Провадження № 11-кп/774/630/14 Справа № 182/440/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
15 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
15 травня 2014 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
за участю обвинуваченого, стосовно якого винесено обвинувальний вирок - ОСОБА_6
прокурора - ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську матеріали кримінального провадження № 12013040340008463 за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лебедине, Нікопольського району, Дніпропетровської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого.
Якого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за даним вироком більш суворим покарання за вироком Нікопольського міськрайсуду від 30.12.2013 року остаточно призначено покарання ОСОБА_6 у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з відбуттям міри покарання у виправно-трудовому закладі.
Питання з речовим доказом вирішено.
В апеляції обвинувачений не оскаржуючи доведеність своєї вини у скоєному злочині та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, застосувавши до нього норми ст. 69 КК України.
Вважає вирок суду надто суворим та невідповідним ст.65 КК України.
Обвинувачений вказує, що судом не враховані характеризуючи дані про його особу, те, що він приймав активну участь у встановленні істини у кримінальному провадженні та щиро розкаявся у скоєному злочині.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним за те, що він 24 листопада 2013 року, знаходячись в приміщенні кв. АДРЕСА_3 де, скориставшись тим що мешканці даної квартири знаходяться в іншій кімнаті і за його діями ніхто не спостерігає, з корисливих мотивів, умисно, повторно, таємно викрав золоту каблучку з червоним каменем, золото 583 проби, загальною вагою 3,5 г. вартістю 1800 грн., яка належить потерпілій ОСОБА_8 , чим заподіяв їй шкоду на вказану суму.
Викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений просив врахувати, що в нього за період перебування під вартою народилася дитина і у зв'язку з тим, що його дружина потребує допомоги по її вихованню, просив застосувати до нього вимоги ст.75 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого, який підтримав свою апеляцію та просив пом'якшити йому покарання, прокурора, яка заперечувала проти апеляції просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, вивчивши та проаналізувавши доводи, що містяться в апеляції, зіставивши їх з наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, який виразився у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинена повторно є обґрунтованими, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами і в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України є правильною. В апеляції обвинувачений не оскаржує фактичних обставин справи та кваліфікацію своїх дій, тому вирок суду перевіряється судом апеляційної інстанції в межах апеляції, відповідно до ст. 404 КПК України.
Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б ставили під сумнів доведеність вини засудженого, не встановлено.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо надмірної суворості призначеного йому судом першої інстанції покарання.
Обговорюючи питання про можливість пом'якшення даного вироку, колегія суддів вважає, що доводи обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання, викладених в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу. Судом при винесенні вироку відповідно до вимог ст.65 КК України врахована суспільна небезпека вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його щире каяття, негативна характеристика його особи. Доводи обвинуваченого, вказані в апеляційній інстанції, щодо наявності у нього на утриманні малолітньої дитини, нічим не підтверджені.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 був засуджений 30.12.2013 року за ч.2, 3 ст.185 КК України до 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Отже з урахуванням вказаної обставини, суд застосував при призначенні покарання ч.4 ст.70 КК України і остаточне покарання призначив застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі. Менший строк покарання суд не мав права призначити оскільки це суперечило б вимогам вказаної норми закону.
За таких обставин призначене судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Порушень кримінально-процесуального закону, які могли бути підставою зміни або скасування вироку, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013040340008463 щодо обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст.185 КК України - залишити без змін, апеляцію обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: