83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
20.02.09 р. Справа № 2/208пд
Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.
при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Східенерго” м. Донецьк
до відповідача: Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” м. Донецьк
за участю третіх осіб:
- Мінінстерство охорони навколишнього природного середовища України
- Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області
про визнання недійсним договору
За участю
представників сторін
від позивача: Яготінцева Л.А. - за довір.
від відповідача: Панченко Т.В. - за довір.
від третіх осіб: не з'явились
У судових засіданнях 29.01.09р., 12.02.09р.
оголошувались перерви
до 12 год. 00 хв. 20.02.09р.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Східенерго” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” м. Донецьк про визнання недійсним договору на зовнішнє централізоване водопостачання № 4-Т/281107-1Зу/12/3.14/Є від 28.11.07р.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що спірний договір не відповідає вимогам закону, а саме, ст.ст. 30, 43, 44, 49, 55, 56 Водного кодексу України та порушує майнові права та інтереси позивача, яке полягає у примушенні згідно до спірного договору, сплачувати плату за послуги з постачання води, які йому фактично не надаються відповідачем.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що позивачем отримується вода з каналу Сіверський Донець-Донбас, який експлуатується за рахунок коштів, що отримані від споживачів послуг відповідача за встановленими тарифами. Наявність води в каналі безпосередньо залежить від експлуатації відповідачем споруд та обладнання річки Сіверський Донець та каналу.
Відповідач вказує на ті обставини, що позивач не має статусу первинного водокористувача, оскільки є абонентом (вторинним водокористувачем) КП “Компанія “Вода Донбасу”, а наявність у позивача дозволу на спецводокористування та сплата збору на спецводокористування не звільняє його від зобов'язань з надання послуг, за допомогою яких здійснюється забезпечення водою. На думку відповідача ті обставини, що Зуєвська ТЕС є платником збору за спеціальне водокористування, який надходить до Державного бюджету України, не є підставою для звільнення водокористувача від компенсації та відшкордування витрат, пов'язаних з роботою об'єктів КП „Компанії „Вода Донбасу”.
Відповідач вказує на те, що фактично ним були надані та надаються послуги з водопостачання, понесені відповідні витрати на таке постачання, позивач також фактично отримує послуги за спірним договором та їх сплачує, тому визнання спірного договору недійсним буде суперечити вимогам Водного кодексу України та нормам спеціального законодавства, які регулюють питання надання технічної та питної води в Україні.
Згідно наданих відповідачем пояснень від 08.12.08р. по даній справі, заперечення відповідача мотивовані й тими обставинами, що забезпечення всіх водокористувачів та споживачів Донецької області водою здійснюється централізовано із єдиного водного об'єкту, яким є річка Сіверський Донець, яка тече на кордоні Харківської та Донецької області. Канал Сіверський Донець-Донбас є штучно створеним водним об'єктом (надалі СДД), який було побудовано для підйому води угору, враховуючи географічне розташування Донецької області за для забезпечення водою споживачів, у тому числі й Зуєвської ТЕС. За твердженнями відповідача, Зуївська ТЕС не може самостійно, без використання технічних споруд та пристороїв КП „Компанія “Вода Донбаса” здійснювати забір води з водного об'єкту, оскільки воду із річки Сіверський Донець необхідно отримувати та піднімати угору на загальну висоту більш ніж 200 метрів. Сама по собі наявність води в каналі Сіверський Донець-Донбас та її рух неможливі без роботи комплексу гідротехнічних споруджень КП „Компанія „Вода Донбасу” (первинного водокористувача), а саме, головної водозабірної споруди на річці Сіверський Донець, а також 11 насосних станцій чотирьох підйомів, насосних агрегатів, заплавної та 4 магістральних між насосними станціями з дюкерами, перегороджуючими спорудами, системою енергопостачання, зв'язку, автоматики та телемеханіки, компенсаційних та резервних водоймищ з гідровузлами та гідрогенераторами та інші.
Ухвалою від 11.11.08р. по справі були залучені в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України в особі Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області.
