ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
09 червня 2009 р.
Справа № 18/35
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Б.П.Гриняка
при секретарі судового засідання А.С. Томашевській
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом : Державного територіально - галузевого об"єднання " Львівська залізниця ", вул. Гоголя ,1 , м. Львів ,79000
до відповідача-1: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради , вул. Грушевського , 19 , м. Івано-Франківськ , 76000
до відповідача-2: ТзОВ Спільно українсько - німецького підприємства " Станім", вул. Незалежності , 67-а , м. Івано- Франківськ ,76000
про : визнання недійсним п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998р. та Державний акт на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998р.
За участі представників:
від позивача: Дейнека І.С., (довіреність № НЮ - 343 від 27.04.2009р. ) -юрисконсульт ;
від відповідача - 1: Сегін І.Р. ( довіреність № 2331/01-17/07-в від 16.12.08р.) - начальник юридичного відділу
від відповідача- 2: Тугай І.М., (довіреність № 1-Д від 12.04.2009р. ) - представник
Стефанишин С.І., (паспорт серія СЕ - № 309565 від 28.01.2005р. ) - керівник відповідно до Довідки про включення до ЄДРПОУ
ВСТАНОВИВ: Державним територіально -галузевим об"єднанням " Львівська залізниця"
( позивач) заявлено вимогу про визнання недійсним п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998р. та Державний акт на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998р.
Листом №05/1 -346 вих -09 від 23.04.09 р. прокуратура Івано-Франківської області повідомила суд про вступ у розгляд даної справи.
27 травня 209 р. позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості позивача -2 Міністерство транспорту та зв»язку України, яке суд відхилив, вважаючи його безпідставним.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 24.03.1998 р. Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради прийнято рішення №129 пунктом 25 якого затверджено проект відведення земельної ділянки по вул. Промисловій, 18 а та надано земельну ділянку площею 0,25 га Спільному Українсько-німецькому підприємству «Станім» в постійне користування для розміщення і експлуатації виробничих приміщень і споруд та вирішено видати Державний акт на право постійного користування даною земельною ділянкою.
Згідно рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998 р. СП «Станім»видано Державний акт на право постійного користування землею №15/04-000223 від 08.04.1998 р. .
Позивач вважає вищезазначене рішення необгрунтованим та таким , що не відповідає вимогам чинного законодавства .
Позивач стверджує, що згідно а ст. 33 Закону України «Про транспорт», вищезгадана земельна ділянка є землею залізничного транспорту.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на рішення виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих № 647 від 28.09.1947р., № 279/4 від 07.08.1953 р., №7/1 від 17.01.1955 р. та №109/2 від 22.03.1948р. , згідно яких земельну ділянку по вул. Промисловій, на якій розташовано будинок №18 відведено Львівській залізниці ( архівний витяг №4-5/91 від 22.08.1997 р.).
Позивач зазначив, що на спірній земельній ділянці знаходиться виробнича база Відокремленого підрпозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №4»Державного територіального-галузевого об»єднання «Львівська залізниця»( свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серія САВ №671896 від 26.11.2007 р. ), три із десяти будівель виробничої бази, а саме : гараж, прохідна і трансформаторна підстанція знаходиться на частині земельної ділянки, на яку згідно оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради СП «Станім»видано Державний акт на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998 р..
Позивач стверджує, що оспорюване рішення не відповідає вимогам ст. 19 Земельного кодексу України, в редакції 1990 року, відповідно до якої надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення ( викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому ст. 31 і 32 цього Кодексу. Згідно цих статтей вилучення ( викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення ( викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі ( на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею.
Проте, відокремлений підрозділ «Управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд №4» Державнного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця», який був землекористувачем оспорюваної земельної ділянки, та залізниця згоди на її вилучення не давали і в судовому порядку дане питання не оспорювалось.
Крім того, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»від 21.05.1997 р. виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 10 Земельного кодексу України, в редакції 1990 року, встановлено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, а згідно ст. 19 даного Кодексу, міська рада народних депутатів надає у користування земельні ділянки для будь-яких потреб у межах міста.
В Івано-Франківський міський суд було подано заяву Івано-Франківського транспортного прокурора №04/2-683 від 16.06.1998 р. в порядку ст. 248-15 ЦПК України
( в редакції 1963 року) про визнання незаконним п. 25 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №129 від 24.03.1998 р. та Державного акту на право постійного користування землею №15/04-000223 від 08.04.1998 р. За результатами розгляду даної заяви 09.12.199 р. Івано-Франківським міським судом прийнято рішення , згідно якого визнано недійсними п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №129 від 24.03.1998 р. та Державний акт на право постійного користування землею №15/04-000223 від 08.04.1998 р..
