79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
25.12.06 Справа № 6/162-2111
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Р. Марко
суддів Т. Бонк
С. Бойко
При секретарі Скочко Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Козівської МДПІ від 09.11.06 б/н
на рішення господарського суду Тернопільської області від 15.09.06
у справі 6/162-2111
за позовом - Козівської МДПІ
до відповідача 1 - ТзОВ»Галицька зернова компанія»
до відповідача 2- ПП»Багро»
про визнання недійсною угоди
за участю представників сторін:
Від позивача_ - Лищук Н.В. дор. у справі
Від відповідачів- не з»явилися
З правами та обов»язками , передбаченими ст..ст. 49,51,54 КАС України, сторони ознайомлені. Відводу складу суду та секретареві не заявлено.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.09.06 відмовлено у задоволенні позову Козівської МДПІ.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач
подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду
скасувати з підстав порушення норм матеріального права,
неповного з»ясування обставин справи. Зокрема апелянт
зазначає, що відповідно до ст.173 Господарського кодексу
України, господарським визнається зобов'язання, що виникає
між суб'єктом господарювання та іншим учасником
(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,
передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний
вчинити певну дію господарського чи управлінсько-
господарського характеру на користь іншого суб'єкта
(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати
інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший
суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право
вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох
або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків. Якщо укладення
договору не заперечується сторонами, тобто ними виконано
права та обов'язки, покладені на них згідно договору, які
являються взаємопов'язаними та непідлягають розмежуванню.
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов»язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правові наслідки недійсності господарського зобов'язання викладенні в ч. 1. ст. 208 ГК України, де зазначено, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. У разі наявності наміру у однієї з сторін, усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В даному випадку намір і умисел, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства переслідувала одна із сторін договірних відносин, саме ПП "Багро". Як встановлено позивачем, на підставі виданої ПП "Багро" податкової накладної №10 від 12.10.2005 р., ТОВ "Галицька зернова компанія" віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 р. ПДВ - 513,33 грн., чим порушено підпункт 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України " Про податок на додану вартість" (надалі Закон ), згідно якої крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податків у звітному періоді відповідних сум. Оскільки, ПП «Багро»не включило до податкового зобов'язання суму податку згідно податкової накладної № 10 від 12.10.2005 р., що підтверджується декларацією по податку на додану вартість за жовтень 2005 р. поданою підприємством з нульовими показниками, а листом Гусятинської МДПІ №1693/23-024\3 від 13.03.2006 р. вказано, що з жовтня 2005 р. по березень 2006 р. підприємство звітує з нульовими показниками та втрата документів фінансової звітності ПП «Багро», які на даний час не відновлені, не тільки встановлює факт неправомірності віднесення відповідачем 1 до податкового кредиту сум ПДВ, ухилення від сплати податків відповідача 2, згідно даної операції, але і дає підстави вважати, що ПП Багро»створене з метою отримання незаконного доходу та ухилення від сплати податків.
Представник відповідача 1 подав телеграму, в якій підтримав свої доводи викладені у відзиві на позовну заяву. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта , дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.
При цьому колегія виходила з наступного.
Під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ»Галицька зернова компанія»за наслідками проведених фінансово- господарських операцій з ПП»Багро»за період з 01.01.03 по 31.12.05, встановлено, що між відповідачами по справі укладено усну угоду, на виконання умов якої відповідач 2 продав відповідачу 1 «ленту транспортерну» 60 см. та «електродвигун 11 кВт" на загальну суму 4260 грн. На підтвердження виконання умов даного договору, сторонами були складені та оформлені: ПП «Багро" - видаткова накладна № 6 від 07.10.2005 р. та податкова накладна №6 від 07.10.2005 р.; ТОВ «Галицька зернова компанія" - прибутковий касовий ордер № 160 від 07.10.2005 р.
На підставі виданої ПП "Багро" податкової накладної № 6 від 07.10.2005р., ТОВ «Галицька зернова компанія" віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 р. суму ПДВ в розмірі 710 грн.
Апелянт вважає, що оскільки сума податку на додану вартість, яка була зазначена у податковій накладній № 6 від 07.10.2005 р., ПП «Багро" не була включена до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то вказана сума, не може бути віднесена до складу податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Ч. 1. ст. 208 ГК України, передбачено, що у разі, коли господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у разі наявності наміру в однієї з сторін, усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Одже вищезазначені норми визначають, що необхідними умовами для визнання недійсними господарських зобов'язань, є укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що системний аналіз законодавства, що регламентує спірні правовідносини, передбачає, що наявність умислу у сторін (або однієї із сторін) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, в тому числі і у вигляді безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів від результатів своєї діяльності.
Відповідно до ст.. 70,71 КАС України, апелянтом в апеляційній скарзі не наведено жодних доводів та не представлено доказів, які б достовірно підтверджували факт умислу сторін, та того факту, що виконуючи 07.10.05 року (в момент вчинення) умови договору, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Підпунктом 7.2.8. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість" платників податку зобов'язано вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166 (у редакції наказу від 15 червня 2005 р. № 213), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 р. за № 702/10982, затверджено форму податкової декларації та Порядок заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість. Вказаним нормативним документом обумовлено, що дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
В силу статті 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку ( стаття 3 Закону).
Посилання апелянта лише на ту обставину, що відомості поданої приватним підприємством «Багро" за жовтень 2005 р. ( період виникнення та виконання контрагентами договірних зобов'язань) до контролюючого органу декларації по податку на додану вартість , подані із зазначеними у ній нульовими показниками, що свідчить про умисел ПП»Багро», є безпідставними, так як фактичне виконання спірної угоди відбулося, чого не заперечив і апелянт в судовому засіданні.
Належних та допустимих доказів в обґрунтування доводів про
протиправність дій з боку відповідачів державною податковою інспекцією не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських юбов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем також не доведено, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову .
Колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд -
Ухвалив:
Рішення господарського суду Тернопільської області від 15.09.06 у справі № 6/162-2111 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Тернопільської області.
Суддя-доповідач Р. Марко
Судді С. Бойко
Т. Бонк