Треті особи надали аналогічні письмові відзиви та пояснення по справі, в яких проти позовних вимог повністю заперечують. Позиція третіх осіб полягає у тому, що позивач фактично здійснює та має дозвіл на спецводокористування як вторинний водокористувач, оскільки отримує воду не безпосередньо водозабірними спорудами з водного об'єкту, а за допомогою гідротехнічних споруд, насосів відповідача, якими поставляється вода в канал. У зв'язку з чим, водокористування позивача здійснюється на договірних умовах, які встановлюються між первинним водокористувачем (КП „Компанія „Вода Донбасу”) та вторинним водокористувачем (Зуєвська ТЕС). За поясненнями третіх осіб, дозвіл на спецводокористування позивачу виданий на умовах вторинного водокористування. Обов'язок сплати збору за спецводокористування встановлений й для первинних й вторинних водокористувачів, у зв'язку з чим не має правовстановлюючого значення відносно предмету спору. Треті особи вважають, що реалізація позивачем свого права на спецводокористування неможлива без договірного врегулювання відносин з відповідачем.
Під час розгляду справи в ході судових засідань, сторони та треті особи багаторазово надавали усні та письмові пояснення стосовно суті спору.
Процесуальний строк вирішення справи продовжувався за клопотанням сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та учасників судового процесу, суд
02.11.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Східенерго” в особі структурної одиниці Зуєвської ТЕС (Водокористувач) та Комунальним підприємством „Компанія „Вода Донбасу” в особі Єнакієвського регіонального виробничого управління (Постачальник) був укладений договір № 4-Т/281107-1Зу/12/3.14/Є на зовнішнє централізоване водопостачання. Зазначений договір був укладений з протоколом розбіжностей 27.12.07р.
За предметом цього договору Постачальник із закріплених державою водних об'єктів здійснює забір технічної води із Канала СДД та подає Водокористувачу в об'ємах й за спеціфікацією згідно щомісячного графіку, з урахуванням дозволу на спецводокористування та технічних можливостей Постачальника.
Водокористувач приймає погоджений об'єм води від Постачальника, також здійснює забір технічної води насосною станцією з урахуванням об'ємів Макіївського райуправління КП „Компанії „Вода Донбасу” за окремим договором, раціонально використовує її та здійснює оплату по діючим тарифам на подачу технічної води в строки, передбачені цим договором.
Пунктами 2.1, 4.1 договору встановлено, що поставка питної води здійснюється рівномірно на протязі всього періоду дії договору, згідно заявки Водокористувача в об'ємі, що передбачений договором на місяць, квартал, рік. Дотримання графіку поставки води Поставщиком є обов'язковим при умові своєчасної поточної оплаті за послуги з поставки води.
Згідно пункту 4.8 спірного договору, кількість поданої води оформлюється двостороннім актом з вказанням місяця, в якому здійснена поставка води, номеру договору, показників приладів обліку або розрахунків згідно пункту 4.5. Для складання акту Водокористувач направляє не пізніше 28 числа поточного місяця свого представника із довіреністю на право підпису акту на адресу Постачальника.
В разі неявки представника Водокористувача до вказаного строку або немотивованій відмові від підпису акту, Постачальник складає односторонній акт, один екземпляр якого в 3-х денний строк направляє Водокористувачу, який є підставою для оплати.
Пунктом 5.1 спірного договору сторони обумовили, що Водокористувач сплачує Постачальнику послуги за постачання води по тарифам, встановленим згідно чинному законодавству.
Пунктом 5.2 договору визначено, що тариф по поставке води на момент укладання договору складає без ПДВ:
- 10 м3 води технічної напірної для виробництва - 9,6 грн.;
- 10 м3 води технічної напірної для переробки у питну - 3,70 грн.;
- 10 м3 води технічної напірної для сільськогосподарських підприємств та садоводческих товариств - 4,20 грн.
Згідно пункту 5.6 спірного договору, остаточний розрахунок за поставлену кількість води Водокористувач самостійно здійснює оплату Постачальнику на підставі підписаного акту про отриману воду. Платіжним дорученням з урахуванням поточних проплат в строк до 1-го числа місяця, що слідує за звітним.
Строк дії зазначеного договору узгоджений сторонами в розділі 9, а саме, з 01.01.08р до 31.12.08р. та є продовженим і діє на тих же умовах на період оформлення та погодження розбіжностей наступного договору. Чинність цього договору продовжується на наступний рік на тих же умовах шляхом підписання додаткової угоди.
