Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ:
головуючого ОСОБА_4,
суддів: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю прокурора ОСОБА_7,
розглянувши в судовому засіданні 8 травня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2013 року.
Вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 16 листопада 2012 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Латвії,
неодноразово судимого, останній раз вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 26 листопада 2004 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого 19 березня 2008 року умовно-достроково на невідбутий строк 9 місяців 3 дні,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2013 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду щодо нього - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 27 червня 2012 року, о 22-ій годині, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в с. Подільці Ширяївського району Одеської області, раптово виникла сварка, що переросла в бійку з потерпілим ОСОБА_3, під час якої наніс останньому один удар ножем в праву частину черевної порожнини, спричинивши таки чином тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя і здоров'я в момент заподіяння.
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду із направленням справи на новий апеляційний розгляд, мотивуючи своє прохання істотним порушенням вимог кримінально-процесуального кодексу, неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що апеляційним судом не перевірені належним чином доводи апеляції засудженого щодо неправильної кваліфікації дій останнього за ч. 1 ст. 121 КК України замість ст. 124 КК України, мало місце порушення права на захист та вимог кримінально-процесуального закону у зв'язку з тим, що судовий розгляд не фіксувався технічними засобами на прохання засудженого. Вказав на безпідставність зазначення апеляційним судом у вступній частині ухвали про те, що засуджений в силу ст. 89 КК України є не судимий, оскільки судимість в останнього не погашена.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Винність ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, в касаційній скарзі не оскаржується, так само як і кваліфікація дій за цим законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року при залишені апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку щодо правильності кваліфікації дій засудженого саме за ч. 1 ст. 121 КК України як спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджено, зокрема, незмінними та послідовними показаннями самого засудженого, які він давав на досудовому слідстві під час допиту в якості підозрюваного з участю захисника, відтворення обстановки та обставин події, під час допиту в якості обвинуваченого так само за участю захисника, де підтвердив всі раніш надані показання. В подальшому, зміну показань, суд вірно розцінив як бажання засудженого уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Перевірені апеляційним судом і доводи апеляції засудженого про порушення вимог кримінально-процесуального закону у зв'язку з тим, що судовий розгляд не фіксувався технічними засобами, які не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те, що засуджений звертався до суду із таким клопотанням.
Визнані безпідставними й посилання засудженого на порушення права на захист, так як йому не було забезпечено зустріч з Консулом Латвії, що не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке б тягнуло за собою скасування вироку.
Інші порушення, на які вказує прокурор, не є істотними, а тому не є підставою до скасування судового рішення та можуть бути усунуті судом на підставі ст.ст. 409, 411 КПК України 1960 року.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Судді:
__________________ ___________________ _________________
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6