ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/63
17.06.09
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крона плюс»
до
1) Військової частини № 3039
2) Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
про
стягнення 16 906,44 грн.
Суддя
Сташків Р.Б.
Представники:
від позивача -
Номінас К.В. (довіреність б/н від 26.08.2008);
від відповідача-1 -
від відповідача-2 -
не з'явився;
Козелько Є.А. (довіреність № 3/7-47 від 03.12.2008).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Крона плюс»(далі -Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Військової частини № 3039 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі -Відповідач-1) та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі -Відповідач-2) про стягнення солідарно 12 996 грн. заборгованості за виконані роботи, 3 249 грн. інфляційних втрат, 661,44 грн. 3% річних, 2 500 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням Відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором № 64 від 18.05.2005, укладеного між Позивачем та Відповідачем-1, (далі -Договір) щодо проведення оплати виконаних робіт відповідно до пункту 3.1 Договору.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи це тим, що:
- підписання акта приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в) від 20.11.2005 суперечить вимогам пункту 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та пункту 2 статті 215 ЦК України, оскільки на вказаному акті стоїть підпис невідомої особи та колишнього командира Відповідача-1 Щербини В.П., який відповідно до наказу командира Відповідача-1 № 118 від 01.06.2005 на підставі наказу МВС України № 354о/с від 15.04.2005 полковник Щербина В.П. виключений зі списків особового складу Відповідача-1 та знятий усіх видів забезпечення;
- в довідці про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) від 20.05.2005 в графі «Замовник»стоїть підпис невідомої особи, а прізвище колишнього командира Відповідача-1 Щербини В.П. домальоване з помилкою, а його підпис взагалі відсутній.
Відповідач-2 письмових пояснень на позов не подав.
09.04.2008 Військова прокуратура Миколаївського гарнізону в порядку статті 29 Господарсько процесуального кодексу України (далі-ГПК України) подала через канцелярію суду повідомлення про вступ в справу прокурора.
02.06.2008 Відповідач-1 в порядку статей 22, 41 ГПК України заявив клопотання про призначення судової експертизи оригіналів документів, які знаходяться в справі.
02.06.2008 ухвалою суду призначено у справі № 34/63 почеркознавчу та технічні експертизи, які доручено провести Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, а витрати по проведенню експертизи покладені на Позивача та Відповідача-1 по 50%.
Розгляд справи відкладався.
У судових засіданнях 28.05.2008, 25.05.2009 оголошувалась перерва до 02.06.2008, 17.06.2009, відповідно.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18.05.2005 між Позивачем (Підрядник) та Відповідачем-1 (Замовник) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Підрядник зобов'язується виконати за завданням Замовника наступні види робіт, а саме: очищення системи опалення штабу Відповідача-1 за адресою: м. Миколаїв, вул. Косіора, 2.
Відповідно до пункту 1.2 Договору Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вище перелічені роботи згідно актів виконаних робіт.
Загальна вартість Договору складає 12 996 грн. (пункт 2.1 Договору).
Кінцева вартість Договору визначається по фактично виконаним об'ємах і актах виконаних робіт, в цінах на момент їх оплати (пункт 2.2 Договору).
Згідно пункту 3.1 Договору оплата за Договором проводиться по факту виконаних робіт по затверджених актах форми № КБ-2в, КБ-3.
Пунктом 3.3 Договору встановлено, що кінцевий розрахунок за Договором провадиться Замовником не пізніше 30 днів після повного виконання робіт, включаючи усунення виявлених в процесі приймання недоліків.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач стверджує, що відповідно до умов Договору він виконав усі роботи, а Відповідач-1 прийняв виконані Позивачем роботи без зауважень, що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт від 20.05.2005 на суму 12 966 грн. та актом прийняття виконаних підрядних робіт за листопад 2005 року на суму 12 966 грн., укладених між Позивачем та Відповідачем-1.
Проте, Відповідач-1 стверджує, що вказаний акт підписаний невідомої особи та колишнім командиром Відповідача-1 Щербиною В.П., який відповідно до наказу командира Відповідача-1 № 118 від 01.06.2005 на підставі наказу МВС України № 354о/с від 15.04.2005 виключений зі списків особового складу Відповідача-1 та знятий усіх видів забезпечення, а у вказаній довідці в графі «Замовник»стоїть підпис невідомої особи, а прізвище колишнього командира Відповідача-1 Щербини В.П. домальоване з помилкою, а його підпис взагалі відсутній.
Згідно з висновком судово-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 8806 від 19.08.2008 в наданих довідці про вартість виконаних підрядних робіт від 20.05.2005 на суму 12 966 грн. та акті прийняття виконаних підрядних робіт за листопад 2005 року на суму 12 966 грн. відтиски печатки від імені Відповідача-1 нанесені однією і тією же печаткою, а саме, печаткою Відповідача-1, вільні та експериментальні зразки відтисків якої надані до інституту.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 8856 від 08.01.2009, підпис від імені Щербини В.П., розміщений під графою «Принял заказчик»на третьому аркуші акта прийняття виконаних підрядних робіт за листопад 2005 року на суму 12 966 грн., виконаний саме Щербиною В.П.
