Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
Іменем України
09.06.2009
Справа №2-18/1342-2009
За позовом - Державного підприємства «Керченський морський торгівельний порт», м. Керч (вул. Кирова, 28, м. Керч, 98312)
До відповідача - Державної податкової інспекції в місті Керчі, м. Керч (вул. Борзенко, 40, м. Керч, 97600)
Про спонукання до виконання певних дій.
Суддя І.К. Осоченко
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство «Керченський морський торгівельний порт», м. Керч (далі позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Державної податкової інспекції в місті Керчі, м. Керч (далі відповідач), у якій просить вважати договір про наміри від 04.03.2003р. попереднім та вважати сплату коштів в сумі 305 822,40 грн. фактичним перерахуванням коштів за виконані роботи за договором про наміри.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 182 Господарського кодексу України, 635, 837, 854 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 04.03.2003р. позивач уклав з Малим приватним підприємством «Сіуч» договір про наміри по ремонту та технічному обслуговуванню судів портового флоту. Згідно з умовами Договору про наміри, між сторонами було укладено основний контракт № 02 К від 22.03.2004р. на суму 305 822,40 грн. та проведено розрахунок за фактично виконані ремонтні роботи у повному обсязі, що підтверджується платіжними документами. Державна податкова інспекція в місті Керчі не визнає законність договору про наміри від 04.03.2003р. та пов'язані з ним юридичні наслідки, що і стало причиною звернення позивача до суду.
14.05.2009р. до судового засідання від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судове засідання тричі не з'явився, причини не з'явлення суду не відомі. Про день та час слухання справи був сповіщений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Представник відповідача у судове засідання чотири рази не з'явився, причини не з'явлення суду не відомі. Про день та час слухання справи був сповіщений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Суд вважає за можливе розглянути справу у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними документами.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.
Строк розгляду справи було продовжено заступником голови господарського суду АР Крим.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд -
04.03.2003 року між Державним підприємством «Керченський морський торгівельний порт» та Малим приватним підприємством «Сіуч» укладено договір про наміри.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що замовник передає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по технічному обслуговуванню і ремонту суден портового флоту, відповідно до «Контрактної відомості» і заявки замовника.
Відповідно до пункту 4.2 договору про наміри, сторони передбачають розрахунок за технічне обслуговування і ремонт після закінчення робіт, оформлення основного договору/контракту, підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт, з урахуванням гарантійних зобов'язань підрядника.
22.03.2004 року між Державним підприємством «Керченський морський торгівельний порт» та Малим приватним підприємством «Сіуч» укладено контракт № 02К.
Пунктом 1.1 вказаного контракту передбачено, що замовник передає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по усім видам технічного обслуговування і ремонту суден портового флоту Керченського морського торгового порту, відповідно до результатів дефекації і «Контрактної відомості» замовника.
Згідно з пунктом 2.1 вказаного контракту, загальна вартість робіт по технічному обслуговуванню усіх суден, вказаних у «Контрактній відомості», складає 305822,40 грн.
Як пояснює позивач, відповідач сплатив позивачеві суму у розмірі 305822,40 грн. у виконання робіт за контрактом № 02 від 22.03.2004 року.
Проте оскільки Державна податкова інспекція в місті Керчі не визнає законність договору про наміри від 04.03.2003р. та пов'язані з ним юридичні наслідки, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить вважати договір про наміри від 04.03.2003р. попереднім та вважати сплату коштів в сумі 305 822,40 грн. фактичним перерахуванням коштів за виконані роботи за договором про наміри.
Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Суд звертає увагу, що в договорі про наміри, укладеному 04.03.2003 року, відсутній строк укладення основного договору.
Вивчивши матеріали справи та норми діючого законодавства України, суд прийшов до висновку, що предмет позову по даній справі, який був обраний позивачем, не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, при цьому суд виходить з наступного.
Виходячи із змісту ст. 16 Цивільного Кодексу України, цей Кодекс не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору укладеним, і такий спосіб не встановлений будь-яким законом України.
Суд вважає та звертає увагу позивача на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
По суті, така позовна вимога носить декларативний характер, оскільки в майбутньому не може бути виконана шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом спонукання особи визнати певні обставини або не вчинювати певних дій, що фактично лежить в площині її особистого волевиявлення.
В разі якщо позивач вважає, що договір про наміри є попереднім, а також що сплата коштів в сумі 305 822,40 грн. є фактичним перерахуванням грошових коштів за виконані роботи за договором про наміри, то це є юридичний факт, який підлягає встановленню за умови наявності спорів, які ініціюються у зв'язку з невизнанням відповідачем цього факту, наприклад, при розрахунках по умовам такого договору.
Отже, такий спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, при тому що в господарському процесі справи розглядаються виключно у позовному провадженні.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 - пункт 3 - викладається правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
В зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України суд відносить на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського Процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.