"12" травня 2014 р.Справа № 916/883/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Брагіної Я.В.
секретаря с/з Галюк Т.В.
за участю представників:
від позивача: не з'явився (був присутній в попередніх засіданнях Максимов Д.С. згідно довір. від 13.01.14. за );
від відповідача: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" (м. Херсон);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" (м. Одеса);
про стягнення 10708,87 грн.
11.03.2014р. Державне підприємство „Херсонський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" про стягнення 10708,87 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13 березня 2014р. за даним позовом порушено провадження у справі №916/883/14.
07.04.2014р. позивач надіслав до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог за вхідн. №2-1322/14, згідно якої просить стягнути заборгованість в сумі 12450,02грн., з яких інфляційні витрати в сумі 889,74грн., 3% річних в сумі 2092,93грн. та пені в сумі 9467,35грн.
З врахуванням ст.22 ГПК України суд приймає до розгляду заяву про збільшення позовних вимог і розглядає справу в межах заяви про збільшення позовних вимог.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надіслав 12.05.2014р. телеграму, в якій просить розглянути справу без його участі, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином за місцем реєстрації.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.
Таким чином, справа розглядається за наявними матеріалами у справі на підставі ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
09 листопада 2011року між Державним підприємством „Херсонський морський торговельний порт" (далі - порт, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" (далі - клієнт, відповідач) укладено генеральний договір на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів № 33/164Д, предметом якого визначено організацію та здійснення перевалки, зовньоторговельних та транзитних вантажів клієнта, що слідують через порт.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що варіанти вантажних операцій, супутні послуги, їх вартість, об'єм робіт та інше (стосовно вантажу окремої номенклатури) наводяться у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною.
Відповідно до п.1.3 договору сторони встановили, що місцем виконання навантажувально - розвантажувальних операцій є Державне підприємство „Херсонський морський торговельний порт".
Згідно п 3.5 договору обов'язок порту на ведення обліку вантажу, а саме:
- забезпечення правильності обліку вантажу в порту по строкам зберігання: для експертного, транзитного вантажу датою надходження вантажу в Порт вважається дата приймального акту, датою відправлення із порту - дата коносамента; для імпортного, транзитного вантажу датою надходження вантажу в порт вважається дата оформлення генерального акту, датою відправлення вантажу із порту - дата залізничної, автотранспортної чи внутрішньої водної накладної (дата приймально-здавального акту) (п.п.3.5.1 договору);
- при частковому відвантаженні однорідних вантажів, що перебувають в порту, порт зобов'язаний виставляти рахунки за зберігання тих партій (без урахування вантажу по прямому варіанту), які надійшли раніше, якщо відвантаження вантажу більш пізнішого надходження проводиться не на вимогу клієнта (п.п. 3.5.2 договору);
- Порт веде облік вантажу по терміну зберігання з дати надходження його в порт і по дату відправлення вантажу із порту, незалежно від кількості актів прийому - передачі даного вантажу між клієнтами порту, та нараховує при цьому плату за зберігання вантажу для кожної із сторін актів прийому - передачі за ставками, чинними в дні, за які плата підлягає стягненню. Плата за навантажувально-розвантажувальні роботи (акордна ставка) стягується портом з того клієнта, який є однією зі сторін акту прийому-передачі та завершує процес перевантаження (п.3.5.3 договору).
Відповідно до п.п. 5.2.2.4 договору сторони узгодили, що у випадку затримки вантажу в порту (неподання тоннажу під вивіз, невидача доручень, недозавезення суднової партії та інше) плата за зберігання нараховується і виставляється щомісяця.
Пунктом 5.3.5 договору передбачено, що якщо рахунок надається клієнту (експедитору) портом під розпис - оплата здійснюється протягом п'яти банківських днів з дати отримання рахунку, а якщо рахунок відправляється поштою, то оплата здійснюється протягом десяти банківських днів з дати відправлення рахунку.
Згідно п. 7.5 договору за затримку платежів після узгоджених строків, порт має право стягнути з клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежів від суми простроченого платежу.
Відповідно п. 10.1 договору, цей договір вступає в силу з 01.01.2012 року та діє по 31 грудня 2012 року.
Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку дії цього договору, а в частині зобов'язань клієнта щодо сплати заборгованості та інших зобов'язань клієнта - до виконання зобов'язань (п. 10.2 договору).
