01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.05.2009 № 37/458
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Грінченко Ф.С. (дов. №33 від 05.01.2009);
від відповідача: Романенко Ю.М. (дов. №22/7/д від 14.01.2009);
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство оборони України
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.12.2008
у справі № 37/458 (суддя
за позовом ВАТ Енергетична компанія "Одесаобленерго"
до Міністерство оборони України
третя особа
третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси
Військова частина А3571
про стягнення 128348,40 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2008р. у справі № 37/458 позов задоволено: стягнуто з Міністерства оборони України на користь Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” 128348,40 грн. - заборгованості за зобов'язаннями Військової частини А- 3571 за Договором № 62 від 08.07.1996 року про постачання електроенергії та судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення від 16.12.2008р. у справі № 37/458 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що він не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а саме Військової частини А-3571. Військова частина А-3571 є юридичною особою, яка самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (ст.96 Цивільного кодексу України).
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивач надав накази Господарського суду Одеської області, на які він посилається, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, але не надав документи виконавчого провадження, які свідчать про перебування на виконанні в органах ДВС цих наказів Господарського суду Одеської області протягом 2003 - 2008 рр.
На думку відповідача, несвоєчасна оплата була пов'язана з обмеженим бюджетним фінансуванням Зброєних Сил України, і виникла протягом 2001 - 2003р.р., але суд першої інстанції без наявності належного доказу по справі, який би підтверджував відсутність коштів у основного боржника (в/ч A-3571), прийняв рішення про стягнення коштів субсидіарно з Міністерства оборони України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням всіх норм матеріального права, в зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Ухвалою від 23.04.2009р. розгляд апеляційної скарги було призначено на 19.05.2009.
Представники сторін у судове засідання з'явилися, представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення скасувати.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
До Господарського суду м.Києва звернулося Відкрите акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” про стягнення з Міністерства оборони України 128348,40 грн. заборгованості за зобов'язаннями Військової частини А- 3571 за Договору № 62 від 08.07.1996 року про постачання електроенергії (далі - Договір).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” посилається на те, що відповідно до Договору ним було виконано в повному обсязі зобов'язання з постачання електричної енергії Військовій частині А-3571, однак Військова частина А-3571 свої зобов'язання по оплаті вартості спожитої електороенергії виконала не в повному обсязі, тому виникли борги перед позивачем у різні періоди на загальну суму 243579,13 грн.
Дана заборгованість підтверджена шістюма рішеннями Господарського суду Одеської області за період 2002-2006р.р., відповідно до яких стягнуто з Військової частини А-3571 на користь позивача 243579,13 грн. - заборгованості, однак, в процесі виконання даних рішень, виконавча служба повернула позивачу чотири накази Господарського суду Одеської області, в зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника, що, в свою чергу, змусило позивача звернутися з позовними вимогами щодо сплати боргу Військової частини А-3571 до Міністерства оборони України.
Враховуючи те, що Військова частина А-3571 є бюджетною установою, підпорядкованою Міністерству оборони України, яка здійснює свою господарську діяльність на підставі Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, позивач у відповідності до статті 619 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76,77 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України „Про господарську діяльність у збройних силах” та статті 10 Закону України „Про Збройні сили України” просить стягнути з відповідача 128348,40 грн. - заборгованості.
У відзиві на позовну заяву відповідач повністю не погоджується з позоними вимогами, посилаючись на те, що Військова частина А - 3571 є самостійною юридичною особою, в зв'язку з чим Міністерство оборони України не є належним відповідачем по даній справі.
Ухвалою від 01.12.2008р. Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі № 37/458 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Військову частину А-3571.
Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне:
Між Відкритим акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” в особі Іванівського РЕМ та Військовою частиною А-1464 було укладено Договір № 62 від 08.07.1996 року на постачання електричної енергії.
Виконання цього договору та розрахунки проводились через структурний підрозділ позивача - Іванівський РЕМ.
