Справа № 579/436/14-ц
2/579/108/14
13 травня 2014 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі: судді Сірої Г.І.,
за участі секретаря Печенової Л.В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кролевець справу за позовом ОСОБА_1 до начальника управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_2 першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом 24 березня 2014 року, мотивуючи свої вимоги наступним чином:
Відповідачі у справі - начальник управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_2 та перший заступник начальника управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_3 в 2013 році незаконно пред'явили йому як підприємцю вимоги про сплату боргу №Ф1370 від 13.02.2013 року на суму 4571,01 грн. (затверджено ОСОБА_2), № Ф1413 від 21.03.2013 року на счуму 1698,23 грн. (затверджено ОСОБА_2), №Ф1413/2 від 20.05.2013 року на суму 2892,26 грн. (затверджено ОСОБА_3.), №Ф1413/3 від 09.08.2013 року на суму 1592,04 грн. (затверджено ОСОБА_2), а також 22.03.2013 року ОСОБА_2 прийнято рішення №126 про штрафні санкції в сумі 170 грн., всього на загальну суму 10923 грн.
Зазначені рішення відповідачів Сумським окружним адміністративним судом постановами від 03.04.2014 року у справі №818/1829/13-а, від 25.05.2013 року у справі №818/3459/13-а, від 23.06.2013 року у справі № 818/4626/13-а, від 03.10.2013 року у справі №818/7610/13-а визнані незаконними, протиправними і такими, що прийняті з перевищенням своїх службових повноважень і підлягають скасуванню.
Незаконні вимоги до нього зі сторони ОСОБА_2 в загальній сумі складають 73,5%, зі сторони ОСОБА_3. - 26,5%.
Відповідно до судових рішень, які набрали законної сили, вимоги про сплату боргу, а також рішення про накладення штрафних санкцій за неподання звіту, є незаконними і протиправними діями посадових осіб із свідомим перевищенням службових повноважень, а також свідомим витребуванням грошових сум неіснуючого податкового боргу в загальній сумі 10753,54 грн., а також незаконним накладенням штрафних санкцій в сумі 170 грн.
Такі незаконні дії відповідачів змусили його з метою зупинення незаконних вимог в подальшому 01.04.2013 року подати заяву державному реєстратору в Кролевецькому районі про припинення підприємницької діяльності і розпочати процедуру ліквідації підприємницької діяльності. За період з 08.06.2010 року по 07.08.2013 року Глухівською об'єднаною ДПІ проведена документальна перевірка законності діяльності і правильності документального обліку доходів, по результатам якої складений Акт від 13.06.2013 року, а також видана довідка по результатам позапланової документальної перевірки законності діяльності і правильності документального обліку доходів за період з 08.06.2010року по 30.01.2014 року. Перевіркою не встановлено порушень, а також підтверджено звітні суми податкових декларацій за період з 08.06.2010 по 30.01.2014р. 02 квітня ним були здані дозвільні документи в Податкову інспекцію (свідоцтво про єдиний податок, Ф 4 ОПП), надана декларація про доходи платника єдиного податку. Довідка (Ф22 ОПП) про зняття з податкового обліку отримана 30.07.2013 року.
Таким чином, відповідачі своїми діями порушили його конституційне право на працю і отримання законних доходів, а також свідомо, знаючи попередні судові рішення і маючи інформацію із його позовних заяв на попередні податкові вимоги про вимушене призупинення підприємницької діяльності, і надалі свідомо намагалися зменшити його доходи з 01.04.2013 року шляхом пред'явлення позивачу боргових зобов'язань від 20.05.2013 року та від 09.08.2013 року.
У відповідності до порядку узгодження, подання позовів і прийняття судами рішень вважає, що відповідачі, затверджуючи вимоги та рішення, а також готуючи апеляційні скарги на рішення Сумського окружного адміністративного суду у справах за його позовами, безспірно знали і свідомо порушували його права та положення ст. ст.19, 42, 43, 48. 60, 64, 67 Конституції України прямої дії, звужуючи і обмежуючи його конституційні права. Підписуючи незаконні вимоги відповідачі, як відповідальні посадовці, порушили ст. 10 Закону України "Про державну службу", присягу державного службовця. В результаті дій відповідачів він змушений був призупинити свою підприємницьку діяльність, що призвело до втрати економічної вигоди і моральних збитків. Беручи до уваги середньомісячний розмір доходів на основі поданих ним податкових декларацій за 2012 рік та 1 квартал 2013 року, втрачені доходи (економічна вигода) за період з 01.04.2013 року по 23.12.2013 року склали 283791,1 грн.
Скаргу на вимогу про сплату боргу, на дії контролюючого органу, посадових осіб державної влади було направлено рекомендованим листом 23.02.2013 року до Управління ПФУ Сумської області. Про цей факт ним було повідомлено управління ПФУ в Кролевецькому районі листом від 25.02.2013 року. Він звернувся до відповідача з проханням узгодити (відмінити) вимогу № 1370 від 13.02.2013 року та роз'яснити, на якій підставі йому, як особі, що перебуває на пенсії за віком і пенсійний вік для якого було зменшено, що є фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, нараховують єдиний соціальний внесок. Відповідач, надсилаючи вимогу про сплату боргу та рішення про штрафні санкції, вийшов за межі своїх повноважень всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, що привело до систематичного (протягом 2013 року) незаконного адміністративного тиску на підприємницьку діяльність і, як результат, призупинення ним підприємницької діяльності. Відповідачі своїми неправомірними діями завдали йому матеріальну (втрачена економічна вигода) і моральну шкоду. Тому просить стягнути солідарно пропорційно затверджених сум податкових вимог на його користь з ОСОБА_2 208587 грн., з ОСОБА_3. - 75205 грн. матеріальної шкоди та відповідно 36750 грн. та 13250 грн. моральної шкоди. При цьому в обгрунтування моральної шкоди позивач посилається на душевні страждання у зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів щодо нього як пенсіонера, потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що привело до звуження його конституційних прав та свобод на працю, підприємницьку діяльність, на достойний рівень життя, на право сплачувати законно визначені податки та збори.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві. При цьому позивач посилається на те, що вимушеність прийняття оптимального і єдино правильного рішення про початок ліквідації СПД з 01.04.2013 року, виходячи з незаконного адміністративного тиску з боку відповідачів, аналізу прогнозованих юридичних та матеріальних ризиків, законодавчих норм та бізнес-розрахунків, виходячи з середніх доходів (по деклараціях) і витрат (Акти виконання робіт по договорах), враховуючи хронологію судових відносин з відповідачами протягом 2013 року, а також те, що він самостійно захищав свої права в судах, свідчить про рівень морального та психологічного тиску; необхідні були значний час та сили для підготовки судового захисту, переписки з органами влади, що призвело до душевних страждань, напруги і унеможливлювало спокійну розумову підприємницьку діяльність.
Позивач також посилається в обгрунтування вимушеності припинення підприємницької діяльності на те, що при пред'явленні відповідачами вимог про сплату боргу виникали серйозні юридичні ризики з накопичення сум по таких вимогах до межі кримінальної відповідальності, чому сприяло і оскарження відповідачами всіх рішень Сумського окружного адміністративного суду і це при тому, що протягом 1 кварталу 2013 року він робив все від нього залежне для узгодження спірного питання щодо законності вимог. Відповідачі, знаючи рішення суду у першій справі, намагалися і надалі заперечувати вид його пенсії саме за віком, надсилаючи наступні податкові вимоги. Зважаючи на те, що рішення апеляційного суду в часі постійно відставало відносно нових податкових вимог, він повинен був зупинити подальший потік податкових вимог і рішень про штрафні санкції відповідачів. Тому він був змушений вийти із спрощеної системи оподаткування і знаходитися з квітня 2013 року в загальній системі оподаткування. Він почав процедуру ліквідації до закінчення розгляду справ в апеляційній інстанції. Продовжити займатися підприємницькою діяльність на загальній системі оподаткування він не міг, оскільки це для нього було економічно недоцільно. На період виконання процедури ліквідації він взагалі не мав права займатися підприємницькою діяльністю. При цьому УПФУ не знімало свої заперечення відносно кредиторської заборгованості - виставлених і оскаржених в суді податкових вимог до останнього рішення суду апеляційної інстанції, яке він отримав 23.12.2013 року.
