Справа № 159/2413/14-ц
Провадження № 2/159/636/14
м. Ковель 19 травня 2014 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючої - судді Денисюк Т.В.
за участю секретаря Пухер Л.Р.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ковельської міської ради про надання житлового приміщення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просить зобов'язати виконавчий комітет Ковельської міської ради надати йому однокімнатну квартиру у будь-якому районі міста Ковеля, поновивши дію рішення Ковельського міського суду від 27 грудня 1989 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує на те, що у 1970 році разом із сім'єю був вселений в квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордера, виданого підприємством « ОСОБА_4 ». Внаслідок неправомірних дій командира військової частини, в якій він проходив службу, у 1989 році було розпочато судовий процес про його виселення з квартири. Рішенням Ковельського міського суду від 27 грудня 1989 року ухвалено виселити його з квартири АДРЕСА_2 та переселити в однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Рішення суду в частині виселення виконано в примусовому порядку. Вважаючи дане рішення суду незаконним він вживав заходи щодо відновлення свого права, не вселявся в однокімнатну квартиру, однак у 2013 році Європейським Судом з прав людини подану ним заяву про порушення державою його права на житло визнано неприйнятною. Втративши усі можливості відновити своє порушене право, він просить поновити строк звернення до суду, поновити дію рішення суду від 27.12.1989 року в частині переселення в однокімнатну квартиру та надати таку квартиру за будь-якою адресою в м.Ковелі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав вище вказаних, додатково пояснив, що вселившись у 1970 році разом із сім'єю в трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_4 , ніколи не звертався із заявами про її обмін, однак командуванням військової частини були підроблені відповідні документи та прийнято рішення про обмін трьохкімнатної квартири на дві однокімнатні з метою його розселення з дружиною, шлюб з якою було розірвано. Його дружина погодилась на такій обмін та переселилась в однокімнатну квартиру, а він відмовився, вважаючи дії командування неправомірними. Однак, його було виселено з помешкання на підставі рішенням суду від 27.12.1989 року. У виділену йому однокімнатну квартиру він не вселявся, а вживав усіх можливих заходів для відновлення свого права. На даний час він досяг похилого віку, залишився без житла, проживає у знайомих, а тому просить позов задовольнити та зобов'язати органи місцевої влади забезпечити його житлом.
Представник позивача ОСОБА_2 також позов підтримав повністю з підстав зазначених позивачем.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечив та пояснив, що позивач не скористався своїм правом на вселення в квартиру АДРЕСА_3 , яке було визнано за ним компетентними органами влади та підтверджено судом, не отримав ордер на дану квартиру. В період з 1990 року по 2008 рік (до звернення в Європейський суд з прав людини) не вживав будь-яких заходів для вселення у спірне житло. На даний час Ковельська міська рада дала позивачу роз'яснення щодо порядку постановки на облік осіб, що потребують житла, а також було запропоновано поселення в стаціонарному відділенні територіального центру соціального обслуговування. Просить у задоволенні позову відмовити, застосувавши строки позовної давності.
Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного висновку:
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Способи захисту цивільного права визначені зокрема у ст. 16 Цивільного Кодексу України.
Як встановлено в судовому засіданні позивач наполягає на ухваленні рішення про зобов'язання відповідача надати будь-яку однокімнатну квартиру, поновивши дію рішення Ковельського міського суду від 27 грудня 1989 року.
Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, позов будинкоуправління Володимир-Волинської КЕЧ до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про виселення з квартири задоволено. Ухвалено виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 , переселити його в однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
При цьому судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до начальника військового гарнізону із заявою про обмін трьохкімнатної квартири по АДРЕСА_5 на дві окремі квартири через неможливість сумісного проживання із колишньою дружиною. Рішенням житлової комісії Ковельського військового гарнізону від 29.06.1989 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. На виконання рішення житлової комісії виконавчим комітетом Ковельської міської ради 13.07.1989 року постановлено рішення №146, яким ОСОБА_1 видано ордер на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , його колишній дружині - на однокімнатну квартиру по АДРЕСА_6 , на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_7 , яку займала сім'я ОСОБА_6 видали ордер ОСОБА_7 із сім'єю. Однак, ОСОБА_1 відмовився звільнити квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим начальником військового гарнізону заявлено позов про його виселення.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Окрім того, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердила, що обмін квартир мав місце за ініціативою позивача ОСОБА_1 , останній був обізнаний з тим яка саме однокімнатна квартира йому запропонована для проживання, однак відмовився від переселення. Вона скористалась своїм право на обмін житла та переїхала в надану однокімнатну квартиру по АДРЕСА_8 .
Викладені обставини справи узгоджуються із наданими суду стороною відповідача доказами, зокрема, копією ордера, виданого на ім'я ОСОБА_1 за номером 521 на квартиру АДРЕСА_3 , підставою видачі вказане рішення виконкому міської ради від 13.07.1989 року №146. Ордер особою не отримано.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 також визнав ту обставину, що ще у 1989 році дізнався про результати розгляду справи про його виселення та зміст рішення суду від 27.12.1989 року, однак не вселявся в однокімнатну квартиру вважаючи, що має право залишитись в попередній трьохкімнатній квартирі.
Відповідно до ст. 58 Житлового Кодексу УРСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Пунктом 69 Правил квартирного обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм житлових приміщень, чинних на час виникнення спірних правовідносин, ордер дійсний протягом 30 днів, цей строк є пресічним, по його закінченні ордер автоматично втрачає свою силу, цей строк може бути продовжено за наявності поважних причин органом, який його видав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з власної ініціативи відмовився від отримання ордеру та вселення у надане житло. Починаючи з 1990 року, коли судове рішення про виселення набрало законної сили, не звертався до виконкому Ковельської міської ради із клопотанням про продовження строків отримання ордеру та вселення. А отже, своїми діями підтвердив свідому відмову від наданого житла.
За вказаних обставин, заявлений позов є безпідставним і задоволенню не підлягає. Окрім того, позивачем пропущено встановлений ст. 71 ЦК УРСР строк позовної давності. Підстав для його поновлення суд не вбачає.
Що стосується посилання представника позивача на невиконання виконавчим комітетом Ковельської міської ради рішення суду від 27.12.1989 року про переселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 , то вони, на думку суду, є власним тлумаченням судового рішення, адже предметом спору в тій справі було виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 , а не примусовий обмін житла. Ордер на квартиру АДРЕСА_9 особі було видано раніше, суд лише констатував наявність у ОСОБА_1 іншого житла та обґрунтував підстави виселення. Питання про вселення в квартиру АДРЕСА_9 не вирішувалось і в примусовому порядку не виконувалось.
Не заслуговують на увагу суду і посилання представника позивача на ту обставину, що виконком Ковельської міської ради має можливість і зобов'язаний надати житло позивачу взамін того, на яке він мав право у 1989 році, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на положеннях законодавства.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу було запропоновано проживання в стаціонарному відділенні територіального центру соціального обслуговування, від якого він відмовився, та на даний час проживає по АДРЕСА_8 . Документів, необхідних для постановки на квартирний облік в порядку визначеному діючим законодавством позивач не подав.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі у разі відмови у задоволенні позову слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст.10,60,61,88, 212-218 ЦПК України, ст. 58 ЖК УРСР, ст. 71 ЦК УРСР, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ковельської міської ради про надання житлового приміщення відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні при його проголошенні - протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Головуюча: Т. В. Денисюк