У 2003 році Військова частина А-1464 була розформована її правонаступником згідно наказу № 015 авіаційного корпусу Міністерства оборони України від 08.01.2004 року було визначено Військову частину А-3571, яка розташована в м. Одеса і знаходиться на обслуговуванні по постачанню електроенергії у Південного РЕМ Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго”, згідно договору №6621 від 31.03.2003 р.
Розрахунки за спожиту електроенергію Військова частина А-3571 з 20.01.2006року здійснювала через Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси, згідно договору № 2 про централізоване проведення розрахунків за спожиту електроенергію згідно виділених лімітів, який укладено між Відкритим акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” та Квартирно-експлуатаційний відділом міста Одеси.
Відповідно до Договору позивач повністю виконав свої зобов'язання з постачання електричної енергії, в свою чергу відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати вартості спожитої електроенергії виконав не в повному обсязі, в наслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 243579,13 грн.
Дана заборгованість підтверджена рішеннями Господарського суду Одеської області № 17-6-26/01- 10544 від 04.03.2002 p., №19/54-03-2467 від 15.05.2003 p., № 14/236-03-6189 від 15.09.2003 p., № 5/281-03-7720 від 17.02.2004 p., № 4/243-05-7406 від 28.09.2005 р., та №29/326-06-8254 від 15.09.2006 р.
В процесі виконання рішень Господарського суду Одеської області № 17-6-26/01- 10544 від 04.03.2002 p., № 19/54-03-2467 від 15.05.2003 p., № 14/236-03-6189 від 15.09.2003 p., № 5/281-03-7720 від 17.02.2004 р., керуючись нормою ст. 25 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Господарський суд Одеської області своїми ухвалами здійснив заміну боржника, а саме Військову частину А-1464 на його на правонаступника Військову частину А-3571.
В подальшому Військова частина А-3571 лише частково виконала рішення Господарського суду Одеської області № 17-6-26/01- 10544 від 04.03.2002 p., № 19/54-03-2467 від 15.05.2003 p., № 14/236-03-6189 від 15.09.2003 p., № 5/281-03-7720 від 17.02.2004 p., № 4/243-05-7406 від 28.09.2005 р., та № 29/326-06-8254 від 15.09.2006 р.
Заступник начальника першого відділу Київського РУЮ м. Одеси постановами повернув позивачу, згідно п. 2 статті 40 Закону України „Про виконавче провадження”, виконавчі документи № 17-6-26/01- 10544, № 19/54-03-2467, №№ 14/236-03-6189, №5/281-03-7720, № 4/243-05-7406 та № 29/326-06-8254, в зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника.
В зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся з позовною заявою до Міністерства оборони України, в зв'язку з тим, що Військова частина А-3571 є бюджетною установою, підпорядкованою саме Міністерству оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські справи) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, Військова частина А-3571 частково виконала рішення Господарського суду Одеської області, станом на день подачі позовної заяви у Військової частини А-3571 існує заборгованість перед позивачем у розмірі 128348,40 грн., а саме: 86755,85 грн. - перевищення договірних величин, 10411,47 грн. - пеня, 14363,13 грн. - інфляційні, 12802,30 грн. - 3 % річних, 3443,97 грн. - державне мито та 571,68 грн. витрати по сплаті ІТЗ судового процесу ) на виконання рішень Господарського суду Одеської області № 17-6-26/01- 10544 від 04.03.2002 p., № 19/54-03-2467 від 15.05.2003 p., № 14/236-03-6189 від 15.09.2003 p., № 5/281-03-7720 від 17.02.2004 p., № 4/243-05-7406 від 28.09.2005 р. та № 29/326-06-8254 від 15.09.2006 р.
Відповідно до норм ст. 76 Господарського кодексу України військові частини відносяться до виду казенних підприємств.
Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом; інші джерела, не заборонені законом.
Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами (ст. 77 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.
