15.06.09
Справа №АС17/477-08.
За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе”, м. Суми
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Суми
за участю прокурора Сумської області в інтересах держави
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
СУДДЯ : П.І.ЛЕВЧЕНКО
За участю представників сторін :
від позивача: Танчик О.М., Жуков В.М.
від відповідача: Сіренко І.С., Шкриль Л.Г., Остапенко В.П.
від прокурора: Передерій І.Г.
В судовому засіданні , розпочатому об 12 год. 05 хв. 25.05.2009 року , оголошувалась перерва до 10 год. 20 хв. 15.06.2009 року .
Суть спору: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525, відповідно до якого відповідачем було донараховано позивачу податок на прибуток у розмірі 1 474 060 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 399 974 грн., всього на загальну суму 2 874 034 грн. та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526, відповідно до якого відповідачем було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 293282 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 45 276 грн.
В зв'язку з тим, що оскаржувані рішення пов'язані між собою тим, що були винесені відповідачем за порушення податкового законодавства при відображенні позивачем в бухгалтерському та податковому обліку одних і тих же господарських операцій, вказані вимоги розглядались судом в одному провадженні відповідно до ч.1 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача не відповідають Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України „Про податок на додану вартість”, Господарському кодексу України та Цивільному кодексу України.
Ухвалою суду від 10.11.2008р. за клопотанням позивача призначено судову товарознавчу та будівельно-технічну експертизу щодо встановлення ринкової вартості рухомого та не рухомого майна Комплексу по обробці та зберіганню риби, розташованого в селищі Ірклій, Черкаської області станом на 1-й кв. 2007р., відчуженого позивачем на користь ЗАТ «Прогрес» відповідно до договору купівлі-продажу № 4/43 від 06.02.2007р.
В зв'язку з призначенням судової експертизи ухвалою суду від 10.11.2008р. провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Здійснення судової експертизи доручено Сумському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Листом від 02.03.2009 року № 7390 Сумське відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса повідомило суд про неможливість проведення експертного дослідження в зв'язку з не виконанням позивачем передплати вартості експертизи.
Ухвалою суду від 10.03.2009р. провадження у справі поновлено в зв'язку з не можливістю проведення судової експертизи.
06.04.2009р. позивачем надано до суду висновок Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса № 5638 будівельно-технічного дослідження ринкової вартості нерухомого майна, відповідно до якого визначено загальну ринкову вартість нерухомого майна Комплексу по обробці та зберіганню риби, розташованого в селищі Ірклій, Черкаської області станом на 1-й кв. 2007р., яка становить 294 183 грн.
18.05.2009р. позивачем надано до суду висновок Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса № 5639 товарознавчого дослідження, відповідно до якого визначено загальну ринкову вартість технологічного обладнання Комплексу по обробці та зберіганню риби, розташованого в селищі Ірклій, Черкаської області станом на 1-й кв. 2007р., яка становить 39 756,57 грн.
15.09.2008р. та 12.06.2009р. Відповідачем надано до суду заперечення на позов, в яких він зазначає про безпідставність позовних вимог, посилаючись на відповідність оскаржуваних повідомлень-рішень діючому законодавству та на не об'єктивність і не повноту експертного дослідження, здійсненого експертами Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса у висновку будівельно-технічного дослідження № 5638 та висновку товарознавчого дослідження № 5639.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази у справі, суд встановив:
Державною податковою інспекцією в м. Суми на підставі проведеної виїзної планової перевірки ВАТ “Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 року та на підставі акту перевірки від 20.06.2008 р. № 5738/2312/05747991/31 винесено податкові повідомлення-рішення від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525 та від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526.
Податковим повідомленням-рішенням від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525 відповідачем було донараховано позивачу податок на прибуток у розмірі 1 474 060 грн. в тому числі 366 602 грн. за 1-й квартал 2007р. та 1 107 458 грн. за 3-й квартал 2007р.
Також відповідно до вказаного рішення відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1 399 974 грн.
Всього загальна сума податкового повідомлення-рішення від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525 склала 2 874 034 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526 відповідачем було зменшено Позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 293282 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 45 276 грн.
Винесення податкового повідомлення-рішення від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525 обґрунтовувалося відповідачем в акті перевірки наступним чином:
Перевіркою правильності визначення валового доходу у 1-у кварталі 2007р. (стор. 54-56 Акту), відповідачем встановлено заниження позивачем скоригованого валового доходу на суму 1 466 410 грн. в наслідок виявлення порушення пп. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, щодо визначення розміру доходу від продажу товарів особам, які не є платниками податку на прибуток, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками.
До вказаного висновку відповідач дійшов у зв'язку з тим, що позивачем було здійснено продаж товару відповідно до договору купівлі-продажу № 4/43 від 06.02.2007 р., укладеному із ЗАТ «Прогрес», за ціною, яка на думку відповідача, є меншою від звичайної ціни.
Предметом договору купівлі-продажу № 4/43 від 06.02.2007р. є об'єкт незавершеного будівництва - комплекс по обробці та зберіганню риби, вартість якого відповідно до п. 3.1 договору була погоджена сторонами у розмірі 58 237 грн., в т.ч. 9 706,17 грн. - ПДВ (сума без ПДВ 48 530, 83грн.).
Вказана вартість товару була сплачена ЗАТ "Прогрес" на підставі виставленого позивачем рахунку № 3 75.01/1 від 06.02.2007 р. шляхом розрахунку простим векселем серії АА від 0094146 від 08.02.2007р.
Визначену сторонами договору вартість товару (48 530,83 грн. без ПДВ) відповідач вважає заниженою від звичайної ціни та вважає при цьому, що ринкову вартість цього товару неможливо встановити.
В зв'язку з вказаними обставинами, відповідач дійшов до висновку, що повинна застосовуватися «відновлювальна вартість» товару, підстави та порядок застосування якої передбачено статтями 1, 4 та 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та наказом ДПА України № 74 від 15.02.2002р. „Щодо затвердження податкового роз'яснення” (стор. 56, 67 Акту перевірки).
Таким чином, відповідач збільшив валовий дохід позивача за 1-й кв. 2007р. на суму 1 466 409,69 грн., визначивши суму «відновлювальної вартості» товару, виходячи з балансової вартості витрат на об'єкт за мінусом сплаченої ЗАТ "Прогрес" фактичної вартості товару (1 514 940,52 - 48 530,83 = 1 466 409,69), з якої сума податку на прибуток що підлягає до сплати в бюджет за ставкою 25% становить 366 602 грн.
У запереченні на позов від 15.09.2008р. № 67838/9/10-009 відповідачем вказано, що донарахування валового доходу у 1-у кварталі 2007р. на суму 1 466 410 грн. було здійснено на підставі п. 1.20.51 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
При цьому, для визначення ціни договору № 4/43 від 06.02.2007р. відповідач відповідно до вказаної вище норми послався на Положення (стандарти) бухгалтерського обліку № 7 „Основні засоби”, № 28 „Зменшення корисності активів” та № 15 „Дохід”.
Однак, суд не може погодитися з вказаними висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Валовий доход відповідно до пп. 4.1.1. п. 4.1. ст.4 включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Згідно з пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону положення пп. 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, тобто пп. 7.4.1 поширюються на ЗАТ "Прогрес".
Отже, при здійсненні операції з продажу товарів (робіт, послуг) особам, які сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, такий платник податку повинен визначати розмір доходу, що підлягає включенню до складу валового доходу, виходячи з договірної вартості товарів (робіт, послуг), але такі договірні ціни не повинні бути меншими, за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Порядок визначення звичайної ціни на товари (роботи, послуги) (яку ціну вважати звичайною, тобто методи визначення звичайної ціни) для цілей оподаткування визначений положеннями п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедливою ринковою ціною слід вважати ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Як вбачається з висновків будівельно-технічного дослідження № 5638 та товарознавчого дослідження № 5639, а також фотокарток, доданих до вказаних висновків, нерухоме майно (приміщення цеху, інші приміщення виробничого призначення) знаходяться у недобудованому стані, відсутні вікна, двері, у окремих приміщеннях відсутнє перекриття, підлога, крівля, каналізаційна система, водопровід та електромережа, тощо. Виробниче обладнання знаходиться у неробочому стані, у виробництві не знаходиться, виявлено значні механічні пошкодження обладнання, про що свідчать значні потертості, подряпини, вм'ятини а також пошкодження продуктами корозії. Значна частина обладнання потребує доукомплектування необхідними невід'ємними деталями та запчастинами, придбати які неможливо через зняття з виробництва.
Загальний стан майна оцінено як такий, що унеможливлює використання обладнання за прямим призначенням.
Вказаний вище стан майна та його оцінка є обов'язковою для визначення звичайної ціни товару відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону.
Відповідно до положень пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Тобто відповідач під час проведення перевірки повинен довести, що ціна, встановлена в договорі не відповідає рівню звичайної ціни, при цьому діяти відповідно до правил, визначених Законом.
В порушення пп. 1.20.2 п. 1.20 та пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону, відповідач здійснюючи перевірку позивача не врахував стан відчужуваного майна та специфіку його використання, не виконав обов'язку доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неможливість встановлення вартості майна, відчуженого по договору № 4/43 від 06.02.2007р.
Що стосується застосування відповідачем в Акті перевірки поняття „відновлювальна вартість” товару, то необхідно зазначити, що порядок та методика визначення ціни на товари (роботи, послуги) для цілей оподаткування встановлюється виключно нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", положення якого не містять такого поняття як „відновлювальна вартість”.
Вказані відповідачем в запереченні на позов посилання на пп. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1 Закону в обґрунтування того, що при визначенні ціни на товар слід виходити з балансової вартості об'єкту нерухомості, також не можуть бути прийняті судом до уваги в зв'язку з наступним :
Відповідно до пп. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1 Закону, відповідно до якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.
Тобто, з метою визначення «звичайної ціни» на підставі ПсБО відповідач для цих цілей повинен керуватися визначенням понять: «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», наведених у відповідних ПсБО, які прирівнюються з метою оподаткування до терміну «звичайна ціна».
Як вбачається з письмових заперечень на позов, відповідач для визначення ціни договору № 4/43 від 06.02.2007р. у порядку, передбаченому пп. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1 Закону, використав такі положення (стандарти) бухгалтерського обліку: № 7 „Основні засоби”; № 28 „Зменшення корисності активів” та № 15 „Дохід”, дійшовши таким чином до висновку, що звичайною ціною договору № 4/43 від 06.02.2007р. є балансова вартість витрат на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача, що становить 1 466 410 грн.
Однак жодний з зазначених вище ПсБО (№ 7 „Основні засоби”; № 28 „Зменшення корисності активів” та № 15 „Дохід”) не передбачають визначення та порядку застосування в цілях оподаткування для визначення «звичайної ціни» таких понять, як «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», що робить неможливим встановлення у такий спосіб розміру «звичайної ціни» відповідно до п. 1.20.51 ст. 1 Закону, на норму якої послався відповідач.
Таким чином, посилання відповідача на пп. 1.20.51 п. 1.20. ст. 1 Закону для визначення звичайної ціни договору № 4/43 від 06.02.2007р. є необґрунтованим та не приймається судом до уваги.
Перевіркою правильності визначення валових витрат у 3-у кварталі 2007р. (стор. 56-59 Акту), відповідачем встановлено завищення позивачем загальної суми валових витрат в розмірі 4 429 833,33 грн. внаслідок виявлення порушення пп. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якої до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт послуг) і охороною праці .
В зв'язку з безпідставним на думку відповідача завищенням валових витрат у розмірі 4 429 833,33 грн., відповідачем валові витрати позивача на вказану суму було зменшено та донараховано до сплати податок на прибуток за ставкою 25% що становить 1 107 458 грн. (4 429 833,33 грн. х 25% = 1 107 458 грн.)
Завищення позивачем загальної суми валових витрат у 3-у кварталі 2007р. відповідач обґрунтовує тим, що позивачем до складу валових витрат у 3-у кварталі 2007р. безпідставно було віднесено суму винагороди у розмірі 4 429 833,33грн., (без ПДВ) сплаченої позивачем на користь комерційного агента - ТОВ ІГ „Екобудсервіс” за укладеною з позивачем Додатковою угодою №1 від 09.07.2007р. до агентського договору № 01/04-2007 від 02.04.2007р., яку відповідач вважає нікчемною в силу ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 203 та ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, як такою, що укладена в порушення господарської компетенції, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (копії агентського договору та додаткової угоди - додаються).
У запереченні на позов від 15.09.2008р. № 67838/9/10-009 відповідачем додатково зазначено, що агентська угода з ТОВ ІГ „Екобудсервіс” є нікчемною через недотримання при її укладенні п.1 та п. 5 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Однак, суд не може погодитися з таким висновком відповідача з наступних підстав.
Як вбачається з приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тобто, не додержання сторонами договору вимог пунктів 1 та 5 ст. 203 ЦК України може бути лише однією з підстав для визнання такого правочину недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Враховуючи те, що чинне законодавство прямо не встановлює недійсність правочину з підстав передбачених пунктами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, висновок відповідача про нікчемність Додаткової угоди №1 від 09.07.2007р. до агентського договору № 01/04-2007 від 02.04.2007р., є необґрунтованим.
Крім того, як вбачається з Акту перевірки (стор. 58-59 Акту), відповідач зробив висновок про нікчемність Додаткової угоди №1 від 09.07.2007р. до агентського договору № 01/04-2007 від 02.04.2007р. з підстав порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), що передбачено ч. 1 ст. 207 ГК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З наведеної норми вбачається, що порушення господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та завідомої суперечності договору інтересам держави та суспільства є лише ознаками оспорюваного правочину, тобто такого правочину, що підлягає визнанню недійсним виключно в судовому порядку.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
За таких обставин, Додаткова угода №1 від 09.07.2007р. до агентського договору № 01/04-2007 від 02.04.2007р. є чинною, а отже, здійснена по ній оплата винагороди у розмірі 4 429 833,33грн., (без ПДВ) сплаченої на користь комерційного агента - ТОВ ІГ „Екобудсервіс” є відповідно до пп. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підставою для включення її до складу валових витрат Позивача у 3-у кварталі 2007р.
Відповідно до ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Враховуючи відсутність встановленої належним чином вини посадових осіб позивача в укладенні угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або в укладенні угоди, не спрямованої на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, висновок відповідача про невідповідність Додаткової угоди №1 від 09.07.2007р. до агентського договору № 01/04-2007 від 02.04.2007р. вимогам пунктів 1 та 5 ст. 203 ЦК України є необґрунтованим.
Крім того, в зв'язку з донарахуванням відповідачем податку на прибуток у 1-у кварталі 2007р. в розмірі 366 602 грн. та у 3-у кварталі 2007р. в розмірі 1 107 458 грн., відповідачем у рішенні від 07.07.2008р. № 0000452312/0/49525 було нараховано позивачу до сплати також штрафні санкції у відповідності до ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, сума яких склала 1 399 974 грн.
Суд вважає, що сума вказаних штрафних санкцій не підлягає сплаті, а рішення у цій частині також підлягає скасуванню, адже такі санкції були розраховані відповідачем в зв'язку з безпідставним збільшення відповідачем валового доходу позивача у 1-у кварталі 2007р. та зменшенням валових витрат у 3-у кварталі 2007р.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішенням від 07.07.2008р. №0000452312/0/49525 підлягає скасуванню в повному обсязі.
Стосовно винесення відповідачем податкового повідомлення-рішенням від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 293282 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 45 276 грн., необхідно зазначити наступне:
Перевіркою правильності визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню (стор. 61-70 Акту) встановлено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2007р. на 226 380 грн. та грудень 2007р. на 66 902 грн., всього на 293 281,94 грн., внаслідок виявлення Відповідачем порушення п.4.1., пп. 7.3.1. п.7.3., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Також відповідачем через встановлене порушення нараховано позивачу до сплати штрафні санкції у відповідності до ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, сума яких склала 45 276 грн.
Таким чином, на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526 Відповідачем було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 293282 грн. та застосовано штрафних санкцій у розмірі 45 276 грн.
Підставою винесення вказаного рішення стало те, що позивачем на думку відповідача у лютому 2007р. занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 293 281,94 грн., при проведенні операції з продажу об'єкту незавершеного будівництва відповідно до договору купівлі-продажу № 4/43 від 06.02.2007 р., укладеному із ЗАТ "Прогрес".
Як було вже зазначено вище, Відповідачем за наслідками перевірки було збільшено суму валового доходу позивача за 1-й кв. 2007р. в розмірі 1 466 409,69 грн., тобто на суму „відновлювальної вартості”. Одночасно відповідачем було донараховано позивачу зобов'язання по сплаті по сплаті ПДВ та відповідно зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, заявленого позивачем за березень 2007р., на 226 380 грн. та грудень 2007р. на 66 902 грн., всього 293 281,94 грн. (1 466 409,69 грн. х 20% = 293 281,94 грн.).
Однак, враховуючи те, що відповідачем безпідставно було збільшено суму валового доходу позивача у 1-у кварталі 2007р. (з порушенням пп. 1.20.1, 1.20.2., пп. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, про що вже зазначалося вище), підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування у розмірі 293 281,94 грн. відсутні, в зв'язку з чим суд вважає рішення відповідача від 07.07.2008р. № 0000462312/0/49526 також протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності з вимогами ч.2 ст. 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення , дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .
Відповідач заперечує проти адміністративного позову, але не довів суду правомірності своїх рішень .
Рішення прийняті відповідачем з порушенням норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України „Про податок на додану вартість”, Господарського та Цивільного кодексів України, є протиправними та підлягають скасуванню в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 71,86,94,158-163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Суми від 07.07.2008 року № 0000452312/0/49525 та від 07.07.2008 року № 0000462312/0/49526.
3. Стягнути з державного бюджету (код ЄДРПОУ 23636315 ) на користь Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991) витрати по державному миту в сумі 3 грн. 40 коп.
4. Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Господарський суд Сумської області.
5. Згідно ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження постанови подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення постанови в повному обсязі). Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
6. Згідно ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови підписаний суддею 18.06.2009 року