На підставі вищенаведеного та враховуючи висновок експертизи, суд дійшов висновку про те, що Позивач відповідно до умов Договору виконав роботи, а Відповідач-1 належним чином їх прийняв.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, відповідно до пункту 3.3 Договору Відповідач-1 повинен був здійснити оплату вартості виконаних робіт у сумі 12 966 грн., в строк до 20.12.2005;
Проте, Відповідач-1, як у встановлений пунктом 3.3 Договору строк так і на дату судового розгляду, свого зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт у сумі 12 966 грн. не виконав.
Відтак, позовна вимога про стягнення з Відповідача-1 12 966 грн. боргу є законною, обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, вимога Позивача про стягнення з Відповідача-1 інфляційних втрат та 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком Позивача в сумі 3 249 грн. інфляційних втрат та 661,44 грн. 3% річних. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає нормам законодавства та матеріалам справи.
Відносно позовних вимог до Відповідача-2 суд зазначає наступне.
Статтею 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (частина 1). Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном (частина 2).
Положення вказаної норми кореспондуються зі статтею 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», якою встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.
Відповідачем-1 суду не надано доказів того, що на його рахунку відсутні грошові кошти.
Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Позивачем не доведено, що договором або законом передбачена солідарна відповідальність для відповідачів у даній справі за зобов'язаннями, які виникають за Договором.
Відтак, Позивач не довів належними засобами доказування свої позовні вимоги до Відповідача-2 про солідарну відповідальність останнього, а тому позовні вимоги заявлені до Відповідача-2 суд визнає за незаконні та необґрунтовані, і такі, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги Позивача про відшкодування витрат на послуги адвоката, то суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2007 між Позивачем (Клієнт) та Соколовським В.В. (Адвокат) було укладено договір про надання юридичної допомоги № 68/1 (далі-Договір № 68/1), відповідно до умов якого, зокрема пункту 2.1.1 Договору № 68/1 Адвокат бере на себе зобов'язання підготувати претензію та позовну заяву у відповідності до господарсько-процесуального законодавства України та нормами матеріального права за спором між Клієнтом та Відповідачем-1.
Відповідно до пункту 4.1.1 Договору № 68/1 з моменту укладання Договору Клієнт перераховує на рахунок Адвоката 2 500 грн., яка є гонораром адвоката за надану юридичну допомогу.
Суму, вказану в пункті 4.1.1 Договору № 68/1 Клієнт перераховує Адвокату протягом 15-ти днів з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт.
26.09.2007 Позивач та Адвокат уклали акт про надання юридичної допомоги за Договором № 68/1 на суму 2 500 грн.
На виконання пунктів 4.1.1 Договору № 68/1, Позивач сплатив Адвокату 2 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 873 від 05.10.2007, копія якого міститься в матеріалах справи.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Як вбачається з матеріалів справи, Соколовський В.В. має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1864 від 11.12.2003, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2003 № 5-22-2.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з Відповідача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 2 500 грн. посилається на акт про надання юридичної допомоги за Договором № 68/1 на суму 2 500 грн.
Відповідно до вказаного акта Адвокат надав Позивачу наступну правову допомогу, а саме: здійснив правовий аналіз Договору та додаткових до нього документів; надав Позивачу консультації з приводу стягнення заборгованості з Відповідача-1 та подання позовної заяви згідно діючого законодавства, порядку сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; здійснив аналіз застосування нормативно-правової бази при написанні позовної заяви; підготував позовну заяву, включаючи розрахунок суми заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства для подання до суду.
Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»зазначено, що: вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд враховує, що заявлена Позивачем сума витрат на оплату послуг адвоката у сумі 2 500 грн. є неспіврозмірною з виконаною ним роботою та ціною позову, тобто є явно завищеною.
Таким чином, відповідно до статей 44, 49 ГПК України на Відповідача відносяться витрати по сплаті державного мита у сумі 169,06 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі та 118 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 1 000 грн., а також витрат за проведення судової експертизи у сумі 609,96 грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач-1 не спростував обставин, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
За проведення судових експертиз Відповідач-1 сплатив 516,12 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 169 від 19.02.2009 на суму 304,98 грн., № 248 від 05.03.2009 на суму 211,14 грн., а Позивач сплатив 609,96 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1730 від 14.01.2009.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача (частина 5 статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 15, 253, 525, 526, 530, 546, 549 ЦК України, статтями 193, 230, 231, 343 ГК України, суд
Позов до Військової частини № 3039 задовольнити.
Стягнути з Військової частини № 3039 (54003, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Акіма, 2, ідентифікаційний код 23313925, р/р 35228001000095 в УДК Миколаївської області, МФО 826013, а у випадку відсутності коштів із будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крона плюс»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15, ідентифікаційний код 32492718, р/р 26008100934001 в ЗАТ «Альфа-Банк»м. Київ, МФО 300346) 12 966 (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. боргу, 3 249 (три тисячі двісті сорок дев'ять) грн. інфляційних втрат, 661 (шістсот шістдесят одну) грн. 44 коп. 3% річних, а також 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 06 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1 000 (одну тисячу) грн. витрат на оплату послуг адвоката та 609 (шістсот дев'ять) грн. 96 коп. витрат на проведення судової експертизи.
Видати наказ.
У позові до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денногс строку з дня його прийняття.
Суддя Сташків Р.Б.