В зв'язку з вищезазначеним, казенне підприємство, відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 77 Господарського кодексу України відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у нього на розпорядженні. У разі недостатності назначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсідарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства, в даному випадку Міністерство оборони України.
Фінансування Збройних Сил України (об'єднань, частин і підрозділів) здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 10 Закону України „Про оборону” встановлено, що однією з основних функцій Міністерства оборони України є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, і яке належить йому на праві оперативного управління згідно ст.ст. 14, 15 Закону України „Про Збройні Сили України”. Господарська діяльність Збройних Сил України здійснюється згідно з Законом України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.
За невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України (ст. 5 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”).
Боржником за виконавчими провадженнями, що підтверджено матеріалами справи, є військова частина, як складова структура Збройних сил України (ст.3 Закону України „Про Збройні Сили України”), якій, відповідно до Закону України „Про господарську діяльність у Збройних силах України”, було надано право на здійснення господарської діяльності.
Відповідно дод ст. 5 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних силах України” за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних та юридичних осіб і державі, військова частина, як суб'єкт господарської діяльності, несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Військова частина, як суб'єкт господарської діяльності, за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.
Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних сил України на праві оперативного управління.
Зважаючи на вищезазначене, джерелом погашення боргових зобов'язань військової частини, як суб'єкта господарської діяльності, можуть бути лише кошти, які надходять і маються на їх рахунку.
Відповідальність військової частини як суб'єкта господарської діяльності обмежується коштами, які надходять на її рахунок за відповідними статтями (крім захищених статей), у разі недостатності цих коштів -відповідальність за зобов'язанням військової частини несе Міністерство оборони України, а у випадку відсутності або недостатності цих коштів стягнення за ії зобов'язаннями за будь-яких умов не може бути звернено на закріплене за нею майно. У цих випадках до участі у справі може бути залучено Міністерство оборони України (див. п. 7 Листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/531 від 11.11.1999р. (зі змінами та доповненнями, станом на 23.05.2001р.)).
Оскільки, як вбачається з постанов Заступника начальника першого відділу Київського РУЮ м. Одеси виконавчі документи № 17-6-26/01- 10544, № 19/54-03-2467, №№ 14/236-03-6189, № 5/281-03-7720, № 4/243-05-7406 та № 29/326-06-8254 були повернуті позивачу, згідно п. 2 статті 40 Закону України „Про виконавче провадження” в зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника Військової частини А-3571, а отже відповідальність за зобов'язанням останньої покладається на Міністерство оборони України.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було погашено борг в повному обсязі та вчасно.
Судова колегія критично відноситься до доводів апеляційної скари, оскільки Військова частина А-3571 не ліквідована, але її відповідальність у даному випадку, обмежується коштами, які надходять на її рахунки за відповідними статтями, і тому Міністерство оборони України, як засновник військової частини, несе відповідальність згідно Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.
Стосовно посилань скаржника на пропуск строків виконання наказів Господарського суду Одеської області, то дійсно накази суду були повернуто позивачу у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника (Військова частина А-3571), про що свідчать постанови Першого відділу ДВС Київського РУЮ м. Одеси., але не у зв'язку з пропуском строку пред'явлення їх до виконання. Крім того, в матеріалах справи містяться всі виконавчі документи (постанови Заступника начальника першого відділу Київського РУЮ м. Одеси), в зв'язку з чим відповідач не був позбавлений права ознайомитися з даними документами.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що є безпідставним посилання відповідача на те, що позивач не має право пред'являти до нього позовні вимоги без урахування фактичного фінансового стану основного боржника. Позивач в установленому порядку пред'являв виконавчі документи до виконання, проте накази були повернуті останньому без виконання, в зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника, а тому позивач правомірно звернувся з позовом до особи, яка несе відповідальність за зобов'язанням військової частини у разі недостатності коштів на рахунках останньої.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2008р. у справі № 37/458 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2008р. у справі № 37/458 - без змін.
2. Матеріали справи №37/458 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді