством.
Так, Скаржник вказує, що Вимогою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за липень 1999 року. Проте такого органу як Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує.
Суд вважає зазначені посилання необґрунтованими з підстав, викладених вище.
Що ж до посилання на те, що Вимогою не визначено, в якому розмірі за липень 1999 року має бути повернута бюджетна заборгованість, то суд вважає таке посилання безпідставним, оскільки Вимога не вимагає вчинити дії, які визначені у наказі № 4/578 Господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р., а вимагає повідомити про виконання зазначеного наказу. Крім того вказаний наказ повністю відтворює зміст рішення Арбітражного суду м. Києва від 08.12.1999 р. у справі № 4/578.
Скаржник також обґрунтовує свою скаргу тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачено, такий спосіб виконання рішення; порядок визначення податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) передбачено Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий орган надає органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Безпідставність вказаних обґрунтувань (в. т.ч. посилання на те, що стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р.) також була визначена колегією суддів вище.
Що стосується посилання Скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то вказані посилання також були спростовані колегією суддів вище.
Враховуючи вищевикладене, місцевий суд прийшов до вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на дії державного виконавця від 24.04.2008 р. №1956/9/10-313, а тому обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи, викладені скаржником в апеляційних скаргах, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для розгляду скарг на дії ДВС з урахуванням заявлених вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані чотири ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 4/578 від 11.03.2009 р. прийняті з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для розгляду скарг на дії органу ДВС, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги відповідача, з викладених у них підстав, задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1884/9/10-314 від 17.04.2008 р. на дії державного виконавця) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 - без змін.
2. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 4/578 від 05.10.2007 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 - без змін.
3. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 479/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 - без змін.
4. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1956/9/10-313 від 24.04.2008 р. на дії державного виконавця) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 р. у справі № 4/578 - без змін.
5. Матеріали справи № 4/578 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Євсіков О.О.
Судді Борисенко І.В.
Шипко В.В.