Провадження № 22-ц/774/3901/14 Справа № 415/8140/12 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С.М. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія 51
12 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Бойко О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», третя особа: генеральний директор комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
01 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що з 23 березня 1994 року він перебував у трудових відносинах з Дніпродзержинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, яке в подальшому змінило назву на комунальне виробниче підприємство Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал». З 17 березня 2007 року позивач працював на посаді начальника дільниці по експлуатації мереж водопроводу та каналізації Дніпровського району. 16 листопада 2009 року у зв'язку з ліквідацією підприємства позивача було звільнено із займаної посади. 13 грудня 2010 року позивач призначений на посаду заступника головного інженера КВП «Міськводоканал», 17 серпня 2011 року призначений на посаду головного інженера КВП «Міськводоканал», 16 січня 2012 року переведений на посаду старшого майстра комплексу по експлуатації очисних споруд каналізації правого берега та 13 березня 2012 року переведений на посаду інженера по промисловості служби збуту КВП «Міськводоканал». Наказом генерального директора КВП «Міськводоканал» від 10 вересня 2012 року № 115-з припинено трудовий договір з ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Позивач вважав звільнення незаконним та необґрунтований, так як він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки є інвалідом третьої групи та має на утриманні неповнолітню дитину. У зв'язку з викладеним, просив поновити його на роботі на посаді інженера по промисловості служби збуту КВП «Міськводоканал» Дніпропетровської області; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 11 вересня 2012 року та моральну шкоду у розмірі 6000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково; поновити ОСОБА_2 на посаді інженера з промисловості служби збуту комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал»; стягнути з КВП Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13 111,20 грн. та моральну шкоду у розмірі 500 грн.; в іншій частині позову - відмовити; стягнути з КВП Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати підлягає негайному виконанню.
В апеляційній скарзі КВП Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2013 року, яким рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову, і справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 23 березня 1994 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Дніпродзержинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, яке в подальшому змінило назву на КВП «Міськводоканал». З 17 березня 2007 року позивач працював на посаді начальника дільниці по експлуатації мереж водопроводу та каналізації Дніпровського району. 16 листопада 2009 року у зв'язку з ліквідацією підприємства позивача було звільнено із займаної посади. 13 грудня 2010 року позивача прийнято на посаду заступника головного інженера КВП «Міськводоканал», 17 серпня 2011 року переведено на посаду головного інженера КВП «Міськводоканал», 16 січня 2012 року переведено на посаду старшого майстра комплексу по експлуатації очисних споруд каналізації правого берега та 13 березня 2012 року переведено на посаду інженера по промисловості служби збуту КВП «Міськводоканал». Наказом генерального директора КВП «Міськводоканал» від 10 вересня 2012 року № 115-з припинено трудовий договір з ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Відповідно до протоколу спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації КВП «Міськводоканал» від 06 вересня 2012 року профспілковий комітет КВП «Міськводоканал» не надав згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів про зміни в організації виробництва та праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників; ОСОБА_2 мав переважне право на залишення на роботі. Крім того, позивач є членом первинної профспілкової організації КВП «Міськводоканал», профспілковий комітет первинної профспілкової організації КВП «Міськводоканал» не надав згоди на звільнення ОСОБА_2, тому позивач підлягає поновленню на роботі на посаді інженера з промисловості служби збуту КВП «Міськводоканал» та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Часткове задоволення позову стосується розміру моральної шкоди та відшкодування коштів на правову допомогу.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.
