04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" травня 2014 р. Справа№ 910/22822/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Новікова М.М.
при секретарі Євдокимові В.О.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача: Нікітюк Є.О., дов. б/н від 24.07.2013р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Бривар"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 15.01.2014 р.
у справі № 910/22822/13 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Бривар"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Інвест-Регіон"
про визнання недійсними пунктів договору купівлі-
продажу нерухомого майна
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" (надалі також - "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (надалі також - "Відповідач") про визнання недійсними пунктів 4.4, 6.3.6 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 302.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 відмовлено у задоволенні позову повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2014р. сформовано для розгляду апеляційної скарги склад колегії суддів для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014р. у справі № 910/22822/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар" прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 03.04.2014р.
20.03.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 без змін.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р. у справі № 910/22822/13 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Рєпіна Л.О., судді: Новіков М.М., Зубець Л.П..
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014р. у справі № 910/22822/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя Рєпіна Л.О., судді: Новіков М.М., Зубець Л.П. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар" прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014р. у справі № 910/22822/13 відкладено розгляд справи на 12.05.2014р., в зв'язку з неявкою представника позивача.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 без змін.
Представники позивача в засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що 22 грудня 2009 року між Вінницькою міською радою ("Орнедодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" ("Орендар") укладено Договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано 25.03.2010 року у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", за №041006800039 (надалі - Договір оренди).
Відповідно до пункту 1 Договору оренди, орендодавець надає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, просп. Юності, 81а.
Пунктом 3 договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,0900 га (в тому числі в межах "червоних ліній" площею 0,0114 га без права забудови) для комерційних потреб, у якісному стані без техногенної забрудненості.
Відповідно до пункту 8 Договору оренди сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду з метою обслуговування та експлуатації існуючої автозаправочної станції.
25 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бривар" ("Покупець") укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір купівлі-продажу).
Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу, продавець продає, а покупець купує нерухоме майно, а саме автозаправочну станцію загальною площею 27,6 кв.м, що розташована за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, проспект Юності 81-а. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,0900 га, що перебуває в оренді продавця на підставі договору оренди від 22.12.2009 року.
Пунктом 1.3 Договору купівлі-продажу сторони погодили, що у відповідності до ст. 377 Цивільного кодексу України до покупця переходить право власності /користування/ на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, без зміни її цільового призначення. Перехід права власності /користування/ на земельну ділянку необхідно оформити на підставі ст.ст. 120, 121 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 4.4. Договору купівлі-продажу, продавець, зокрема, буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власниками об'єкту і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) протягом 2 (двох) місяців в повному обсязі, з дати підписання сторонами акту приймання-передачі. За умови, що з незалежних від покупця причин при сумлінному виконанні покупцем вимог щодо оформлення на свою користь права оренди на земельну ділянку, протягом 2 (двох) місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі покупцем не здійснить оформлення права користування оренди на земельну ділянку продавець буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власникам об'єкт і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) після спливу вказаного вище терміну в 2 (два) місяці до моменту оформлення покупцем на себе права оренди на вказану вище земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт.
Пунктом 6.3.6 Договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю на його вимогу суми плати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки) внесену продавцем як визначено у статті 4.4 вище у повному фактично сплаченому продавцем розмірі.
Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.04.2011 року до Договору купівлі-продажу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" прийняло об'єкт - автозаправочну станцію, загальною площею 27.6 кв. м., що розташована за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, проспект Юності, 81-а.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що від відповідача надійшла вимога про сплату заборгованості від 31.07.2013 року, зі змісту якої вбачається, що ТОВ "Інвест-Регіон" із посиланням на приписи п.п. 4.4 та 6.3.6 Договору купівлі-продажу від 25.03.2011 року вимагає від позивача сплати відповідних грошових коштів. Також зазначає, що зміст п.п. 4.4 та 6.3.6 Договору купівлі-продажу від 25.03.2011 року, згідно яких позивач має відшкодовувати відповідачу внесену останнім орендну плату за земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, що перейшло на підставі зазначеного договору у власність Позивача не відповідають, а в деяких випадках прямо суперечать нормам чинного законодавства України, а саме: статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що зміст п.п. 4.4 та 6.3.6 Договору купівлі-продажу від 25.03.2011 року, згідно яких позивач має відшкодовувати відповідачу внесену останнім орендну плату за земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, що перейшло на підставі зазначеного договору у власність позивача не відповідають, а в деяких випадках прямо суперечать нормам чинного законодавства України, а саме: статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до частини 2 статті 130 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.
Разом з цим, аналіз положень зазначених норм дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з обєктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 01 липня 2010 року у справі № 32/528.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем до не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюванні пункти Договору купівлі-продажу суперечать положенням статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2014р. у справі № 910/22822/13 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/22822/13 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
М.М. Новіков