14 травня 2014 року ( 14 год. 40хв.) Справа № 808/2595/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Стратулат С.В.
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Сніжка І.О. (довіреність від 09.01.2013 №2)
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якій просить:
визнати неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати у зв'язку із виключенням 14.03.2014 року із списків особового складу 4222 військового представництва Міністерства оборони України одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 31 повний календарний рік без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №899;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 31 повний календарний рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №899, з урахуванням виплачених сум.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби безпідставно не включено до її складу додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте надав до суду клопотання про підтримання позовних вимог в повному обсязі та про розгляд справи без його участі.
В судове засідання з'явився представник відповідача Сніжко І.О.
В матеріалах справи знаходяться письмові заперечення на позов в яких зазначено, що відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби та наявності у позивача 31 повний календарний року вислуги, а також факт не включення відповідачем до грошового забезпечення позивача, з якого обчислювалась одноразова грошова допомога грошової винагороди в розмірі 60% грошового забезпечення.
Виплату щомісячної додаткової грошової винагороди для більшості категорій військовослужбовців, до яких належить і позивач, запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 р. №161, якою внесено змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889. Так, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889(в редакції згідно ПКМУ від 13 березня 2013 р. №161) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил, зокрема, з 1 квітня 2013р. - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення, а з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення, а з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення.
Пунктом 2 наведеної постанови Кабінету Міністрів України також визначено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди визначаються Міністерством оборони.
В розвиток наведеної норми постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010р. №889 наказом Міністра оборони України 15.11.2010 №595 було затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2012р. за № 1540/21852. Пунктом 2.2 наведеної Інструкції визначені аналогічні умови та розміри вказаної винагороди для категорії військовослужбовців, до якої належав позивач, а саме: з 01 квітня 2013 року - до 20 % місячного грошового забезпечення: з 01 вересня 2013 року - до 40 % місячного грошового забезпечення, а з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення.
Також зазначив, що під час нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби відповідач керувався положеннями п.п. 38.1, 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за №368/15329, №1540/218526 від 06.09.2012 та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595. Оскільки відповідач керувався та виконував вимоги нормативно-правових актів, які регламентують відповідне питання, то дії відповідача є правомірними, а тому у задоволенні позову просив відмовити.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи зазначеної вище норми, відсутності потреби заслуховування свідків або експертів, наявність достатніх матеріалів та відсутність перешкод для розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів, суд вирішив розглянути справу у порядку письмового провадження.
З урахуванням приписів статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 31 повний календарний рік (до 14.03.2014 року включно) проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та України, остання посада перед звільненням - заступник начальника 4222 військового представництва Міністерства оборони України, військове звання перед звільненням - «підполковник». 4222 військове представництво знаходиться на фінансовому забезпеченні Запорізького обласного військового комісаріату, який, зокрема, на підставі наказів начальника 4222 військового представництва нараховує та здійснює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям 4222 військового представництва.
Наказом першого заступника Міністра оборони України від 12.02.2014року №15 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» частини 6 (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника 4222 військового представництва від 14.03.2014 №33 позивача виключено із списків особового складу 4222 військового представництва та направлено для зарахування на військовий облік до Запорізького ОМВК м. Запоріжжя, календарна вислуга - 31 повний календарний рік.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, останнім днем військової служби позивача є 14.03.2014 року.
Відповідно до відповіді Запорізького ОВК від 08.04.2014року №241/фс позивачу стало відомо, що при обчисленні позивачу ОГД-50% у розрахунок грошового забезпечення не було включено щомісячну додаткову грошову винагороду, оскільки згідно п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям ЗС України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889, така винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення ОГД-50%. Також, як вбачається з відповіді відповідача від 08.04.2014року №241/ФС на день виключення позивача із списків особового складу 4222 військового представництва позивач набув право на щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, яку позивачу за період служби з 01.03.2014 по 14.03.2014року було нараховане у розмірі 1199,81грн.
Позивач вважає, що дії Запорізького ОВК щодо не включення у розрахунок ОГД-50% щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% від грошового забезпечення, яку фактично отримував позивач за останньою штатною посадою, є незаконними, що потягнуло за собою порушення його прав у вигляді отримання ОГД-50% у заниженій сумі порівняно із розміром, який встановлений законом.
В зв'язку з чим позивач, не погодившись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, звернувся із позовом до суду.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для звернення із позовом до суду стала виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 31 повний календарний рік служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення позивача.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено з 4222 військового кредставництва на підставі п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 31 повний календарний рік, а відтак відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій. Так, відповідно до пункту 2 ч. 1 вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідач посилається на пункт 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 р. який передбачає, що військовослужбовцям, які звільняються, зокрема, за станом здоров'я, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включається звільненим з посад, на які вони були призначені: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського забезпечення).
Проте, суд не погоджується із твердженням представника відповідача про те, що відповідно до положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008, відповідно до якої до складу одноразової грошової допомоги не включаються одноразові види грошового забезпечення, а також винагороди та морське грошове забезпечення, оскільки виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, яка звужує поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також суд не погоджується із представником відповідача, який посилається на п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджену наказом Міністра оборони України №595 від 15.11.2010, та вказує, що вказаною Інструкцією врегульовано склад грошового забезпечення з якого обчислюються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а не склад одноразової грошової допомоги при звільненні.
Крім того, суд зазначає, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.
Відтак, Міністру оборони України не надано право визначати розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця та враховуються при визначенні суми одноразово грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Таким чином відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні діяв необґрунтовано та при помилковому розумінні норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 у зв'язку із виключенням 14.03.2014 року із списків особового складу 4222 військового представництва Міністерства оборони України одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 31 повний календарний рік без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №899.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 31 повний календарний рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №899, з урахуванням виплачених сум.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанову в повному обсязі буде виготовлено відповідно до ч.3 ст.160 КАС України.
Суддя Ю.В.Калашник