Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" червня 2009 р. Справа № 57/77-09
вх. № 2516/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Єжова Л.М., довіреність від 17.03.2009 року
першого відповідача - не з"явився;
другого відповідача - Огуй О.В. - заступник директора, дов. від 11.03.09р.; Гузенко І.Б. - юрисконсульт, дов. від 14.05.09 року
розглянувши справу за позовом ВАТ "Красноградський маслосирзавод" м. Красноград
до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Харківської філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Харків
2) Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", м. Харків
про розірвання договору поруки
Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Красноградський маслосирзавод» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ВАТ ВТБ Банк в особі Харківської філії ВАТ ВТБ Банк (перший відповідач та ЗАТ «Плавлені сири» (другий відповідач), в якій просить суд розірвати договір поруки № 182-П від 24.06.2008 р., укладений між позивачем та відповідачами, стягнути з відповідачів судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 квітня 2009 року о 10:10 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 21 квітня 2009 року, 15 травня 2009 року, 27 травня 2009 року розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал суду щодо подання витребуваних судом документів.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 27 травня 2009 року в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України, продовжено строк розгляду справи № 57/68-09 до 30 червня 2009 року.
Присутній у призначеному 10 червня 2009 року судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Перший відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію господарського суду Харківської області (вх. № 3830 від 21.04.2009 року) надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до умов договору поруки № 182-Позивач погодився на подальшу зміну умов кредитного договору, які збільшують обсяг його відповідальності. Крім того, зазначив, що згідно ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 559 Цивільного кодексу України передбачає підстави припинення, а не розірвання договору поруки.
Другий відповідач у призначеному 10 червня 2009 року судовому засіданні проти позову не заперечував.
Присутні в судовому засіданні 10.06.2009 року представники позивача та другого відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника першого відповідача.
Перший відповідач правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (першим відповідачем) та Закритим акціонерним товариством «Плавлені сири» ( другим відповідачем) був укладений договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року (надалі - Кредитний договір), згідно умов якого відповідач 1 надав відповідачу 2 грошові кошти шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним загальним лімітом 4000000 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом 14% річних у доларах США та 18% річних у гривні на строк до 23.12.2009р.
В забезпечення виконання відповідачем 2 зобов'язань перед відповідачем 1 по Кредитному договору між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір поруки № 182-П від 24.06.2008 року (надалі - Договір Поруки).
У відповідності до пункту 1 Договору поруки позивач зобов'язався перед відповідачем 1 за виконання відповідачем 2 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього, у тому числі, які збільшують основне зобов'язання.
З огляду на наведене положення п. 1 Договору поруки, суд приходить до висновку, що позивач надав свою згоду на змінення відповідачами без погодження з позивачем умов Кредитного договору шляхом укладення доповнень до нього (у тому числі які збільшують основне зобов'язання).
Пунктом 10 договору поруки сторонами (позивачем та першим відповідачем) був визначений строк дії договору - з моменту його підписання до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
17.07.2008 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір № 1 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, яким було змінено умови Кредитного договору та змінений ліміт кредитної лінії до 3 603 000,00 доларів США.
19.09.2008 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір № 2 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття мультивалютної, яким було змінено умови Кредитного договору та змінений ліміт кредитної лінії до 3 721 000,00 доларів США.
27.11.2008 року між першим та другим відповідачами був укладений договір № 3 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, яким було збільшено процент за користування кредитом до 23% річних у гривні з 01.11.2008 р. Цією ж угодою сторони ( перший та другий відповідачі) дійшли згоди про доповнення Кредитного договору п. 7.8, яким закріпили право відповідача 1 на збільшення відсотків за користування кредитом в односторонньому порядку до 19% відсотків річних у доларах США та 28 % у гривні.
30.12.2008 року між першим та другим відповідачами був укладений договір № 4 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, яким було збільшено процент за користування кредитом до 27% річних у гривні з 01.01.2009 р. Цією ж угодою першим та другим відповідачами був змінений пункт 7.8 Кредитного договору, згідно з яким було закріплено право банку (першого відповідача) в односторонньому порядку збільшувати розмір відсотків за користування кредитом на 5% відсотків річних в кожній валюті з 26 числа другого місяця.
