15.05.2014 Справа № 920/720/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми,
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
м. Суми,
про стягнення 25 920 грн. 90 коп.,
Cуддя Н.П. Лугова
Представники сторін:
від позивача: Данечкіна О.О.,
від відповідача: ОСОБА_2,
За участю секретаря судового засідання А.Г. Кириченко-Шелест
Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. в сумі 25 920 грн. 90 коп., в тому числі: 24 589 грн. 69 коп. заборгованості по відсоткам за період з 27.07.2009р. по 31.10.2012р. та 1 331 грн. 21 коп. пені за період з 04.10.2013р. по 04.03.2014р. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.
У відзиві на позов (вх. № 6003 від 12.05.2014р.) відповідач заперечує проти вимог позивача, посилаючись на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року у справі № 2-2265/2010 про звернення стягнення на предмет іпотеки, належного на праві власності ОСОБА_2, в рахунок погашення боргу, зокрема, за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. в сумі 45 630,52 грн. Також відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.
Позивач надав письмове пояснення на відзив № 114-32-0-00/835 від 13.05.2014р., в якому зазначив, що коштів від примусової реалізації заставного майна не було достатньо для повного погашення кредитної заборгованості визначеної рішенням суду за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. Проти застосування строків позвоної давності позивач також заперечував.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд
встановив:
На виконання укладеного між сторонами у справі кредитного договору № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р., позивач (банк) надав відповідачу (позичальнику) кредит в сумі 50 600,00 грн. на розвиток бізнесу з датою остаточного повернення кредиту - 10.12.2014 року, з фіксованою процентною ставкою в розмірі 19% річних (п. п. 1-3 кредитного договору).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року у справі № 2-2265/2010 задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість, в тому числі за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 791,6 кв.м.
Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби Сумського районного управління юстиції Сумської області № 9979-02-4 від 22.10.2012р. вказане нежитлове приміщення реалізовано 05.10.2012 року.
Як зазначає позивач, сума боргу визначена станом на 16.04.2010 року складалась з: 39 609,11 грн. заборгованості за кредитом, 2 969,06 грн. заборгованості за відсотками та 149,05 грн. пені. Кошти, які надійшли після реалізації майна на зальну суму 103 181,55 грн. були спрямовані банком на погашення заборгованості за трьома кредитними договорами. Так, на погашення боргу за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. було спрямовано 39 609,11 грн., тобто лише на погашення основної суми кредиту.
Оскільки коштів від примусової реалізації іпотечного майна не було достатньо для повного погашення заборгованості визначеної рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р., позивач звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з письмовою вимогою від 12.03.2014 року № 114-32-0-0-0/491 про погашення несплачених процентів за користування кредитом та пені.
Однак, оскільки вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх майнових прав.
Згідно ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 7.3. кредитного договору визначено, що він діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору в повному обсязі.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків
Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення фактично не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а кредитор має право звернутися до суду про стягнення сум заборгованості.
Наведена позиція викладена у п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та Листі Вищого господарського суду від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".
Таким чином, судом встановлено, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року у справі № 2-2265/2010 та Сумського районного суду Сумської області від 26.10.2011 року у справі № 2-715/2011 не виконанні в повному обсязі, зокрема, в частині погашення відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 27.07.2009р. по 18.05.2011р. в тому числі згідно кредитного договору № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. Коштів від примусової реалізації іпотечного майна, належного на праві власності відповідачу, не було достатньо для повного погашення кредитної заборгованості визначеної вказаними судовими рішеннями. При цьому, реалізація іпотечного майна була проведена відділом Державної виконавчої служби 05.10.2012 року, а в силу п. п. 7.3, 1.4.1.2 кредитного договору, договір діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору в повному обсязі; проценти нараховуються у день сплати, кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами. Тобто, з моменту ухвалення зазначених судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки і по день надходження коштів від реалізації майна на рахунок банку, якими було повністю сплачено тіло кредиту, продовжували нараховуватись відсотки за користування кредитом. Право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного договору, пеня нарахована відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне:
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. ст. 256 - 258 Цивільного кодексу України).
Так, позивач на підставі пункту 4.1.1. кредитного договору просить стягнути з відповідача 1 331 грн. 21 коп. пені за період з 04.10.2013р. по 04.03.2014р., що не суперечить вимогам п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 27.07.2009р. по 18.05.2011р., то підставою для їх стягнення є судові рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року у справі № 2-2265/2010 та Сумського районного суду Сумської області від 26.10.2011 року у справі № 2-715/2011. Отже, враховуючи характер правовідносин сторін, умови кредитного договору, яким передбачено сплату відсотків до дня фактичного повернення грошового боргу, а також те, що коштів від примусової реалізації іпотечного майна, належного на праві власності відповідачу, не було достатньо для повного погашення кредитної заборгованості, визначеної вказаними судовими рішеннями, - позивач звернувся із даним позовом до господарського суду.
Вимога ж про стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих після 18.05.2011р. і по 31.10.2012р., заявлена в межах трирічного строку відповідно до статті 257 ЦК України.
Слід зазначити, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року у справі № 2-2265/2010 та Сумського районного суду Сумської області від 26.10.2011 року у справі № 2-715/2011 фактично не виконані в повному обсязі в установленому законом порядку, зобов'язальні відносини сторін за кредитним договором № 014/05-15/2456/2 від 16.02.2007р. не припинені, а в силу статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Тому, враховуючи фактичні обставини справи та позицію Вищого господарського суду України, суд вважає вимоги позивача про стягнення 24 589 грн. 69 коп. заборгованості по відсоткам та 1 331 грн. 21 коп. пені правомірними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1827 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції (40030, м. Суми, пл. Незалежності, 1, код 21125295) 24 589 грн. 69 коп. заборгованості по відсоткам, 1 331 грн. 21 коп. пені та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 20.05.2014 року.
Суддя Н.П. Лугова