Відповідно до наданих з боку позивача та відповідача документів, судом встановлено, що між сторонами були складені та підписані акти, із змісту яких вбачається, що КП „Компанія „Вода Донбасу” на користь Зуєвської ТЕС ТОВ “Східенерго” подавалась технічна вода у певних об'ємах в куб.м. Зокрема, фактичне виконання зазначеної послуги з подання технічної води підтверджується наступними актами: від 31.01.2008р., 29.02.2008р., 31.03.2008р., 30.04.08р., від 30.05.2008р., 30.06.2008р., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками з боку обох сторін.
Також, відповідачем складались, виписувались та надавались позивачеві на встановлені вищезазначеними актами об'єми поданої технічної води відповідні податкові накладні та рахунки-фактури, а саме:
- рахунок-фактура 26 від 31.01.2008р. на суму 363171,60 грн., податкова накладна № 23/08 від 31.01.2008р.
- рахунок-фактура № 68 від 29.02.2008р. на суму 610948,22 грн., податкова накладна № 26/08 від 29.02.2008р.
- рахунок-фактура № 110 від 31.03.2008р. на суму 729452,20 грн., податкова накладна № 41/08 від 31.03.2008р.
- рахунок-фактура № 134 від 30.04.2008р. на суму 500212,78 грн., податкова накладна № 22/08 від 30.04.2008р.,
- рахунок-фактура № 186 від 31.05.2008р. на суму 602047,46 грн., податкова накладна № 35/08 від 31.05.2008р.,
- рахунок-фактура № 231 від 30.06.2008р. на суму 627110,99 грн., податкова накладна № 26/08 від 30.06.2008р.
Згідно платіжних доручень (авізо) позивача, виписок з банківських рахунків відповідача, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що було сплачено позивачем за період з січня 2008 року й до червня 2008р. грошові кошти у загальній сумі 3432943,25 грн., з призначеннями платежу: сплата за послуги з водозабезпечення згідно із спірним договором.
Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору № 4-Т/281107-1Зу/12/3.14/Є від 02.11.07р. на зовнішнє централізоване водопостачання, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Східенерго” в особі структурної одиниці Зуєвської ТЕС та Комунальним підприємством „Компанія „Вода Донбасу” в особі Єнакієвського регіонального виробничого управління.
Проаналізувавши надані сторонами та учасниками судового процесу докази та пояснення, дослідивши та з'ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, невідповідність спірного договору вимогам саме частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, позивач пов'язує із порушенням статей 30, 43, 44, 49, 55, 56 Водного кодексу України. Обґрунтовуючи зазначені підстави, позивач посилається на те, що відповідач фактично не надає йому послуг, що визначені спірним договором, та позивач відповідно не користується послугами відповідача по зовнішньому централізованому водопостачанню. Зазначені обставини позивач доводе наступним:
- позивач має право та здійснює спеціальне водокористування, оскільки має відповідний дозвіл на спец водокористування, у зв'язку з чим, сплачує до державного бюджету збір на спеціальне водокористування;
- позивач самостійно із застосуванням власних споруд, технічних пристроїв здійснює забір із водного об'єкту каналу Сіверський Донец-Донбас;
- позивач має ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення;
- законом, а саме, Водним кодексом України, не передбачений обов'язок водокористувача сплачувати будь-які платежі, крім збору не спеціальне водокористування;
- у відповідача не має права на встановлення плати за воду (тарифів), що одержується позивачем із каналу;
- право позивача на спеціальне водокористування може бути обмежено лише на підставі закону компетентним органом, а саме, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області, а ні відповідачем на підставі пунктів 6.1, 6.2, 7.4 спірного договору.
Статтею 46 Водного кодексу України встановлено, що водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
У статті 48 цього кодексу визначено режим спеціального водокористування. Відповідно до статті 49, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Стаття 43 Водного кодексу України визначає права водокористувачів, а стаття 44, - обов'язки водокористувачів.
Дослідивши умови водокористування обох сторін за спірним договором, судом встановлено, що позивач здійснює спеціальне водокористування на підставі Дозволу № УКР-ДОН3326 від 04.96.07р., виданим Державним управлінням екології і природних ресурсів в Донецької області. Зокрема, пунктом 4 цього дозволу визначене найменування та код водного об'єкта, водогосподарчної ділянки (джерела водозабезпечення), з якого Зуєвській ТЕС дозволено здійснювати забір вод. Таким водним об'єктом є канал Сірверський Донець-Донбас (Єнакієвське РУ ДВП „Укрводчормет”, правонаступником якого є позивач), код 50/140341/АЗО/Дон/218/522; Зуевське водосховище на р. Кринка (Макіївське РУ ДВП „Укрводчормет”), код 40/140342/АЗО/Міус/84.