Позивач також пояснив, що він мав намір після отримання рішення суду апеляційної інстанції по останній справі, що сталося 23.12.2013 року, відновити підприємницьку діяльність, оскільки вона була лише призупинена, з застосуванням спрощеної системи оподаткування, сподіваючись, що не буде перепон в цьому з боку відповідачів. Але відповідачами була подана касаційна скарга, яка відхилена Вищим адміністративним судом. Однак в розмові з ними йому стало відомо, що ними направлена заява в Верховний Суд України, тому не було можливості відновити підприємницьку діяльність, оскільки залишалися юридичні ризики, він не міг перейти на спрощену систему оподаткування. Крім того, він прийшов до висновку, що в разі відновлення ним підприємницької діяльності виникають значні матеріальні ризики, оскільки в разі прийняття рішення не на його користь відповідачі зможуть вимагати від нього сплати по раніше пред'явленим йому вимогам, що потягне за собою опис майна, звернення стягнення на його пенсію, розмір якої є незначний та т. ін. Він був готовий відновити підприємницьку діяльність по спрощеній системі оподаткування в 2014 році, однак, знаходячись під адміністративним тиском з боку відповідачів, не зміг цього зробити, тому він прийшов до висновку про неможливість в подальшому займатися підприємницькою діяльністю і після її призупинення з 01.04.2013 року вона була повністю припинена з причини втрати клієнтів з 15.02.2014 року саме з причини незаконних дій відповідачів по відношенню до нього як підприємця.
Відповідач ОСОБА_2, підтримавши надані письмові заперечення (а.с.128-129), в судовому засіданні пояснила, що в правовідносинах з позивачем вона, як начальник управління ПФУ в Кролевецькому районі, виконуючи свої посадові обов'язки, діяла в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Спір між УПФУ та ОСОБА_1 як підприємцем виник з приводу виставлення до нього вимог про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це питання регулюється нормами Законів України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення". Позивач перебував на обліку в управлінні ПФУ як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пільг щодо сплати єдиного внеску для позивача як фізичної особи-підприємця спрощеної системи оподаткування, який отримував пенсію відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", враховуючи, що загальною умовою призначення чоловікам пенсії за віком є досягнення ними віку 60 років, не було. У зв'язку з несплатою позивачем внесків управлінням ПФУ і були сформовані на направлені позивачу вимоги про сплату боргу, які в подальшому позивачем були оспорені в Головне управління ПФУ в Сумській області та в судовому порядку після залишення його скарги ГУ ПФУ в Сумській області без задоволення. як і рішення УПФУ про застосування щодо нього нього штрафних санкцій. ОСОБА_2, заперечуючи будь-який тиск з її боку по відношенню до позивача як підприємця, пояснила, що ніякого упередженого ставлення до нього з її боку не було. Він дійсно наполягав на тому, що він користується пільгами при сплаті ЄСВ як пенсіонер за віком, а саме таке він має посвідчення. Однак поняття пенсіонера за віком в законі немає, маються лише посилання на досягнення особою віку 60 років та наявність необхідного стажу як на підстави для призначення пенсії за віком. Вона як керівник УПФУ діяла в межах своїх функціональних повноважень, враховуючи роз'яснення, які надходили в УПФУ з цього приводу; своїми діями вона жодним чином не порушувала і не обмежувала конституційні права ОСОБА_1 Після того, як рішення, прийняті Сумським окружним адміністративним судом на користь ОСОБА_1 набирали законної, жодних дій, направлених на сплату ЄСВ за конкретний період, зазначений в судовому рішенні, ні нею ні іншими працівниками УПФУ, вчинено не було. Виконуючи судові рішення, разом з тим, враховуючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме ч.4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування", УПФУ в Кролевецькому району у одній із справ за позовом ОСОБА_1 подано заяву про перегляд ухвали ВАС України від 27.02.2014 року, що свідчить не про тиск на позивача, а про виконання нею своїх посадових обов'язків. Що стосується факту припинення позивачем підприємницької діяльності, то це було його самостійним усвідомленим волевиявленням, на здійснення якого вона ніяким чином не впливала. Тому вимоги позивача вважає необгрунтованими та безпідставними і просить відмовити в їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_3., надавши письмові заперечення проти позову(а. с.126-127), підтримала їх в судовому засіданні, давши аналогічні пояснення. При цьому посилається на те, що вимога про сплату ОСОБА_1 боргу №Ф1413/2 від 20.05.2013 року на суму 2892,26 грн. була підписана нею. В своїх діях вона керується функціональними обов'язками першого заступника начальника УПФУ в Кролевецькому районі, за відсутності начальника управління виконує її обов'язки. Ніякого тиску з її боку по відношенню до позивача з приводу необхідності сплати ЄСВ, що могло б привести до припинення ним підприємницької діяльності, не було, вона виконувала свої посадові обов'язки і не більш того. Крім того, пояснення позивача про те, що він мав намір з січня 2014 року в разі припинення судових спорів відновити підприємницьку діяльність, однак не зміг цього зробити у зв'язку з подачею УПФУ касаційної скарги та чиненням адміністративного тиску, є надуманими, оскільки в листопаді 2013 року йому виповнилося 60 років і при спрощеній системі оподаткування він не сплачував би ЄСВ. Судове рішення на користь позивача УПФУ виконувалося, претензії до нього по оспореним вимогам не пред'являлося, а оскарження судового рішення, в тому числі в касаційному порядку, є право УПФУ як сторони по справі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
15 лютого 2014 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.62). Як вбачається з пояснень сторін, при здійсненні ОСОБА_1 підприємницької діяльності зі сторони управління ПФУ в Кролевецькому районі до нього були претензії з приводу несплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що він як пенсіонер за віком звільняється від сплати ЄСВ. Позиція УПФУ - ОСОБА_1, який не досяг пенсійного віку для чоловіків - 60 років, а пенсія йому призначена із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має сплачувати єдиний внесок. УПФУ були сформовані і направлені ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу №Ф-1370 від 13.02.2013 року (а.с.58), №Ф-1413 від 21.03.2013 року (а.с.57), №Ф-1413/2 від 20.05.2013 року(а.с.56), №Ф-1413/3 від 09.08.2013 року (а.с.55), рішення №126 від 22.03.2013 року про застосування штрафних санкцій (а.с.54). ОСОБА_1 оспорював дані вимоги до Головного управління ПФУ в Сумській області, його скарги були залишені без задоволення (а.с.141-146), після чого він звернувся з відповідними позовами до суду.
Даний спір був предметом розгляду Сумського окружного адміністративного суду, який прийняв рішення на користь позивача - ФОП ОСОБА_1 (а.с.18-19, 20-21, 40-43, 44-46, 47-50, 51-53), рішення УПФУ були оскаржені в апеляційному порядку, Харківським апеляційним адміністративним судом скарги залишені без задоволення (а. с.25-29,30-32, 33-36, 37-39). УПФУ в Кролевецькому районі зверталося до Вищого Адміністративного суду України з касаційними скаргами (а.с.23-24; 109-111), а 02.04.2014 року УПФУ звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.02.2014 року (а.с.155-156, 157).
Як встановлено в судовому засіданні УПФУ в Кролевецькому районі після прийняття рішення Харківським апеляційним адміністративним судом, жодних вимог щодо сплати боргу позивачем відповідних сум, оспорених ним в судовому порядку, не пред'являло, оспорюючи рішення суду в касаційному порядку, що відповідно до норм КАСУ України є правом сторони.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Твердження позивача грунтуються на рішеннях адміністративного суду, якими визнані протиправними та скасовані вимоги УПФУ в Кролевецькому районі. Із змісту судових рішень вбачається, що суд прийшов до висновку про те, що УПФУ не довело правомірності вимоги про сплату боргу, а, приймаючи спірну вимогу діяло із перевищенням повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Пред'являючи вимоги до відповідачів як посадових осіб УПФУ в Кролевецькому районі, позивач стверджує з посиланням на положення ст.ст. 22, 23 ЦК України про умисне заподіяння ними йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення ними умисних протиправних дій щодо нього як підприємця, адміністративного тиску з їх боку, що спонукало його до зупинення, а в подальшому до остаточного припинення підприємницької діяльності. Вимоги позивача пред'явлені безпосередньо до посадових осіб УПФУ, які підписали оспорені ним документи.
Однак, виходячи з аналізу положень ст.ст. 22, 23 ЦК України, інших норм ЦК України, зокрема, що стосуються відшкодування шкоди, підстав для визнання вимог обгрунтованими судом не встановлено.
