28 травня 2009 р.
№ 10/158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.,
суддів
Гоголь Т.Г.,
Швеця В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут"
на постанову
Луганського апеляційного господарського суду
від 20 січня 2009 року
у справі
№ 10/158
господарського суду
Луганської області
за позовом
закритого акціонерного товариства "Луганська вугільна компанія"
до
приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут"
про
стягнення 3 000,00 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: Вайнберг Є.В. (дов. від 15.05.09),
відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
У жовтні 2008 року Закрите акціонерне товариство "Луганська вугільна компанія" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут" про стягнення грошових коштів у сумі 3 000грн, перерахованих за неукладеним договором № 120/28-Д від 01.02.05. Позовні вимоги вмотивовано посиланнями на статті 400 і 1212 Цивільного кодексу України, зазначаючи про те, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 11.12.08, винесеним суддею Мінською Т. М. позов задоволено. Судовий акт обґрунтований посиланням на статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та статтю 1212 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що особа, яка набула майно або зберегла його без достатньої правової підстави зобов'язана повернути це майно.
Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі: Семендяєвої І.В. -головуючого, Баннової Т.М., Парамонової Т.Ф., постановою від 20.01.09 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 11.12.08 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.01.09 скасувати, а позов залишити без задоволення. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій положень статей 11, 14, 207, 208 та 909 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правочин між юридичними особами вчиняється у письмовій формі, підписується сторонами і скріплюється печатками, а укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної, що призвело до винесення незаконних та необґрунтованих судових рішень.
На адресу Вищого господарського суду України від ЗАТ «Луганська вугільна компанія»надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові акти у справі залишити без змін, так як вони постановлені у відповідності до норм чинного законодавства.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 10.01.05 року між сторонами даного спору було укладено договір №130/28-02Д на перевезення вантажів автомобільним транспортом та навантаження екскаваторами, за умовами якого відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги з автоперевезень, а позивач - оплачувати вказані послуги на умовах, визначених договором. Факт укладення даного договору сторонами не оспорюється.
Судами також установлено, що позивач направив відповідачу у двох примірниках проект договору № 120/28Д від 01.02.05 на перевезення вантажу автомобільним транспортом і навантаження екскаватором для підписання, як наслідок, позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 3 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1921 від 17.11.05. У рядку “призначення платежу” вказаного платіжного доручення позивачем зазначено “за автопослуги згідно угоди № 120/28Д від 01.02.05, у т.ч. ПДВ 500,00 грн”. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Закритого акціонерного товариства "Луганська вугільна компанія" до Приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут" про стягнення безпідставно перерахованих грошових коштів у сумі 3 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з того, що відповідачем послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом позивачу згідно договору № 120/28Д від 01.02.05 не надавалися, відтак суди дійшли висновку, що перерахування ЗАТ "Луганська вугільна компанія" на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "Виробничо-транспортна фірма "Добробут" грошових коштів у сумі 3 000,00 грн платіжним дорученням № 1921 від 17.11.05 є помилковим та безпідставним. Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень. Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України визначає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суди не прийняли в якості належного доказу акт звірення взаємних розрахунків сторін від 26.09.07, наданий відповідачем в підтвердження своїх доводів, з посиланням на те, що вказаний акт з боку позивача підписаний невідомою особою без зазначення її повноважень, посади і прізвища, та крім того не містить відомостей стосовно договору, за яким проводилося звірення розрахунків. В той же час, суди вказали, що згідно акта звіряння взаємних розрахунків сторін від 01.04.08 дебіторська та кредиторська заборгованість за договором № 130/28-02Д від 10.01.05 відсутня, відтак дійшли висновку про неможливість зарахування спірної суми за цим договором без письмової згоди позивача. Приймаючи оскаржувані рішення, суди обох інстанцій послалися також на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Як установлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Луганської області від 25.01.08, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 08.04.08 у справі № 8/588 у задоволенні позову Приватного підприємства “Виробничо-транспортна фірма “Добробут” до Закритого акціонерного товариства "Луганська вугільна компанія" про стягнення 180 130,22 грн заборгованості за договором № 130/28-02Д від 10.01.05 відмовлено у зв'язку з недоведеністю ПП “Виробничо-транспортна фірма “Добробут” виконання робіт на вказану суму.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення вказаної норми застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших чи наслідком події.
Зважаючи те, що господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн, отримані відповідачем від ЗАТ "Луганська вугільна компанія" за неукладеним договором № 120/28Д від 01.02.05, суди обох інстанцій дійшли вірного висновку, що фактичне перерахування позивачем цієї суми відповідачеві і отримання її останнім відбулось без належних правових підстав, встановлених законом, відтак суди обґрунтовано задовольнили позов. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи відповідача, що містяться в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Інші ж доводи скарги зводяться до намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, а тому судовою колегією до уваги не приймаються.
З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень та для задоволення касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Виробничо-транспортна фірма “Добробут” залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.01.09 у справі № 10/158 -без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець