1-кп/254/209/2014
254/3082/14-к
15 травня 2014 року Будьоннівський районний суд міста Донецька у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку кримінальне провадження №12014050860000681 від 15.04.2014 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Донецька, українки, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженої, не працюючої, не засудженої, яка мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, з угодою про примирення, -
Фізична особа підприємець ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована як платник податків в ДПІ Будьоннівського району міста Донецька ГУ Міндоходів в Донецькій області.
Так, 04.02.2014 року між ФОП ОСОБА_5 , яка використовує найману працю та обвинуваченою ОСОБА_4 було укладено цивільно - правовий договір, згідно з п.1.1 предметом якого є: приймати та реалізовувати товар з магазину по АДРЕСА_2 , забезпечувати схоронність товарів ввірених в матеріальну відповідальність, здавати виручку та представляти товарні звіти Замовнику, здавати товарно - матеріальні цінності, нести матеріальну відповідальність.
04.02.2014 року між ФОп ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_4 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність за незбереження ввірених останній матеріальних цінностей.
Так, в період часу з 04.02.2014 року по 31.03.2014 року, більш точної дати та часу в ході проведення досудового розслідування встановити не представилось можливим, обвинувачена ОСОБА_4 , будучи матеріально відповідальною особою, знаходячись на своєму робочому місці у магазині «Хозтовари», який розташований по АДРЕСА_2 , отримала від покупців грошові кошти в сумі 3418, 46 гривень за реалізацію ввірених їй товарів. Після чого, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізуючи свій злочинний намір на незаконне привласнення ввіреного їй майна, не внесла до каси ФОП ОСОБА_5 зазначені грошові кошти, а привласнила їх, після чого з місця скоєння злочину зникла, розпорядившись привласненим майном за власним наміром, чим завдала ФОП ОСОБА_5 матеріальний збиток на зазначену суму.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано як розтрата чужого майна, яке було ввірене їй, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.191 КК України.
До суду разом з обвинувальним актом надійшла угода про примирення, укладена 22 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та потерпілою ОСОБА_5 .
Згідно даної угоди ОСОБА_4 повністю визнала свою винуватість у скоєнні вказаного злочину. Між сторонами досягнуто згоду на призначення покарання ОСОБА_4 за ч.1 ст.191 КК України у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень.
В підготовчому судовому засіданні ОСОБА_4 вину у скоєній інкримінованого їй злочину визнала повністю та просила суд затвердити укладену угоду про примирення з потерпілою, повністю погоджуючись з визначеною в ній мірою покарання.
Потерпіла ОСОБА_5 просила суд затвердити укладену нею угоду про примирення з ОСОБА_4 .
Прокурор вважає, що укладена угода про примирення відповідає вимогам закону та інтересам суспільства, не порушує інтереси сторін, а тому може бути затверджена судом.
Розглянувши питання затвердження угоди про примирення, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Згідно п.1 ч.3 ст.314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
В ч.3 ст.469 КПК України передбачено, що угода про примирення може бути укладена у провадженні щодо злочинів невеликої чи середньої тяжкості.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнала себе винною, відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості.
При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачена ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені п.1 ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом. Також, суд переконався, що потерпіла ОСОБА_5 розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України.
На підставі викладеного суд з'ясував, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам КПК України та КК України.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про можливість затвердження угоди про примирення від 22 квітня 2014 року і призначення ОСОБА_4 узгодженої сторонами угоди міри покарання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 обраний у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком чинності залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про примирення від 22 квітня 2014 року, укладену між ОСОБА_4 та потерпілою ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України та призначити узгоджене сторонами угоди про примирення покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 обраний у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком чинності залишити без змін.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення через Будьоннівський районний суд міста Донецька.
Суддя ОСОБА_1