01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.05.2009 № 34/45
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача : Пилип З.І. (дов.б/н від 05.05.2009)
Від відповідача: Велько К.С. (дов. б/н від 18.06.2008)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Гараздінвестбуд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2009
у справі № 34/45 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Гараздінвестбуд"
до ЗАТ "ОТП Банк"
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2009р. у справі №34/45 у позові відмовлено.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Гараздінвестбуд” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2009р. у справі №34/45 скасувати повністю, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи.
Також позивач вважає, що єдиною валютою, якою може бути виражене зобов'язання є грошова одиниця України - гривня. На думку скаржника суд першої інстанції, не врахував, що відповідно до вимог ст. 524 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) сторони за договором про надання кредиту визначили валютою зобов'язання тільки долар США, що є не тільки грубим порушенням діючого законодавства, але і таким, що має негативні наслідки, і в умовах фінансового кризису ставить підприємство позичальника на межі банкрутства.
Крім того, судом першої інстанції, не були враховані положення ст.ст. 8, 99 Конституції України, якими встановлено, що грошовою одиницею є гривня і норми Конституції України є нормами прямої дії.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що Договір про надання кредиту №CR 07-182/29-1 від 08.05.2007року, був укладений між сторонами відповідно до положень чинного законодавства та з дотриманням вимог ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України та в межах повноважень Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк”, щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Гараздінвестбуд” щодо недійсності вищезазначеного Договору на підставі визначення суми кредиту в іноземній валюті - є безпідставними та необгрунтованими.
Судом першої інстанції не було порушено норм процесуального та матеріального права, а отже рішення не підлягає скасуванню.
Ухвалою від 13.03.2009 розгляд апеляційної скарги було призначено на 07.04.2009р., в зв'язку з неявкою сторін у судове засідання справу було відкладено на 05.05.2009р.
Представники сторін 05.05.2009 у судове засідання з'явилися, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гараздінвестбуд”, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю „Гараздінвестбуд” до Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк” про визнання недійсним Договору надання кредиту №СR 07-182/29-1 від 08.05.2007.
Позовні вимоги мотивовані тим, що недійсність Договору про надання кредиту №СR 07-182/29-1 від 08.05.2007 ґрунтується на положеннях ст. 99 Конституції України, в якій зазначено, що грошовою одиницею України є гривня, а також на положеннях ст.524 Цивільного кодексу України, ст. 189 Господарського кодексу України.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем не взято до уваги частина 2 статті 524 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також положення статтей 198 Господарського кодексу України та 533 Цивільного кодексу України.
Судова колегія повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції в повному обсязі з наступних підстав:
Між ТОВ „Гараздінвестбуд” (позичальник) та ЗАТ „ОТП Банк” (банк) укладено Договір про надання кредиту №СR 07-182/29-1 від 08.05.2007 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає та зобов'язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цього Договорі.
Пунктом 1.1.1 Договору передбачено, що кредит може надаватись в такій валюті: долари США.
Відповідно до п.1.2 Договору позичальник зобов'язаний використовувати кредит на: в сумі, що не перевищує 170 000 доларів США - на виконання зобов'язань позичальника за договором поруки №SR - 001/128/2/2005, укладеним між позичальником та банком 8 листопада 2005 року (п. 1.2.1 Договору); в сумі, що не перевищує 6 830 000 доларів США - на фінансування проекту, а саме: на будівництво та введення в експлуатацію об'єкта №1 та будівництво та введення в експлуатацію об'єкта №2 (п.1.2 Договру).
Сторони дійшли згоди, що протягом дії цього Договору сума будь-якого траншу, що надається позичальнику за цільовим призначенням, зазначеним п 1.2.2 Договору, повинна бути не менш, ніж USD 50 000 (примітка до п.1.2 Договору).
Сторонами було підписано Додаток №2 до Договору, яким передбачено, що даним Додатком позичальник підтверджує на момент укладення Договору, що позичальник не є стороною і не має жодного зобов'язання (що існує зараз або такого, що може виникнути в майбутньому за вже укладеними договорами) у відповідності із будь-яким документом (включаючи поруку та/або гарантію та інших), аналогічних Договору, окрім викладеного нижче: зобов'язання - Кредитний договір №30-47/2-06; кредитор в зобов'язанні - ВАТ КБ „Хрещатик”; сума зобов'язання, валюта зобов'язання - 700 000 дол. США; розмір процентної ставки, проценти - 1,5; дата виникнення/укладення зобов'язання - 24.10.2006; дата припинення зобов'язання - 24.10.2007.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).
Відповідно до ст. 189 ГК України вказано, що ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (п.1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. (п.3).
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК України).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).
Законом України „Про Національний банк України” від 20.05.1999 року № 679-ХІ\/ (із змінами та доповненнями) та Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) визначено порядок використання іноземної валюти, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та лірилю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства (ч. 2 ст. 44 Законом України „Про Національний банк України”).
Нормами пп. „г” п. 4 ст. 5 Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Крім того, ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року № 2121-111 (із змінами та доповненнями) передбачено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
ЗАТ „ОТП Банк” було отримано банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 (копія міститься в матеріалах справи) на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
В зв'язку з чим, невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ „ОТП Банк” з валютними цінностями.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів (п.1-4 ст. 47 Закону України „Про банки і банківські діяльність”).
Зважаючи на вищезазначене, відповіач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ЗАТ „ОТП Банк” при укладанні Договору щодо здійснення валютних операцій діяло на підставі банківської ліцензії, в зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ „Гараздінвестбуд” про визнання недійсним Договору у зв'язку з визначенням суми кредиту в іноземній валюті, є необгрунтованими.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і позивача, який мав довести з посиланням на конкретні докази та нормативні акти, що спірний Договір укладений з порушенням норм чинного законодавства.
Судова колегія вважає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі, мають формальний характер, з огляду на те, що Господарським судом м.Києва ухвалою від 02.02.2009 було задоволено клопотання позивача про відкладенння розгляду справи. В зазначеній ухвалі суд першої інстанції зобов'язав скаржника надати докази неможливості прибуття у судове засідання 02.02.2009 повноважного представника. В подальшому, а саме, 18.02.2009 в судове засідання позивач жодних доказів, які витребовувались ухвалами місцевого господарського суду, не надав, тобто, не виконав вимоги суду.
Крім того, копія Договору, а також витребовувані судом першої інстанції у сторін інші документи знаходяться в матеріалах справи.
Стосовно посилання скаржника на не задоволення його клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній термін, то вони не відповідають матеріалам справи, оскільки таке клопотання в матеріалах справи відсутнє.
Судова колегія звертає увагу на те, що відсутність повноважного представника позивача без поважних причин чи неготовність іншого представника позивача до участі в повторному судовому засіданні жодним чином не порушує процесуальних прав позивача щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 4 ГПК України) та положень ГПК України щодо змагальності сторін при здійсненні судочинства (ст. 43 ГПК України).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2009р. у справі №34/45 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2009р. у справі №34/45 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гараздінвестбуд” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 34/45 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.
07.05.09 (відправлено)