Як вбачається із пункту 5 Дозволу позивача (характеристика водокористувача):
- водозабезпечення водою технічної якості здійснюється, зокрема, з каналу Сіверський Донец-Донбас для питних (після фільтровальної станції), господарчих та виробничих потреб (постачальником технічної води є Єнакієвське РУ ДВП „Укрпромчормет”) та Зуевського водосховища на р. Кринка для виробничих потреб.
Пунктом 6 встановлено, що позивачеві дозволено водокористування за умов дотримання об'ємів та категорій отриманої технічної води від інших підприємств не більш ніж від Єнакієвського РУ ДВП „Укрводчормет” (канал СДД) - 8142 тис. м.куб/на рік; від Макеєвського РУ ДВП „Укрводчормет” (Зуевське водосховище) - 10603 тис. м.куб/на рік. Забір свіжої води з поверхневих водоймів та підземних вод позивачу не дозволено.
Облік води технічної якості із каналу СДД здійснюється за допомогою приборів обліку ДМЕР-М.
Разом з цим, з матеріалів, дозволу на спеціводокористування та схеми водовипуску, наданих відповідачем, видно, що Єнакіївське регіональне виробниче управління КП “Компанія “Вода Донбасу”, згідно Дозволу від 27.09.07р. № Укр-Дон-3437, здійснює також спеціальне водокористування, при цьому (п.4 дозволу) водозабір здійснює із канала СДД Єнакієвськими та Волинцевськими фільтровальними станціями, код водогосподарчої ділянки 30610000, із канала СДД для технічних потреб споживачів Єнакієвського РУ (50/АЗО/Дон/218/522), із Волинцевського та Грабовського водосховищ.
Пунктом 6.1 Дозволу відповідача встановлений об'єм забору свіжої води, який отримується Єнакієвським РУ ДВП „Укрводчормет” із джерел водоспоживання, у тому числі, з каналу СДД фільтровальними станціями - не більш ніж 86800 тис.м.3/на рік; із каналу СДД для РУ - 25000 тис.м.3/на рік. Цим же пунктом дозволу передбачено, що об'ємів та категорій води, що одержується відповідачем, від інших підприємств не має.
Згідно висновку Донецького регіонального управління водних ресурсів, наданого для Дозволу на спецводокористування для ДВП „Укрводчормет” погоджено об'єм забору поверхневих вод із річки Сіверський Донец - 11790000 тис.м.3/на рік, в тому числі: каналом СДД - 1106000 тис.м.3/на рік та інших водосховищ.
Дозволом на спеціальне водокористування відповідача, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області від 27.09.07р. за № Укр-Дон-3437 передбачений порядок, умови та об'єми водозаборів всіма структурними підрозділами відповідача, зокрема, схема водозабору відповідача починається Славянським РУ, у тому числі з поверхневих джерел - річки Сіверський Донець каналом Сіверський Донець-Донбас, й у подальшому іншим виробничим управлінням, у тому числі й Єнакіївському, дозволений забір води саме з каналу СДД для технічних потреб споживачів таких підрозділів відповідача.
Тобто, відповідач має статус спеціального водокористувача та здійснює первинний забір води та подальшу її передачу (транспортування) каналом Сіверський Донец-Донбас власникам інших водозабірних систем, у тому числі, й позивачеві (Зуївської ТЕС).
З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає предмет спірного договору стосовно закріплення зобов'язань здійснювати забір технічної води із каналу СДД одночасно й постачальником й водокористувачем таким, що не суперечить чинному законодавству, оскільки повністю відповідає вище переліченим умовам спеціального водокористування, визначеними дозволами обох сторін.
Крім того, виходячи із проектно-технічної документації та порядку експлуатації каналу Сіверський Донец-Донбас, письмових пояснень відповідача, судом встановлено що канал СДД одночасно є водним об'єктом у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, а також, єдиною гідротехнічною спорудою, яка належить відповідачеві, експлуатація якої, у тому числі, здійснення забору води із каналу, будь-яким водокористувачем неможлива без первісного забору (вилученню) поверхневих водних ресурсів відповідачем із річки Сіверський Донець та їх подання по каналу.