Пунктом 9. 1 кредитного договору сторони (перший та другий відповідач) погодили строк дії договору - з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На думку позивача, відповідачі при укладанні договорів № 1, № 2, № 3, № 4 про внесення змін та доповнень до договору мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року без попереднього повідомлення позивача порушили умови договору поруки та норми діючого законодавства, що і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частина перша ст.543 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Ст. 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється, того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При цьому правові наслідки зміни або розірвання договору передбачені ст.653 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Форма зміни або розірвання договору встановлена статтею 654 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що договір поруки № 182-П від 24.06.2008 року визначає спосіб забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором і правовідносини, які виникли між сторонами за цими договорами, регулюються нормами параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 договору поруки № 182-П від 24.06.2008 року передбачено, що поручитель (позивач) поручається перед Банком (першим відповідачем) за виконання Позичальником (другим відповідачем) зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього (у тому числі які збільшують основне зобов'язання), надалі все разом - кредитний договір
Суд зазначає, що ні Договір поруки № 182-П від 24.06.2008 року, ні закон не передбачають такої підстави для дострокового припинення договору поруки за ініціативою однієї і з сторін шляхом його розірвання за рішенням суду.
Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що посилання позивача про порушення відповідачами умов договору поруки та норм діючого законодавства при укладанні відповідачами договорів № 1, № 2, № 3, № 4 про внесення змін та доповнень до договору мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року без попереднього повідомлення позивача безпідставні, оскільки укладання договорів на внесення змін до кредитного договору, не вимагало отримання додаткового погодження з позивачем (поручителем) та не є підставою для припинення договору поруки у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
Окрім цього укладеними відповідачами додатковими угодами до договору мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року не був змінений ліміт наданих у кредит коштів, передбачених п. 1.1.8 кредитного договору (не перевищує чотирьох мільйонів доларів США )
Суд зазначає, що ризик поручительства позивача перед банком (першим відповідачем) за виконання позичальником (другим відповідачем) зобов'язань щодо повернення кредиту є нормальним явищем, оскільки ризик є однією із ознак підприємництва. Згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже у суду немає правових підстав для звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
При цьому суд враховує також, що розділом 5 договору мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року передбачено, що позичальник (другий відповідач) зобов'язався повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках, передбачених умовами кредитного договору.
Окрім цього умовами договору мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року (розділом 8) передбачений достатній обсяг забезпечення зобов'язань позичальника (другого відповідача) перед банком (першим відповідачем) - іпотека об'єктів нерухомості, застава основних засобів позичальника (другого відповідача), застава майнових прав за реалізаційними контрактами та порука двох поручителів - ВАТ «Богодухівський молокозавод» та ВАТ «Красноградський маслосирзавод»(позивача) та додаткове забезпечення користування кредитом у вигляді твердого сиру на умовах «товари в обігу».
Отже у даному випадку має місце не об'єктивний факт - порушення співвідношення (еквівалентності) обміну, а проста зміна ставлення чи думки сторони щодо доцільності (бажаності чи небажаності) виконання відповідного договору поруки. В даному разі доказів порушення співвідношення (еквівалентності) інтересів сторін договору поруки позивачем не надано.
Суд зауважує, що збільшення обсягу відповідальності , на які посилається позивач у своїй позовній заяві, в рівній мірі стосуються як позивача, так і відповідачів.
Окрім цього позивачем в порушення встановленого ст. 33 ГПК України порядку доказування, не надано будь-яких доказів порушення відповідачами умов договорів кредиту та поруки.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе,що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Крім того, статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Проте, судом встановлено, що позивач будь-які пропозиції про розірвання Договору відповідачам не направляв, відповідно, відсутні і докази того, що відповідачі отримували такі пропозиції.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено, що спірний договір поруки порушує його права чи охоронювані законом інтереси.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, позивач на підтвердження своєї позиції зобов'язаний надати докази того, що спірний договір (його частина) порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Проте цей обов'язок позивачем не виконано - доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересів не надано. Більш того, у позовній заяві навіть не зазначено про наявність та про обставини такого порушення.
Такими чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено невиконання відповідачами умов договорів кредиту та поруки та не надано будь - яких доказів, які б свідчили про невиконання відповідачами зобов'язань за договором поруки, суд не знаходить правових підстав для розірвання Договору поруки, у зв'язку з чим відмовляє позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 6, 11, 16, 509, 530, 543, 553, 554, 559, 610, 611, 612, 614, 627, 628, 629, 651, 654, 1054 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 188, 193, 345 ГК України, ст..ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Справа № 57/77-09
Повний текст рішення підписано 15.06.2009 року.