Виходячи з пояснень сторін в судовому засіданні та проаналізувавши нормативні акти, що регулюють діяльність УПФУ та його посадових осіб, функціональні повноваження начальника управління та першого заступника начальника управління ПФУ в Кролевецькому районі (а. с.133-138), слід зробити висновок про те, що відповідачі діяли в межах своїх повноважень, дотримуючись своїх прав та обов'язків. Такий висновок суду не суперечить суті рішень Сумського окружного адміністративного суду, оскільки в процесі здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, а відповідачами своїх посадових обов'язків і виник спір, що не виключається діючим законодавством, дані спори були розглянуті судами відповідно до КАС України, ст. 2 якого і дає роз'яснення про завдання адміністративного судочинства. Тому посилання на те, що фактично судові спори, в ході яких він оспорював видані відповідачами документи, змусили позивача припинити підприємницьку діяльність, на думку суду є надуманими. Посилаючись на юридичні (можливість кримінальної відповідальності) та матеріальні (можливість УПФУ пред'явити до нього вимогу про погашення боргу в разі прийняття судом рішення не на його користь та звернення стягнення на пенсію, розмір якої незначний) ризики, позивач разом з тим пояснив, що до отримання останнього судового рішення апеляційної інстанції мав намір відновити підприємницьку діяльність, а остаточне рішення про припинення такої було зумовлено саме зверненням УПФУ в касаційну інстанцію, а потім до Верховного суду, допускаючи при цьому перегляд судових рішень. Однак, як зазначено вище, оскарження рішення суду є правом сторони і ніяким чином такі дії як УПФУ так і безпосередньо відповідачів немає підстав розцінювати як тиск на позивача з метою припинення ним підприємницької діяльності, чи як такий, що привів до припинення підприємницької діяльності. Посилання позивача, в даному випадку, на те, що він з моральної і фізичної точки зору не міг займатися підприємницькою діяльністю, на думку суду, нічим не підтверджені, оскільки як його поведінка щодо оспорення вимог УПФУ так і дії УПФУ та відповідачів як посадових осіб УПФУ щодо незгоди з позицією позивача у спорі, що виник, мають місце в межах норм чинного законодавства. При цьому слід зазначити, що спір, який виник між ФОП ОСОБА_1 та УПФУ в Кролевецькому районі, мав підгрунтя, враховуючи роз'яснення, які надходили до УПФУ з питання сплати ЄСВ (а.с.139, 140) та неоднакову судові практику в цьому питанні (а.с.147-152). Тому стверджувати про те, що відповідачі діяли умисно з метою заподіяння позивачу як матеріальної так і моральної шкоди шляхом змушення припинити підприємницьку діяльність, жодних підстав немає і позивач доказів цьому не надав. Враховуючи викладене, безпідставні посилання позивача і на акти та довідки державної податкової служби (а.с.60, 69-73), оскільки з 08.06.2013 року, а не з 08.06.2010 року, як зазначає позивач, по 30.01.2014 року підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування він не здійснював, що підтвердив в судовому засіданні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що припинення підприємницької діяльності позивачем визнавати таким, що вчинене ним під тиском з боку відповідачів як посадових осіб УПФУ в Кролевецькому районі, підстав немає, це було його особисте, усвідомлене рішення, а тому вести мову про упущення ним економічної вигоди у зв'язку з цим жодних підстав немає. Саме право, а не обов'язок, на зайняття підприємницькою діяльністю і закріплено в ст. 42 Конституції України, і саме правом припинити свою підприємницьку діяльність, на думку суду, і скористався позивач. Дотримання ним принципової позиції щодо невиконання незаконних рішень з боку відповідачів, на чому він наполягав у суді, враховуючи встановлені обставини правовідносин позивача з УПФУ в Кролевецькому районі, ніяким чином, на думку суду, не могли привести до припинення ним підприємницької діяльності саме з вини відповідачів, на чому він наполягає, оскільки така його позиція не суперечить фактичним обставинам, оскільки він у встановленому законом порядку оспорив дії УПФУ, а в подальшому спір вирішувався відповідно до КАС України та інших законів України з врахуванням прав сторін. Це його твердження не суперечить висновку суду про його особисту ініціативу, без будь-якого стороннього тиску, щодо припинення підприємницької діяльності. Наявність спору між ним та УПФУ за вищевикладених обставин ніяким чином не можна розцінити як тиск на позивача як підприємця.
Крім того, виходячи з заявлених позивачем вимог, зокрема його посиланням на положення законодавства щодо спорів про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, слід враховувати і положення ст. ст.1173, 1174 ЦК України про порядок відшкодування шкоди. Разом з тим, як зазначено вище, суд не вбачає обставин, які б свідчили про заподіяння як матеріальної так і моральної шкоди позивачу відповідачами як посадовими особами УПФУ в Кролевецькому районі, внаслідок припинення ним підприємницької діяльності саме внаслідок протиправних дій відповідачів.
Відповідно до ст.ст. 22, 23, 1173, 1174 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 209, 218 ЦПК України, -
ОСОБА_1 в позові до начальника управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_2 першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Кролевецький районний суд в десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу в десятиденний строк з дня отримання копії судового рішення.
Суддя Г. І. Сіра