Канал СДД, водозабірні споруди, обладнання та пристрої знаходиться та обліковується на балансі відповідача, як основні фонди, що підтверджується наказом та актом про прийняття на баланс активів підприємства, статистичними звітами відповідача.
З вищевикладеного слідує, що відповідачем з метою забезпечення безперебійної роботи каналу СДД, здійснюються певні гідротехнічні заходи, які дозволяють всім суб'єктам спецводокористування та споживачам отримувати воду та самостійно експлуатувати канал СДД, у тому числі за допомогою власного водозабірного обладнання, пристроїв, споруд, які маються та обліковуються й у Зуєвської ТЕС ТОВ „Східннерго” на забалансовом рахунку, як орендовані основні фонди.
Отже, враховуючи погоджені сторонам умови на право спеціального водокористування, судом встановлено, що й позивач й відповідач мають статуси спеціальних водокористувачів.
Однак, з урахуванням позицій контролюючих державних органів виконавчої влади з питань водного господарства (Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області), які відповідно до вимог ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, є письмовими доказами, якими підтверджуються обставини, що мають суттєве значення для вирішення даної справи, суд вважає, що відповідач, КП “Компанія “Вода Донбасу”, в силу законодавчо встановлених функцій та напрямків діяльності, що передбачені Статутом, має статус первинного водокористувача по відношенню до позивача, відповідно до визначення статтею 42 Водного кодексу України.
Водний кодекс України не визначає існування статусу спец водокористувача в залежності від того, чи відноситься такий водокористувач до первинного чи вторинного.
Відповідно до пункту 9 статті 44, статей 48, 49 Водного кодексу України, здійснення спеціального водокористування можливе лише за умови наявності дозволу. Можливості неотримання такого дозволу водокористувачами, у тому числі й вторинними, нормами зазначеного кодексу не передбачено, особливостей погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування в залежності від статусу - первинні або вторинні, - не встановлено.
За таких умов, суд дійшов висновку, що спірний договір укладено з дотриманням положень ст.ст. 44-49 Водного кодексу України, згідно яких здійснення спеціального водокористування (первинного або вторинного) можливе за наявності дозволу, який має обидві сторони спірного договору, що відповідає закону.
Судом встановлено, що у період дії спірного договору - на протязі січня 2008р. й до червня 2008р. між позивачем та відповідачем на підставі спірного договору склалися та фактично існували господарські відносини з виконання господарських зобов'язань з надання послуг з водопостачання, які регулюються відповідними нормами Цивільного та Господарського кодексів України.
Дослідивши надані сторонами первинні документи до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання з надання послуг, пов'язаних із водопостачанням, виконав у спірному періоді належним чином та у відповідності до спірного договору, тобто, надавав послуги на загальну суму 3432943,25 грн., які відповідно споживалися позивачем у визначених об'ємах та мали необхідні підстави та умови взаєморозрахунків. Позивачем свої зобов'язання по сплаті за спожиті послуги з водопостачання також виконувались належним чином.
Зазначені обставини взаємного виконання зобов'язань сторони підтверджують належними доказами, а саме, вищевказаними актами приймання-передачі технічної води, податковими накладними, рахунками-фактури, платіжними документами. Такі документи за своїм змістом та формою є первинними обліковими документами, які фіксують факти здійснення господарської операції відповідача на користь позивача з надання певно визначених послуг, пов'язаних із водопостачанням на загальну суму 3432943,25 грн. Зокрема, зазначені документи, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, мають усі обов'язкові реквізити первинних документів, підписані уповноваженими посадовими особами обох сторін та є підставою для здійснення господарських операцій та бухгалтерського, податкового обліку.
Також, як вказувалось, відповідачем виписувались податкові накладні, відповідно до яких, у останнього виникли податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а у позивача - податковий кредит з ПДВ у відповідних податкових періодах з січня 2008р. й до червня 2008р. В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця та виступає як звітний податковий документ і одночасно розрахунковий документ. При цьому, вартість послуг з водопостачання по господарським операціям, при здійсненні яких був сформований податковий кредит позивача, одночасно має бути віднесена й до складу валових витрат.
З огляду на вказані вимоги законодавства та наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, оригінали яких були передані відповідачем позивачу для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, суд вважає доведеними факти здійснення господарських операцій відповідача з надання послуг та позивача з одержання цих послуг на загальну суму 3432943,25 грн., оскільки вони у повному обсязі відображені сторонами у податковому та бухгалтерському обліках у відповідних податкових періодах на протязі всього періоду їх виконання.
За таких умов, суд вважає, що наслідки фактичного надання послуг відповідачем, знайшли своє повне, належне та своєчасне відображення в фінансовому обліку та звітності обох сторін.
Крім того, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійною.
Таким чином, з урахуванням вищевстановлених обставин, суд вважає безпідставними та відхиляє доводи позивача про те, що послуги з постачання води йому не надаються відповідачем.
Стаття 30 Водного кодексу України передбачає, що розмір збору за спеціальне використання води визначається на основі нормативів збору.
Статтею 43 Водного кодексу України передбачені основні права водокористувачів, зокрема передавати для використання воду іншим водокористувачам на зазначених умовах.
Умовами ст. 44 Водного кодексу України визначені обов'язки водокористувача; ст. 49 Водного кодексу України передбачає, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу; ст. 55 Водного кодексу України передбачає підстави для припинення права спеціального водокористування; ст. 56 Водного кодексу України передбачає порядок припинення права спеціального водокористування.
Проте, проаналізувавши зміст зазначених норм, на які посилається позивач, обґрунтовуючи відсутність передбаченого законом обов'язку водокористувача сплачувати будь-які платежі, крім збору не спеціальне водокористування, судом не встановлено жодної підстави або випадку, внаслідок яких платник збору на спеціальне водокористування чи суб'єкт водокористування, який має статус первинного та (або) спеціального водокористувача, звільнявся від зобов'язань по сплаті (погашенню) за надані послуги або такі зобов'язання взагалі не наставали в залежності від сплати таким суб'єктом збору.
Статтею 30 Водного кодексу України передбачено, що збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.
Єдиний порядок обчислення та справляння збору визначений Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне водокористування в частині використаної води, який є спеціальним нормативним актом з питань оподаткування збором на спеціальне водокористування в частині використання води (далі - збори), установлює порядок складання розрахунків, їх подання до органів державної податкової служби та сплату до бюджетів.
Пунктом 4.2. Інструкції визначено, що Водокористувачі, які використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, справляють збір до відповідних бюджетів за обсяги фактично використаної води з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Тобто, являючись платником збору на спеціальне водокористування, у позивача виникають обов'язки та він виконує свої зобов'язання по сплаті цього збору саме перед Державним бюджетом України. Такі зобов'язання мають іншу правову природу спірних відносин, у зв'язку з тим, що такі зобов'язання виникають в силу законодавчого акту, не залежать від настання волі та волевиявлення позивача, інших суб'єктивних обставин, оскільки єдиною ознакою обов'язку щодо сплати збору (база оподаткування) є використання водокористувачами фактичного обсягу води, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Отже, такі відносини є адміністративно-господарськими, учасниками яких є позивач, та суб'єкти владних повноважень (контролюючи органи державної влади).
Зобов'язання сплачувати відповідачеві послуги, пов'язані із забором технічної води із Каналу СДД та подачу її Водокористувачу та її оплату Водокористувачем по діючим тарифам за подачу технічної напірної води передбачено предметом та умовами спірного договору та є господарськими зобов'язаннями, які передбачають необхідні підстави та умови взаємовідносин сторін між собою.
Як вбачається із змісту спірного договору, його умови не передбачають сплату збору та не встановлюють будь-які інші збори або розміри таких зборів.
Наявність та існування господарських зобов'язань з надання послуг відповідачем, а саме із зовнішнього водопостачання та поставки води, має інший зміст, ніж той, який визначений ст. 30 Водного кодексу України та Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне водокористування в частині використаної води.
Статтею 43 Водного кодексу передбачені основні права водокористувачів, до яких пунктами 6, 7 цього кодексу належать й передача для використання води іншим водокористувачам на визначених між ними умовах, здійснення інших функцій щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Зазначені права водокористувачів охороняються законом, а в разі їх порушення підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.
У зв'язку з цим, отримання позивачем послуг від відповідача з подання (надання) водних ресурсів відноситься не до плати за спеціальне водокористування, встановленого ст. 30 Водного кодексу України, а до інших виплат, які передбачені ст.ст. 43, 44 цього кодексу. Отже, здійснення таких виплат позивачем на користь відповідача жодним чином не обмежує права Зуївської ТЕС, як первинного водокористувача та не позбавляє права на здійснення спеціального водокористування.
Як було встановлено судом, об'єм переданої Зуївській ТЕС води визначаються за показаннями приладів обліку. Розрахунки за отримані послуги обчислюються за встановленими тарифами.
Зокрема, такі тарифи вводяться та приймаються Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 4 липня 2006 р. N 304. Цим розпорядженням встановлені тарифи саме на послуги з водопостачання, які надаються ДВП “Укрводчермет” всім споживачам. Зазначений акт на час укладання та виконання спірного договору був чинним та в адміністративному чи судовому порядку не змінювався та не скасовувався; тарифи в установленому порядку не скасовані.
Як вбачається із змісту умов спірного договору на зовнішнє централізоване водопостачання, останній не має посилання на збір або розмір збору.
Відповідач при розрахунках з позивачем обчислює свої послуги саме за тарифами на послуги з водопостачання, та інші плати не встановлює.
До того ж, предметом даного позову є визнання недійсним договору, а ні розгляд розбіжностей або внесення змін до спірного договору.
За приписами ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, зо відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 55, 56 Водного кодексу України встановлюються підстави та порядок припинення права спеціального водокористування.
Суд виходить з того, що спірний договір на зовнішнє централізоване водопостачання не має жодних посилань на повноваження відповідача припинити або обмежити право позивача на спеціальне водокористування.
Розділом 6 спірного договору передбачені права та обов'язки сторін; розділом 8 інші умови договору передбачено, що по неврегульованим питанням договору застосовуються норми Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, Водним кодексом України та іншими законодавчими та нормативними актами.
Посилання позивача на той факт, що предметом регулювання цих нормативних актів є зовсім інші правовідносини судом до уваги не беруться з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, іншими актами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Особливості правового регулювання господарських відносин у сфері водопостачання й водовідведення згідно ст. 258 ГК України, Статуту підприємства, особливості господарської діяльності КП “Компанія “Вода Донбасу” є у застосуванні норм спеціального законодавства, у тому числі: Закону України “Про питну воду й питне водопостачання”; Правил користування системами комунального водопостачання й водовідведення в містах і селищах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання й каналізації населених пунктів України.
Посилання в договорі на застосування цих актів цивільного законодавства не суперечить Закону, тому що Правила технічної експлуатації системи водопостачання регулюють питання подачі не тільки питної, але й техні?чної води.
До того ж, предметом даного позову є визнання недійсним договору, а ні розгляд розбіжностей або внесення змін, припинення спірного договору.
Стосовно заходів забезпе?чення, що заявлені позивачем у? клопотаннях від 15.12.2008р. № 02-41/45537 та від 05.01.2009р. № 02-41/21 у вигляду заборони відповідачу КП “Компанія “Вода Донбасу” в особі Єнакіївського регі?онального виробничого управ?ління, здійснювати будь-які ді?ї, пов'язані з порушенням інте?ресів позивача щодо спеціаль?ного водокористування і чини?ти будь-які перешкоди у корист?ування водою до розгляду спра?ви по суті та заборонити відповідачу здійснювати дії пов'язані з порушенням інтересів позивача щодо спеціального водокористування, а саме припинення транспортування води через Шандор Єнакіївського регіонального виробничого управління до водоспуску структурної одиниці “Зуївської ТЕС” ТОВ “Східенерго” до розгляду справи по суті, то суд виходить з? наступного.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів можу утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна тощо на момент виконання рішення.
Як видно із матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на доведення та обґрунтування утруднення чи неможливості виконання рішення господарського суду. У зв'язку з цим, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Таким чином, встановивши у? повному обсязі обставини спр?ави, дослідивши та проаналізу?вавши вимоги чинного законод?авства, які регулюють спірні п?равовідносини, враховуючи по?ложення ст. 43 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За згодою сторін у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення в відповідності до ст. 85 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, ст.ст. 1, 2, 12, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Східенерго” м. Донецьк до Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” м. Донецьк про визнання недійсним договору на зовнішнє централізоване водопостачання № 4-Т/281107-1Зу/12/3.14/Є від 28.11.07р., - відмовити повністю.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписаний 25.02.09р.
Суддя