Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
15 травня 2014 р. № 820/7052/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рубан. В.В.,
за участі
секретаря судового засідання -Салацької Я.І.,
представника позивача - Лещенко Н.О.,
представника відповідача - Мартишко Л.Є.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 1485013,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Відповідачем не виконано норматив робочих місць з працевлаштування інвалідів у в 2013 році у кількості 30 осіб. Таким чином, станом на 15.04.2014 року відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1485013,20 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, оскільки вважає, що ВАТ «Турбоатом» виділяло та створювало робочі місця для інвалідів про що регулярно, протягом 2013року надавало до Харківського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів, в яких і значено більше ніж 200 вакантних місць для інвалідів. Однак, уповноваженим органом інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача в достатній кількості не направлялися, так само як не було безпосереднього, достатнього для забезпечення нормативу, звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Відповідач вважає, що підприємством не було допущено порушень покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць та працевлаштування на них інвалідів і ним було зроблено все від нього залежне для такого працевлаштування
Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Турбоатом" пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 05762269.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок). Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою №10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-П1, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42; далі - Звіт) середньооблікова кількість штатних працівників у 2013 році становила 5732 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 199 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 229 осіб.
Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів визначено у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією тому числі підприємством, організацією, в тому числі громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з ч.2 ст.19 цього Закону норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті застосовуються положення цього Закону.
Приписами ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надати державній службі зайнятості інформацію, необхідну організації для працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між тим, з наданого до суду представником відповідача листа Харківського міського центру зайнятості від 07.04.2014 № ХМЦЗ-03-12490-22/14 вбачається, що підприємство надавало звіти (Форма 3-ПН) про наявність вільних робочих місць для інвалідів на 2013 рік, а саме: звіти станом на 10.01.2013 р. - 16 вакансій; звіт станом на 04.02.2013р. - 8 вакансій; звіт станом на 20.02.2013р.- 1 вакансія; звіт станом на 06.03.2013 р. - 14 вакансій; звіт станом на 02.04.2013р. - 12 вакансій; звіт станом на 26.04.2013р. - 14 вакансій; звіт станом на 20.05.2013 р. - 2 вакансії; звіт станом на 05.06.2013 р. - 16 вакансій; звіт станом на 03.07.2013р. - 16 вакансій; звіт станом на 02.08.2013р. - 9 вакансій; звіт станом на 05.08.2013р. - 1 вакансія; звіт станом на 30.08.2013 р. - 2 вакансії; звіт станом на 09.09.2013 р. - 11 вакансій; звіт станом на 03.10.2013 р. - 15 вакансій; звіт станом на 06.11.2013 р. - 15 вакансій; звіт станом на 05.12.2013 р. - 15 вакансій.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".
Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч.3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Таким чином, суд вважає, що підприємством не було допущено порушення зазначених норм, оскільки, як встановлено судовим розглядом, на виконання вимог діючого законодавства підприємством у 2013 направлялися уповноваженим державним органам відомості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у встановленому порядку та формі. Однак, міським центром зайнятості інваліди для працевлаштування на Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" не направлялись.
Отже, за змістом ст. 18-1 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, а у відповідності ст.19 Закону підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом з'ясовано, що між сторонами відсутній спір стосовно чисельності інвалідів, які працювали на підприємстві та кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу.
Як вбачається із матеріалів справи, в позовній заяві перелічені обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені Законом, зокрема: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Усі вищезазначені обов'язки виконані відповідачем у порядку, встановленому Законом.
Таким чином, обов'язок підприємства відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Тобто, у діях підприємства відсутній склад правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, оскільки всі інваліди, що були працевлаштовані на ВАТ "Турбоатом" були працевлаштовані за ініціативою відповідача, підприємство не допустило жодної відмови інваліду у працевлаштуванні, натомість позивачем, всупереч покладеним на нього обов'язкам протягом 2013 року не було направлено інвалідів для працевлаштування на підприємстві.
З огляду на те, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені нормативно та документально необґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені залишити без задоволення.
2.Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 19.05.2014 р.
Суддя Рубан В.В.