Спірні правовідносини між сторонами справи виникли щодо законності звільнення з роботи позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скорочення штату працівників.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
У справах про поновлення на роботі, доведення законності звільнення та дотримання встановленої процедури звільнення покладається на роботодавця.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що з 23 березня 1994 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Дніпродзержинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, яке в подальшому змінило назву на КВП «Міськводоканал». З 17 березня 2007 року позивач працював на посаді начальника дільниці по експлуатації мереж водопроводу та каналізації Дніпровського району. 16 листопада 2009 року у зв'язку з ліквідацією підприємства позивача було звільнено із займаної посади. 13 грудня 2010 року позивача прийнято на посаду заступника головного інженера КВП «Міськводоканал», 17 серпня 2011 року переведено на посаду головного інженера КВП «Міськводоканал», 16 січня 2012 року переведено на посаду старшого майстра комплексу по експлуатації очисних споруд каналізації правого берега та 13 березня 2012 року переведено на посаду інженера по промисловості служби збуту КВП «Міськводоканал». Наказом генерального директора КВП «Міськводоканал» від 10 вересня 2012 року № 115-з припинено трудовий договір з ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Позивач був попереджений 29.08.2012 року та 05.07.2012 року про можливе звільнення із займаної посади 10.09.2012 року та запропоновано йому переведення на посаду техніка дільниці з експлуатації мереж водопроводу та на посаду охоронника служби охорони, від яких позивач відмовився. Відповідно до протоколу спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації КВП «Міськводоканал» від 06 вересня 2012 року профспілковий комітет КВП «Міськводоканал» не надав згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за результатами голосування. Правових мотивів не надання згоди на звільнення у витребуваному апеляційним судом повному тексті протоколу засідання профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, - не зазначено.
Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що у відповідача мало місце скорочення штату, що підтверджується наказом № 119-п від 06 червня 2012 року про внесення змін до штатного розкладу з метою зменшення витрат підприємства шляхом оптимізації штатного розкладу, згідно до якого скорочено з 11.09.2012 року з штатного розкладу служби збуту штатну одиницю: інженер з промисловості - 1 одиниця. Обставини скорочення штату також підтверджено наданими відповідачем штатними розкладами.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілкової організації (профспілкового представника).
Тобто, за змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
У справі, що розглядається, судова колегія встановила, що професійна спілка, членом якої був позивач, відмовила відповідачу у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, посилаючись, на те, що таке рішення було прийнято за результатами голосування.
Обґрунтуванням рішення є мотиви, з яких профспілковий орган відмовив у дачі згоди на звільнення працівника та які зазначив у своєму рішенні.
За змістом зазначеної норми права, власник або уповноважений орган може звільнити працівника лише при відсутності обґрунтування. При цьому незгода з мотивами відмови у згоді на звільнення не можуть бути предметом оцінки суду, и не надає власнику право на звільнення працівника без згоди профспілкового органу.
Судова колегія дійшла висновку про те, що відмова у згоді на звільнення ОСОБА_2 не є обґрунтованою у відповідності до вимог закону.
Аналізуючи докази у справі, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача не було враховано переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками на аналогічних посадах, зокрема: більш тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, інвалідність третьої групи та перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, зважаючи на те, що ст. 42 КЗпП України не містить вичерпного переліку працівників, яким надається переважне право на залишення на роботі. З наданих відповідачем документів вбачається, що на посаді, яка скорочується, працювали на час звільнення чотири особи, які мають стаж роботи у відповідача, а саме: ОСОБА_4 з 09.12.2010 року; ОСОБА_5 з 01.07.2009 року; ОСОБА_6 з 01.02.2009 року; позивач з 13.12.2010 року (на вказаній посаді з 13.03.2012 року). Відповідач у порушення вимог статті 42 КЗпП України, прийняв до уваги лише стаж роботи за посадою, а не загальний стаж позивача на цьому підприємстві з 23 березня 1994 року, неправильно витлумачивши п.3 ч.2 статті 42 КЗпП України, та не застосував п.1 ч.2 вказаної норми закону, а саме: перевага в залишені на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців, та згідно ч.3 вказаної статті: перевага в залишені на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України, а саме: відповідачем не врахована інвалідність позивача згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тобто, відповідачем визнано рівні умови продуктивності праці і кваліфікації зазначених чотирьох осіб, які займають посаду інженера з промисловості служби збуту, оскільки відповідач приймав до уваги їх стаж роботи, таким чином, застосовуючи ч.2 статті 42 КЗпП України, однак безпідставно не врахував інші зазначені підстави на переважне залишення позивача на роботі, які наявні за матеріалами справи.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позов про поновлення на роботі позивача підлягає задоволенню, а відтак правильно вирішив питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оцінену судом з урахуванням обставин справи.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» - відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді