79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.04.09 Справа№ 2/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Турчина Я.М., відповідача-2 Путаса Я.Л., представника третьої особи Яценко Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “С.Н.Транссервіс” с. Демня до відповідача-1: Відкрите акціонерне товариство “Роздільська автобаза”, м. Новий Розділ, відповідача-2: Фізична особа-підприємець Путас Ярослав Любомирович, м. Новий Розділ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: Новороздільська міська рада, про визнання договору недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю “С.Н.Транссервіс” с. Демня звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1: Відкрите акціонерне товариство “Роздільська автобаза”, м. Новий Розділ, відповідача-2: Фізична особа-підприємець Путас Ярослав Любомирович, м. Новий Розділ про визнання договору недійсним
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 02.02.2009р. призначив розгляд справи на 17.02.2009р. За клопотанням відповідача-2 суд ухвалою від 03.03.2009р. залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Новороздільську міську раду. Ухвалами суду розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах на 17.02.2009р., 03.03.2009р., 17.03.2009р.. 01.04.2009р., 09.04.2009р. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 на товарній біржі “Наша” було укладено біржову угоду договір купівлі-продажу. За цією угодою відповідач-2 придбав у відповідача-1 6 резервуарів, 4 водозабірні колодязі та промислову асфальтобетонну площадку. Вказана угода суперечить законодавству та підлягає визнанню судом недійсним відповідно ст.ст. 15, 203, 215 ЦК України. Зокрема зазначає, що всупереч ст. 651, 662, 689 ЦК України, які передбачають, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору, право продажу належить власникові та при передачі товару продавець зобов'язаний передати покупцеві разом з товаром усі необхідні документи, відповідач-1 на момент укладення спірного договору не мав правовстановлюючих документів на майно, що є предметом спірного договору і, відповідно, не мав права продажу товару. Також всупереч умові договору про вивезення товару, відповідач-2 її не виконав. Укладення такого договору порушує права та законні інтереси позивача, оскільки промислова асфальтобетонна площадка знаходиться в межах земельної ділянки, якою на момент укладення спірного договору позивач фактично користувався, а з 16.04.2008р. передана йому згідно договору в оренду. Позивач обґрунтовує законність володіння та користування земельною ділянкою на момент укладення спірного договору, посилаючись на ст.ст. 397-398 ЦК України, які визначають право на користування чужим майном та підстави його виникнення. Як на підстави виникнення права користування, позивач посилається на свідоцтво про право власності на нерухоме майно, рішення сесії Новороздільської міської ради від 02.06.2004р. та 19.07.2005р., план земельної ділянки, акт установлення та узгодження меж землекористування позивача, рішення судів, якими відмовлено позивачу-2 в задоволенні позову про визнання договору оренди від 16.04.2008р. недійсним.
Відповідач-1 в судові засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, вимог ухвали суду від 02.02.2009р. не виконав, причин неявки не повідомив, хоча належним чином про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений.
В судових засіданнях відповідач-2 проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що 6 резервуарів, 4 водозабірні колодязі та промислову асфальтобетонну площадку відповідно до договору купівлі-продажу було придбано 01.02.2007р., а позивач уклав договір оренди земельної ділянки лише 16.04.2008р., тобто через рік після укладення спірного договору. Таким чином відповідачі, ніяк не могли порушити законні права та інтереси позивача щодо користування земельною ділянкою. Навпаки, уклавши договір оренди земельної ділянки 16.04.2008р., на яких знаходяться об'єкти нерухомості відповідача-2, позивач порушує право власності на ці об'єкти. На законність придбання об'єктів, що були предметом спірного договору, вказує на постанову господарського суду Львівської області від 17.09.2008р. у справі №21/129А, якою реєструючий орган зобов'язано здійснити реєстрацію права власності відповідача-2 на 6 резервуарів, 4 водозабірні колодязі та промислову асфальтобетонну площадку. Вказана постанова переглядалася апеляційною інстанцією та залишена без змін. Зазначив також, що посилання позивача на недійсність певних умов договору, в силу ст. 217 ЦК України, не має наслідком визнання недійсним інших його умов чи договору в цілому.
Представником позивача було подано клопотання про залучення Товарної біржі “Наша” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, а також клопотання про забезпечення позову. Судом відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Товарної біржі “Наша” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, оскільки з поданого клопотання, пояснень представника позивача та товарної біржі, не вбачалося, що в подальшому рішення суду по даній справі вплине на права або обов'язки Товарної біржі “Наша” щодо однієї із сторін.
Представникам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
За згодою сторін в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача-2, представника третьої особи, суд встановив наступне:
1 лютого 2007р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено біржову угоду договір-купівлі продажу №О 024-7.
За цим договором продавець (відповідач-1) зобов'язувався передати у власність, а покупець (відповідач-2) оплатити та прийняти наступний товар: резервуари - 25 куб. м. в кількості 6 шт., водозабірні колодязі в кількості 4 шт., промислову асфальтобетонну площадку 1050 кв. м. згідно план-схеми, яка є невід'ємною частиною цієї угоди.
Згідно п. 2.4. договору №О 024-7 від 01.02.2007р., порядок поставки: самовивіз.
Відповідно до п. 2.7. договору №О 024-7 від 01.02.2007р., продавець (відповідач-1) на протязі 3-х днів після оплати надає покупцю (відповідачу-2) необхідні документи на кожну оплачену партію товару.
На виконання умов договору №О 024-7 від 01.02.2007р., відповідач-1 по акту прийому-передачі 02.07.2007р. передав відповідачу-2 6 резервуарів, 4 водозабірні колодязі та промислову асфальтобетонну площадку площею 1050 кв. м., які розташовані по вул. Ходорівська, 8 в м. Новому Роздолі Львівської області.
16 квітня 2008р. між позивачем та третьою особою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивачу надано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського користування-землі транспорту, яка знаходиться по вул. Ходорівська, 8-Л, загальною площею 1,072 га.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 1 1 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається з договору №0 024-7 від 01.02.2007р., він підписаний уповноваженим представником відповідача-1 та відповідачем-2, що свідчить про досягнення сторонами усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Позивач в своїх доводах щодо недійсності договору №О 024-7 від 01.02.2007р. в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України посилається на те, що відповідач-1 не мав права продажу товару, оскільки у нього був відсутній правовстановлюючий документ, який би засвідчував, що в нього є право власності на товар, який є предметом спірного договору. Також, як на підставу недійсності правочину, вказує на невиконання відповідачем-2 пункту спірного договору щодо самовивозу товару та непередання відповідачем-1 відповідних документів на товар.
З аналізу норм ст. 656, 658, 659, 660 ЦК, на порушення яких вказує позивач, не випливає, що необхідною умовою укладення договору купівлі-продажу є наявність у продавця правовстановлюючого документу на товар, який засвідчує право власності на нього.
Відповідно до ст. 658 ЦК України, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
В силу ст. 658 ЦК України, відповідач-2 набув права власності на товар, оскільки треті особи, які б вважали себе власниками такого майна, з моменту укладення спірного договору, претензій щодо власності на майно та вимог щодо його повернення не заявляли.
Підтвердженням виникнення у відповідача-2 права власності на товар, придбаний за спірним договором також свідчить постанова господарського суду Львівської області від 17.09.2008р. у справі №21/129А, якою реєструючий орган зобов'язано здійснити реєстрацію права власності відповідача-2 на 6 резервуарів, 4 водозабірні колодязі та промислову асфальтобетонну площадку. Вказана постанова набрала чинності і у відповідності до ст. 124 Конституції України є обов'язковою до виконання на всій території України.
Позивач також вказує як на підставу недійсності спірного договору, невиконання відповідачем-1 вимог ст. 662 ЦК України.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 666 ЦК України передбачено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Частиною 2 цієї статті встановлено, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 611 ЦК України, одним з правових наслідків в разі порушення зобов'язання є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Оскільки відповідач-2, як покупець, не відмовився від договору купівлі-продажу у зв'язку з тим, що йому не було передано необхідні документи, він реалізував своє право, надане йому ст. 666 ЦК України на свій власний розсуд.
Таким чином, факт відсутності передачі відповідачем-1 необхідних документів відповідачу-2 та прийняття товару останнім без таких документів, може свідчити лише про порушення виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань по договору, та не є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Що стосується умови про самовивіз товару, то в даному випадку також може йти мова лише про порушення сторонами зобов'язання, оскільки наявність такої умови в договорі жодним чином не порушує норми законодавства, яке б в свою чергу було підставою для визнання спірного договору недійсним.
Слід зазначити, що позивач в тексті позовної заяви зазначає саме про невиконання сторонами зобов'язань щодо передачі документів та вивезення товару. Таке трактування свідчить, що позивач не розмежовує визнання договору недійсним, підставою для чого є недодержання в момент вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, від розірвання або відмови від договору, яке може бути наслідком порушення сторонами своїх зобов'язань по договору.
Таким чином, позивач свою вимогу про визнання договору недійсним обґрунтовує обставинами в частині невиконання умов про передання документів та вивезення товару, які стосуються іншого предмету позову та який позивачем не заявлено.
Позивачем інших підстав на обґрунтування своїх доводів, викладених у позовній заяві, не наведено, додаткових доказів не подано, клопотань про витребування таких доказів не заявлялося.
Необхідно також зазначити, що права особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого статтею 215 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 387 ЦК України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач зазначає, що укладення спірного договору порушує його права та законні інтереси, оскільки промислова асфальтобетонна площадка знаходиться в межах земельної ділянки, якою на момент укладення спірного договору він фактично користувався, а з 16.04.2008р. передана згідно договору в оренду.
На законність володіння та користування земельною ділянкою на момент укладення спірного договору, посилається на ст.ст. 397-398 ЦК України, які визначають право на користування чужим майном та підстави його виникнення. Як на підстави виникнення права користування, посилається на свідоцтво про право власності на нерухоме майно, рішення сесії Новороздільської міської ради від 02.06.2004р. та 19.07.2005р., план земельної ділянки, акт установлення та узгодження меж землекористування позивача, рішення судів, якими відмовлено позивачу-2 в задоволенні позову про визнання договору оренди від 16.04.2008р. недійсним.
Однак такі твердження представника позивача є необґрунтованими з наступних підстав.
Статтею 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Однак позивачем не було представлено договору, який би засвідчував право володіння на момент укладення спірного договору, не зазначено з яких інших, встановлених законами, підстав виникло у нього право володіння.
Натомість, земельним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав набуття права на землю, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. В той же час, земельним законодавством не передбачено підстав виникнення права володіння.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 2 ст. 125).
Частиною 3 ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Оскільки позивачем не подано належних доказів, які б підтверджували, що станом на 01.02.2007р. позивач володів, мав у власності чи користуванні земельну ділянку, яка знаходиться по вул. Ходорівська, 8-Л, м. Новий Розділ, загальною площею 1,072 га, суд прийшов до висновку, що на момент укладення договору №0 024-7 від 01.02.2007р. між відповідачами, права та законні інтереси позивача спірною угодою не були порушені.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, оскільки ним не подано належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 204, 215, 398, 509, 610, 611, 626, 638, 656, 658, 659, 660, 662, 666 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України та ст.ст. 1,4,33,34,35,44,49, 75,80,82,83. 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя