ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 37/399
24.11.08
За позовом
Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
До
Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
Про
стягнення 9244890,02 грн.
Суддя Кондратова І.Д.
В судових засідання приймали участь представники сторін:
Від позивача Цурка Н.О.- представник за довіреністю № У07/7944 від 18.12.2007 року; Іваненко І.П.- представник за довіреністю № Д07/3801 від 02.07.2008 року;
Від відповідача Ветруньок І.В.- представник за довіреністю № 225 від 30.09.2008 року; Верниба В.А.- представник за довіреністю № 233 від 30.09.2008 року;
У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.10.2008 року, 04.11.2008 року та 17.11.2008 року оголошувалась перерва.
Обставини справи :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»про стягнення 9244890,02 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2008 р. порушено провадження у справі № 37/399, розгляд справи було призначено на 20.10.2008 року о 15-10.
Представник відповідача в судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги , посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору; позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена; умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи.
Крім того, в судовому засіданні 24.11.2008 року представником відповідача заявлене клопотання про призначення по даній справі судової бухгалтерської експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання :
В якій кількості фактично спожито відповідачем активної електроенергії за вказаний в позовній заяві період?
Визначити вартість спожитої електроенергії та за яким класом напруги.
Судом розглянуто подане клопотання та відхилено, оскільки у відповідності до чинного законодавства судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Суд відзначає, що питання, які відповідач пропонує поставити на вирішення експерта, можуть підтверджені іншими засобами доказування, ніж висновок експерта.
Представником відповідача також заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення на термін 12 місяців.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників позивача та відповідача судом було оголошено лише вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
24.12.1990 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО «Київенерго», правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»та Деснянською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», і на даний час входить до складу Департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»укладено договір № 2 на користування електричною енергією.
З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО «Київенерго»зобов'язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль. Крім цього, п. 5.5. цього договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо) сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п'яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.
Згаданий договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов'язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).
Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.
Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго»(енергопостачальна організація) та Деснянська водопровідна станція (абонент).
Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 35/70 встановлений факт правонаступництва сторін за договором № 2 від 24.12.1990 р.
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.06.2008 р. по 01.09.2008 р. у ВАТ «Київводоканал»виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 8762988,82 грн. Крім цього, відповідач за умовами згаданого договору зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від суми боргу в розмірі 438149,44 грн. та на підставі ст. 625 ЦК України -три відсотки річних в розмірі 23751,76 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього договором.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що :
- позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору;
- позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена;
- умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи.
Розглянувши всі заперечення відповідача судом встановлено наступне
Відповідно до п. 4 додатку 2 Г до договору сторони встановили, що щомісяця 30 числа споживач зобов'язується направити свого представника до постачальника електричної енергії за адресою : вул. Мельникова, 31 для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає звірений акт звіряння розрахунків за попередній період. Споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії плановими платежами, а саме до 7, до 14, до 21 та до 28 числа поточного розрахункового періоду. Розмір кожного платежу визначається на підставу розрахунку :
0,25 Wе.е.п.р.п. х Тп.р.п., де Wе.е.п.р.п -обсяг електричної енергії, спожитої у попередньому розрахунковому періоді, кВт; Тп.р.п -тариф попереднього розрахункового періоду, коп. Остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді. На основі звіту (проміжних) платежів. Кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання та субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії.
Постачальник електричної енергії може самостійно знімати показання електролічильників як візуально, так і за допомогою комп'ютерної техніки та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії.
Судом встановлено, що в червені, липні, серпні 2008 року відповідачем у відповідності до п. 4 додатку 2 Г до договору були подані звіти про використану електроенергію.
Згідно наданих звітів вбачається:
в червні 2008 року відповідачем було спожито 7923364,88 кВт.год згідно тарифу 0,4206 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 3998972,51 грн. (7923364,88 Х 0,4206 грн. + 20 % ПДВ),
в липні 2008 року відповідачем було спожито 8025653,54 кВт.год. згідно тарифу 0,4411 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 4247774,88 грн. (8025653,54 Х 0,4411 грн. + 20 % ПДВ),
в серпні 2008 року відповідачем було спожито 8236098,00 кВт.год. згідно тарифу 0,4592 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 4538793,56 грн. (8236098,00 Х 0,4592 грн. + 20 % ПДВ).
Тобто, за період червень-серпень 2008 року позивачем було поставлено, а відповідачем було спожито активної електричної енергії вартістю 12785540,95 грн.
При цьому посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Як вбачається, з матеріалів справи при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 травня 2008 року N 636 «Щодо затвердження на червень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України», постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20 червня 2008 року N 762 «Щодо затвердження на липень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України»та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 липня 2008 року N 828 «Щодо затвердження на серпень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України».
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 «Про Порядок визначення класів споживачів»затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.
Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт·год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.
До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.
Якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.
Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, а тому йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію як для споживача 1 - го так і для споживача 2- го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.
Крім того, позивачем заявлені до стягнення позовні вимоги про стягнення
77447,87 грн. оплата послуги з компенсації перетікання реактивної енергії.
Відповідач не визнає позовні вимоги в цій частині посилаючись на те, що умовами договору не передбачена оплата послуги з компенсації перетікання реактивної енергії. Судом не приймаються дані заперечення оскільки як встановлено судом, електрична енергія (реактивна) - технологічно шкідлива циркуляція електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок (постанова НКРЕ від 31 липня 1996 року N 28 «Про затвердження Правил користування електричною енергією»).
Наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року N 19 затверджена Методика обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (далі - Методика).
Відповідно до даного наказу установлено, що застосування Методики є обов'язковим для електропередавальних організацій усіх форм власності, споживачів електроенергії, проектних та науково-дослідних організацій відповідного профілю.
У відповідності до вищезазначеної Методики 21.01.2005 року сторони уклали додаток № 5 до договору № 2 від 24.12.1990 року, яким встановили порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, відповідно до даного додатку сторони визначили формулу, за якою визначається основна плата за спожиту і генеровану реактивну енергію.
За таких обставин, твердження відповідача про те, що умовами договору № 2 не передбачена плата за перетікання реактивної енергії спростовується вищенаведеним.
Судом також не приймається до уваги посилання відповідача на те, що умовами договору передбачений інший порядок розрахунків, а отже стягнення коштів з відповідача є безпідставними.
Зокрема, у пункті 7 договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.
Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.
Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Статтею 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.
Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.
В свою чергу, відповідно до п. 4 додатку 2 Г до договору сторони встановили, що остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості електричної енергії (п. 4 додатку 2 Г до договору), проте відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином свої зобов'язання, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 8762988,82 грн. (12 785 540,95 грн. (активна електрична енергія) + 77447,87 грн. (реактивна енергія) -4 100 000,00 грн. (сплачена) )визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі та 3 % річних в розмірі 23751,76 грн.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 23751,76 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 438149,44 грн.
Відповідно до п. 5.5 договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплату сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналогічне положення містить частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф за порушення зобов'язань. Зокрема, відповідно до розрахунку позивача розмір штрафу становить 438149,44 грн. (8762988,82 грн. х 5 %).
У той же час, враховуючи тяжке фінансове становище відповідача та заявлене клопотання відповідача, суд вважає за необхідне використати право, надане суду пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарсько процесуального кодексу України, частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України, та зменшити розмір пені до 150000,00 грн. У стягненні 288149,44 грн. пені судом відмовлено.
Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Враховуючи тяжке фінансове становище відповідача, суд вважає за необхідне використатити право, надане суду пунктом 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, та розстрочити виконання рішення на 6 місяців.
Розстрочуючи виконання рішення суд приймає до уваги ті умови та обставини, що при застосуванні пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо розстрочення виконання рішення № 37/399 від 24.11.2008 року, виконання вказаного рішення є більш вірогідним і є підстави вважати, що відповідач вчинить заходи щодо його належного і своєчасного виконання.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 8 762 988 (вісім мільйонів сімсот шістдесят дві тисячі дев'ятсот вісімдесят всім) грн. 82 коп. -основного боргу, 23751 (двадцять три тисячі сімсот п'ятдесят одна) грн. 76 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 150000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. -штрафу, 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 84 коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розстрочивши виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2008 р. у справі № 37/399 на шість місяців та стягнувши заборгованість наступним чином:
з 01.01.2009 року -1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу), 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 84 коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
з 01.02.2009 року -1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу),
з 01.03.2009 року - 1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу),
з 01.04.2009 року - 1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу),
з 01.05.2009 року - 1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу),
з 01.05.2009 року - 1 460 498 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 14 коп. - основного боргу, 3958 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу).
3. В частині стягнення пені в розмірі 288149,44 грн. відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя
І.Д. Кондратова
Дата підписання
рішення 30.12.2008 року