15.05.2014 року Справа №912/218/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Білецької Л.М.- доповідача,
суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.,
при секретарі судового засідання: Суслі Я.Б.
За участю представників сторін:
від позивача: Демський О.С., довіреність №б/н від 12.12.13;
представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.03.2014 року у справі №912/218/14
за позовом комунального підприємства міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни), м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України, м. Олександрія Кіровоградської області
про стягнення 127 411,96 грн. за договором наземного обслуговування, -
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.03.2014 року у справі №912/218/14 (суддя Тимошевська В.В.) позов задоволений частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь комунального підприємства міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) заборгованість у розмірі 120 295,08 грн., пеню у розмірі 3 531,16 грн., 3% річних у розмірі 1 321,59 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Господарський суд першої інстанції встановив наявність у відповідача перед позивачем заборгованість з оплати отриманих послуг за надання місць стоянок для розміщення повітряних суден в сумі 78 720,00 грн., за послуги з аварійно-рятувального та протипожежного забезпечення в сумі 9 333,36 грн. та за послуги за формою А (використання патрульного автомобіля для супроводу ПС, збір за посадку-зліт, доплата за вечірній час) на суму 32 241,72 грн., а всього 120 295,08 грн. за Договором наземного обслуговування від 01.01.2013 року (додаткові угоди №1,2) (далі-Договір). Відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 107 751,61 грн.
Посилання відповідача на відсутність на обліку Акта № 2362 від 31.07.2013 року про надання послуги із забезпечення проведення аварійно-рятувальних робіт на суму 1555,56 грн. та Акта № 31231002 від 31.12.2013 на суму 1936,91 грн. збору за посадку-зліт ПС та використання автомобіля для супроводу ПС, було спростовано, оскільки таке твердження не
звільняє військову частину від зобов'язання з оплати отриманих послуг за вказаними актами, так як зазначені акти підписані обома сторонами та сума по актам обліковується відповідачем в акті звірки взаєморозрахунків, складеним між сторонами (т.1 а.с.174,175, т.2 а.с.13,44). Не зазначення відповідачем в акті звірки сум по Актам № 713 від 31.03.2013 та № 1122 від 30.04.2013 на загальну суму 3111,12 грн. спростовується наявними у справі актами з підписом та печаткою Військової частини НОМЕР_1 і відміткою на звороті про підтвердження виконання робіт зі сторони військової частини (т.1 а.с.100,101).
Щодо стягнення пені та 3% річних, то суд першої інстанції зазначив, що вони підлягають частковому задоволенню, оскільки нарахування позивачем пені в розмірі 1 844,14 грн. і 3% річних в розмірі 408,99 грн. за прострочення оплати послуг за формами А (збір за посадку-зліт ПС, доплата за вечірній час, використання автомобіля для супроводу ПС) за період з 16-го числа кожного місяця по 16.01.2014 року (граничний строк нарахування) не відповідає умовам Договору та є не правомірним. Матеріалами справи не підтверджено встановлення строків оплати послуг за формами «А» по кожному акту окремо, в межах зазначеного позивачем періоду нарахування. На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою, в якій зауважує на тому, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою, ним обліковується сума основного боргу тільки у розмірі 107 751,61 грн., які вона визнає у повному обсязі. Щодо стягнення пені та 3 % річних, категорично заперечує, оскільки відсутня його вина у невиконанні договірних зобов'язань, а також зазначає, що кошти на рахунку військової частини є, відповідне платіжне доручення обліковується та зареєстроване у Олександрійському УДКСУ в Кіровоградській області.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково; стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 107 751,61 грн.; в решті позовних вимог відмовити.
12.05.2014 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення господарського суду прийнято у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.
15.05.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення із відміткою про отримання поштового відправлення 30.04.2014 року (т. 2 а.с.97).
Відповідно до п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки розгляд справи може бути відкладений виключно у зв'язку із неможливістю розглянути справу у даному судовому засіданні, а не у зв'язку з неявкою сторін, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по справі. Таким чином, підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд господарської справи в апеляційній інстанції та реалізації ним права судового захисту своїх інтересів.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
01.01.2013 між комунальним підприємством міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни) (обслуговуюча компанія) та Військовою частиною 2269 внутрішніх військ МВС України (перевізник) укладено договір про наземне обслуговування №23-2013 (надалі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги, а відповідач зобов'язався оплачувати надані позивачем послуги. Умовами Договору сторони погодили перелік послуг, які надаються обслуговуючою компанією, їх ціну та порядок розрахунків.
На виконання умов Договору, позивач надав декілька видів послуг, а саме:
- забезпечення проведення аварійно-рятувальних робіт (Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ 2362 від 31.07.2013 року, 2838 від 31.08.2013 року, 3187 від 30.09.2013 року, 3641 від 31.10.2013 року, 4247 від 26.12.2013 року, 4862 від 26.12.2013 року (т.1 а.с.45, 46, 48, 50, 52, 54) на загальну суму 9 333,36 грн.;
- надання послуг за формами А (Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ 30930004 від 30.09.2013 року, 31031003 від 31.10.2013 року, 31130002 від 26.12.2013 року, 31231002 від 31.12.2013 року (т.1 а.с.55-58);
- надання місць стоянки ПС (Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ 3184 від 30.09.2013 року, 3638 від 31.10.2013 року, 4242 від 30.11.2013 року, 4861 від13.12.2013 року (т.1 а.с.47, 49, 51, 53), за якими виникла заборгованість у сумі 120 295,08 грн.
Згідно пп.5.10, 5.11 Договору відповідач мав сплатити за надані послуги не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг. Всі акти, що підтверджують належне виконання робіт, підписані з обох сторін повноважними представниками.
Між тим, умовами укладеного між сторонами Договору та додатків до нього не передбачена реєстрація актів виконаних робіт, а тому посилання на не реєстрацію актів та незгода з сумою боргу у апеляційній скарзі не може бути підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.
Що стосується посилання на меншу суму боргу, а ніж зазначено у актах приймання передачі виконаних робіт, то ця обставина також не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вона спростовується підписаними актами виконаних робіт.
Наведені обставини дістали належну оцінку у суді першої інстанції і доводами апеляційної скарги не спростовані.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 193 ГК України).
Стаття 526 ЦК України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.1.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.
Відповідач вважає, що стягненням 3% річних в сумі 1 321,59 грн. та пені - 3 351,16 грн. є протиправним, оскільки затримки платежів виникли не з особистої вини відповідача, а на загальнодержавному рівні, тобто внаслідок дій посадових осіб Управління державної казначейської служби у Кіровоградській області, так як відповідач мав необхідні кошти на своєму рахунку. Суд зазначає, що такі доводи відповідача є необґрунтованими та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки неоплата продукції, у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що також зазначено в постанові пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 року, п. 1.4 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Суд першої інстанції правильно становив фактичні обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку і підстави для його скасування відсутні.
Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення» - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.03.2014 року у справі 912/218/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.03.2014 року у справі 912/218/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст складений 20.05.2014 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя І.В. Тищик