За результатами розгляду протесту заступника голови Івано-Франківського обласного суду ( в порядку судового нагляду) на рішення Івано-Франківського міського суду від 09.12.1999 р. Президією Івано-Франківського обласного суду винесено постанову №44-Ц-124 від 11.08.2000 р. , якою встановлено, що в даному випадку виник спір про право користування землею, який повинен бути розглянутий в порядку позовного провадження з участю СС «Станім», оскільки вирішеня цього спору впливає на права і обов»язки останнього. Постановлено протест заступника голови Івано-Франківського обласного суду задоволити, рішення Івано-Франківського міського суду від 09.12.1999 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд . Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06.06.2001 р. заяву Івано-Франківського транспортного прокурора залишено без розгляду з цих же підстав.
З урахуванням того, що Державний акт на право постійного користування землею №15/04-000223 від 08.04.1998 р. видано на підставі рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №129 від 24.03.1998 р. СП «Станім», при винесенні якого було порушено вимоги законодавства, позивач вважає, що вказаний Державний акт слід визнати недійсним.
Відповідач -1: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради позовні вимоги заперечує , мотивуючи їх безпідставністю та необгрунтованістю .
Зокрема, відповідач-1 вказує на те, що позовна вимога позивача про визнання недійсним Державного акта на землю взагалі не може вважатися вимогою про оскарження правового акта органів місцевого самоврядування і строк позовної давності по цій вимозі теж давно минув, оскільки позивач довідався про порушення свого права в момент прийняття оспорюваного рішення.
З огляду на викладене, відповідач-1 просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
Відповідач -2 : ТзОВ «Спільно українсько - німецького підприємства " Станім" вважає позовні вимоги безпідставними, та такими, що не грунтуються на нормах матеріального права та не підлягають задоволенню.
Відповідач-2 зазначив , що твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту та не могла надаватися в користування ТзОВ «Спільно українсько - німецького підприємства " Станім" не відповідає дійсності. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив його право користування землею. У відповідності до Земельного кодексу України ( в редакції 1990р., що діяв на час виникнення спірних правовідносчин) до документів , що посвідчують право на земельну ділянку є державні акти, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами та які посвідчують право власності або право постійного користування на землю ( ст. 23 ) , право тимчасового користування ( оренди) оформляється відповідним договором ( ст.24 ). Однак, позивачем жодного з документів, які б могли посвідчити його право на спірну землю не надано. Посилання позивача на рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №647 від 28.09.1947 р., №279/4 від 07.08.1953 р. , №7/1 від 17.01.1955 р. та №109/2 від 22.03.1948 р. відповідач вважає безпідставним, оскільки , згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №375 від 28.11.1995 р. спірну земельну ділянку вилучено з користування позивача. Підствавою для вилучення земельної ділянки стало надання структурному підрозділу позивача - БМП №766 земельної ділянки в зоні Хриплинського промвузла для влаштування виробничої бази за згодою позивача.
Посилання позивача на вимоги ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»та ст. 19 Земельного кодексу України в редакції 1990 р. про обов»язковість прийняття рішень по земельних питання виключно на сесії рад, а не виконавчим комітетами теж є безпідставними, адже , у відповідності до рішеня Івано-Франіквської міської ради повноваження по вирішенню земельних питань делеговано виконкому Івано-Франківської міської ради.
Відповідач -2 також просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити в задоволеннні позову.
Дослідивши матеріали справи , заслухавши пояснення представників сторін , суд вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
При цьому суд керується наступним.
Позивач довідався про порушення свого права з моменту прийняття оспорюваного рішення і вступу відповідачем ТзОВ «СП»Станім»в користування землею, проте не звертався до суду з позовом для захисту своїх прав, а звернувся до транспортної прокуратури. Івано-Франківський транспортний прокурор тільки 18.06.1998 р. звернувся з заявою до суду в порядку ст. 248-15 ЦПК України.
Як було передбачено ст. 71 ЦК УРСР ( чинного на час винесення оскаржуваного рішення), загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа дізналася, чи повинна була дізнатися про порушення свого права ( ст. 76 ЦК УРСР), аналогічні положення містяться в ст. 257, ст. 261 ЦК України. Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодекс Україну про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦК УРСР в редакції від 1963 р. перебіг строку позовної давності зупиняється пред»явленням позову в установленому порядку.
Звернення транспортного прокурора до суду з заявою в порядку ст. 248-15 Цивільного процесуального кодексу України про скасування незаконного акту не може вважатися предявленням позову, а тому не зупиняє перебігу строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Аналогічну норму містить і ст. 267 Цивільного кодексу України.
Що ж до Державного акту, який посвідчує право на земельну ділянку ( право власності на земельну ділянку або користування нею), то він не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акту державного чи іншого органу, а видається на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування.
Судові витрати по справі залишити за позивачем.
На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 8, 124 Конституції України, Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963р ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Гриняк Б.П.
Рішення оформлене та підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 11.06.2009р.
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
________________ Дейчаківська Ольга Степанівна