На виконання умов зазначеного договору, між сторонами були проведені господарські операції, у числі яких, серед іншого, позивачем були надані відповідачу послуги, пов'язані із закритим зберіганням вантажів на складах.
27.03.2012р. відповідно до приймального акту (картки обліку експертного вантажу) № 92 - позивачем було отримано 56,52 т вантажу зерна кукурудзи.
Позивач належно виконав зобов'язання за договором бо надав послуги пов'язані з зберіганням вантажу зерна кукурудзи, а відповідач неналежно виконав прийняте зобов'язання за договором, бо не розрахувався за отримані послуги, саме це спонукало позивача звернутись з позовом до суду у 2013р.
15.04.2013р. рішенням господарського суду Одеської області по справі № 916/406/13-г
позов Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" про стягнення 35155,70 грн. - задовольнено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" на користь Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" - загальну заборгованість 35155,70грн., яка складається з суми основного боргу з урахуванням інфляції 33 823,01грн., 3% річних 222,61грн. та пені 1110,08грн.; судовий збір 1720,50грн.
28.11.2013р. постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 916/2013/13 позов Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" про стягнення 38878,14 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" на користь Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" 37 503,52 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 1108,80грн. пені, 228,28грн. 3% річних, 2580,75 грн. судового збору.
В зв'язку з тим, що відповідачем не здійснено сплати основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних витрат за вищезазначеним рішенням господарського суду Одеської області та постанови Одеського апеляційного господарського суду, позивач просить стягнути із відповідача з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а саме: інфляційних витрат в сумі 889,74 грн. ( 439,70грн. у зв'язку із не сплатою боргу за рішенням суду у справі 916/406/13-г + 450,04грн. у зв'язку із не сплатою боргу за рішенням суду у справі №916/2013/13), 3% річних в сумі 2092,93грн. (1303,81грн. у зв'язку із не сплатою боргу за рішенням суду у справі №916/406/13-г + 789,12грн. у зв'язку із несвоєчасною сплатою боргу за рішенням суду у справі №916/2013/13) та пені в сумі 9467,35грн. (6023,19грн. у зв'язку із несвоєчасною платою боргу за рішенням суду у справі №916/406/13-г + 3444,16грн. у зв'язку із несвоєчасною сплатою боргу за рішенням суду у справі №916/2013/13).
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З врахуванням вимог ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже позивач просить стягнути інфляційних витрат в сумі 889,74грн., 3% річних в сумі 2092,93грн.
Пунктом 7.6. договору № 33/164Д від 09.11.2011р. у разі прострочення платежів клієнтом порт, відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу. України, має право стягнути суму боргу з клієнта, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з суми простроченого платежу.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи, що розрахунки позивача в частині нарахувань 3% річних та збитків від інфляції відповідають вимогам чинного законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині їх стягнення.
Також позивач просить стягнути пеню в сумі 9467,35грн.
Згідно п. 7.5 договору за затримку платежів після узгоджених строків, порт має право стягнути з клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежів від суми простроченого платежу.
Проте, суд відмовляє в частині стягнення пені, оскільки позивач при нарахуванні пені не врахував умови договору, приписи ч.6 ст.232 ГК України.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони договором не узгодили нарахування пені після шести місяців, коли зобов'язання мало бути виконано.
А рішенням господарського суду Одеської області по справі № 916/406/13-г та постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 916/2013/13 вже була стягнута пеня за шість місяців.
Враховуючи вищевказане, суд відмовляє в позові у частині стягнення пені в сумі 9464,35грн.
Згідно ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
Відповідач відзив та доказів, що підтверджують сплату боргу стягнутого за рішеннями судів не надав.
Таким чином, суд задовольняє позов в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 889,74грн., 3% річних в сумі 2092,93грн., в межах заяви про збільшення позовних вимог, оскільки вимоги в цій частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства, а відмовляє в частині стягнення пені в сумі 9467,35грн.
Судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України пропорційно сумі задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК" (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140А, код ЄДРПОУ 37281927) на користь Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, 4, код ЄДРПОУ 01125695):
- 2092,93грн. - 3% річних,
- 889,74грн.- інфляційних витрат,
- 437,70грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
3. Відмовити в позові у частині стягнення пені в сумі 9467,35 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 19 травня 2014р.
Суддя Брагіна Я.В.