01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.04.2009 № 42/30
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів: Євдокимова О.В.
Пантелієнка В.О.
при секретарі: Семеник Т.В.
За участю представників:
від позивача -Клімова С.В., довіреність № 161/10 від 17.12.2008 року
від відповідача - Поштар П.С., довіреність №2 від 03.04.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2009
у справі № 42/30 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області"
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 147700,51 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 42/30 позов Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі по тексту - позивач) до Державного підприємства „Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області” (далі по тексту - відповідач) про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 147 700,51 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 38635,20 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 6404,91 грн. три проценти річних з простроченої суми, 10 603,65 грн. пені, 556,43 грн. витрат по оплаті державного мита та 44,45 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 50/1 від 06.03.2009 року (вх. № 02-4.1/1414 від 17.03.2009 року), в якій просить поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу до провадження та скасувати оскаржуване рішення.
Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, недоведеністю та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідач відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України прийняв всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення. Належне виконання зобов'язань по договору № 06/06-2022БО-41 від 29.12.2006 року виявилося неможливим внаслідок цінової політики держави - різниці в тарифах за поставлений природний газ позивачем і тепловою енергією, яку відпускає відповідач по договорам споживачам (житлові будинки УЖГ Шевченківського району, СІЗО № 13 Державного департаменту виконання покарань, МВС України два гуртожитки гостинного типу, Центральний госпіталь МВС України, Автогосподарство ГУ МВС України в Київській області, Науково - дослідний інститут МВС України, тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 42/30 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що дана заборгованість є різницею в тарифах і тому не повинна оплачуватись останнім правомірно не була прийнята судом першої інстанції до уваги оскільки спірний договір не передбачає обов'язку Державної адміністрації на виконання обов'язку з погашення різниці в тарифах перед позивачем. Вважає, що відповідач має право звернутися до Державної адміністрації з відповідним позовом про відшкодування різниці в тарифах.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2009 року у справі № 42/30 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.04.2009 року об 14 год. 00 хв.
В судовому засіданні 14.04.2009 року представники сторін підтримали свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, 29 грудня 2006 р. між сторонами по справі укладено Договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державних та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів № 06/06-2022БО-41 (далі по тексту - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався передати в 2007 році відповідачу природний газ в кількості визначеної у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору, а останній - прийняти та оплатити його вартість.
Відповідно до умов п. 6.1 Договору оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку : - перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний рахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до умов п.п. 2.1, 5.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в січні 2007 р. газ в обсязі до 60 тис. куб. м , п. 1 додаткової угоди № 1 від 26 січня 2007 р. - у лютому 2007 р. до 45 тис. куб. м , п 1 додаткової угоди № 2 від 28 лютого 2007 р. - в березні 2007 р. до 40 тис. куб. м , п. 1 додаткової угоди 5 від 29 березня 2007 р. - в квітні 2007 р. до 15 тис. куб. м за ціною 1000 куб. м 720 грн. без врахування вартості транспортування газу по території України.
З матеріалів справи вбачається, що актами приймання - передачі природного газу від 31 січня, 28 лютого, 31 березня, 30 квітня 2007 р., актом звірки розрахунків за період з 1 листопада по 31 листопада 2008 р., платіжним дорученням № 270 від 23 грудня 2008 р., підтверджується факт передачі позивачем відповідачу природного газу за вищевказаний період в обсязі 165 000 куб. м вартістю 163 627,20 грн., а також оплати останнім спожитого газу у повному обсязі до часу звернення позивача в суд з вказаним позовом.
Тому, враховуючи ту обставину, що борг відповідача по оплаті природного газу за період з січня по квітеню 2007 року за спірним договором відсутній, місцевим господарським судом у позові в цій частині було відмовлено.
З урахуванням факту несвоєчасної оплати відповідачем за одержаний природний газ, позивачем обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення неустойки та сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки зазначені в п. 6.1 Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості , пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про стягнення інфляційних та річних, а пені - частково, оскільки останнім було невірно розраховано фактичний період прострочення, що мав місце до 23 грудня 2008 року, а не до 30 грудня 2008 року, з чого виходив позивач у своєму розрахунку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, з нього на користь позивача підлягає стягненню 38 635,20 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 6 404,91 грн. три проценти річних з простроченої суми та 10 603,65 грн. пені.
При цьому, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються як безпідставні з огляду на наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому, згідно до ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 42/30 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 42/30 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Іваненко Я.Л.
Судді Євдокимов О.В.
Пантелієнко В.О.
17.04.09 (відправлено)