79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
14.12.06 Справа № 10/160
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії суддів :
головуючого-судді Духа Я.В., суддів Краєвської М.В., Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну скаргу ОДКП «Чернівціоблтепломережа», м.Чернівці
на рішення господарського суду Чернівецької області від 18.10.2006 року
в справі № 10/160
за позовом ОДКП «Чернівціоблтепломережа», м.Чернівці
до відповідача: Центральна районна лікарня, смт.Кельменці, Чернівецької області
про стягнення 364 320, 86 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Білянський М.І. -юрисконсульт (довіреність № 220 від 25.10.2006р.)
від відповідача: Якубенко В.М. -начальник юридичного відділу (довіреність № 1475 від 13.12.2006р.)
Представникам сторін, роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2006р. в склад колегії суддів замість судді Кордюк Г.Т. введено суддю Кузя В.Л.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 18.10.2006 року у справі №10/160 (суддя Бутирський А.А.) в позові Обласному державному комунальному підприємству "Чернівціоблтепломережа" про стягнення з Кельменецької центральної районної лікарні 339748,16 грн. основного боргу, 16966,36 грн. пені, 4927,45 грн. інфляційних та 2678,89 грн. 3% річних. Відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 4.2.3. укладеного між Скаржником та Відповідачем договору № 5 від 23.05.2001 року «Про постачання теплової енергії в гарячій воді»(надалі -Договір) передбачено, що Скаржник зобов'язаний повідомляти Відповідача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів.
Про зміну тарифів Скаржник Відповідача не повідомив ані письмово, ані в засобах масової інформації, зміни щодо вартості 1 м.кв. теплопостачання сторони не вносили і, відповідно, Відповідач у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію за раніше погодженими тарифами.
Опублікування у газеті "Буковинське віче" рішення Чернівецької обласної ради .№188-23/05 від 25.11.2005 року про зміну тарифів з 01.01.2006 року не може бути підставою для внесення змін у Договір, стосовно розміру плати за теплову енергію, оскільки такий порядок не передбачений чинним законодавством та згаданим Договором.
Не погоджуючись із таким рішенням суду Обласним державним комунальним підприємством "Чернівціоблтепломережа" було подано до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу № 1237 від 27.10.2006 року, в якій скаржник вказує на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права.
Зокрема, зазначає про те, що судом першої інстанції не було враховано тієї обставини, що особа, яка розмістила у газеті "Буковинське віче" 30.11.2005 року рішення Чернівецької обласної ради .№188-23/05 від 25.11.2005 року про зміну тарифів з 01.01.2006 року (Чернівецька обласна Рада) є, як відзначає Скаржник, «по суті власником підприємства (Скаржника)», а тому, на думку Скаржника, Відповідача було повідомлено про зміну тарифів в порядку, який передбачено Договором.
Також, Скаржник вказує на те, що, на його думку, суд першої інстанції помилково обмежився лише посиланням на Договір, та не врахував норми чинного законодавства, які регулюють питання розрахунків за послуги на теплопостачання.
Відповідач проти доводів, котрі викладені в апеляційній скарзі заперечив, з підстав, які викладені у поданому ним відзиві № 1152 від 24.11.2006 року., в якому просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Чернівецької області залишити без змін, а апеляційну скаргу Скаржника без задоволення.
Розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами Договору енергопостачальна організація (Скаржник) бере на себе зобов'язання постачати споживачеві (Відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Строк дії даного Договору -23 травня 2002 року. (а.с. 7-12)
Згідно пункту 10.4 Договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік якщо за місять до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Сторони про припинення Договору не зверталися, отже Договір є чинним, що ними не заперечується.
Згідно з підпунктом 3.2.2. пункту 3.2. Договору, Відповідач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Сторони у підпункті 6.3 пункту 6 Договору встановили, що споживач за 5 днів до початку розрахункового періоду (яким є календарний місяць) сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця, а, пунктом 6.6 Договору встановлено, що різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
В додатку № 1 до договору, сторони погодили тариф за 1 м2 теплоресурсу -3.07 грн., а всього за місяць Відповідачу належало платити 43836,51 грн.
Пунктом 1 розділу Договору "Обсяги постачання теплової енергії споживачу" (а.с.12) передбачено, що Скаржник постачає Відповідачу у період з 15 жовтня по 15 квітня (опалювальний сезон) теплову енергію.
За отриману у грудні 2005 року - квітні 2006 року теплову енергію відповідачем повністю проведено розрахунок, а саме: 28.12.2005 року оплачено за грудень 2005 року (а.с. 28), 20.02.2006 року оплачено за січень 2006 року (а.с. 26), 14.03.2006 року оплачено за лютий-березень 2006 року (а.с. 27), а 27.04.2006 року оплачено за половину (до 15-го числа) квітня 2006 року (а.с. 27). При цьому слід зазначити, що у платіжному дорученні № 538 від 27.04.2006 року у графі "призначення платежу" помилково вказано "за березень 2006 року"
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а як зазначалося вище, Відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманої теплової енергії.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 4.2.3. Договору передбачено, що виключно енергопостачальна організація, а не будь-хто інший, зобов'язана повідомляти Відповідача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів.
Такою енергопостачальною організацією, відповідно до умов Договору є Скаржник, як самостійний суб'єкт господарювання, а не його засновники чи будь які інші особи.
Судом також встановлено, що Скаржник не повідомляв Відповідача про зміну тарифів ані письмово, ані в засобах масової інформації, а тому, суд приходить до висновку, що зміни щодо вартості 1 м.кв. теплопостачання сторони не вносили і, відповідно, Відповідач у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію за тими тарифами, які передбачені Договором в редакції, яка була підписана двома сторонами цього Договору.
Опублікування у газеті "Буковинське віче" рішення Чернівецької обласної ради .№188-23/05 від 25.11.2005 року про зміну тарифів з 01.01.2006 року не є тією умовою, з настанням якої Відповідач зобов'язаний би був проводити зі Скаржником розрахунки за Договором по новим тарифам.
Слід також зазначити, що засовником часопису “Буковинське Віче» є трудовий колектив редакції цього часопису і позивач не довів суду, що даний часопис є офіційним друкованим виданням Чернівецької обласної ради.
Припущення Скаржника про те, що оскільки Чернівецька обласна Рада (яка розмістила у газеті "Буковинське віче" 30.11.2005 року рішення Чернівецької обласної ради .№188-23/05 від 25.11.2005 року про зміну тарифів з 01.01.2006 року), є собою, на власності якої засновано ОДКП «Чернівціоблтепломережа», відповідно, таке повідомлення розмістив «по суті власник підприємства (Скаржника)», і що таким чином дотримано умови 4.2.3. Договору, є безпідставним, і таким, що не відповідає фактичним обставинам, оскільки Чернівецька обласна Рада та ОДКП «Чернівціоблтепломережа»є окремими юридичними особами, кожна з яких має власну цивільну правоздатність та дієздатність.
Крім того, судом встановлено, що частина 3 статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", на який посилається Скаржник, зазначає, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, а згідно частини 1 статті 32 вказаного вище Закону, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Частина 5 цієї ж статті передбачає, що у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів, однак, такого повідомлення Скаржник Відповідачу не надсилав.
Таким чином, матеріали справи засвідчують, що відносини між Скаржником та Відповідачем щодо надання та оплати послуг теплопостачання були оформлені договором № 5 від 23.05.2001 року «Про постачання теплової енергії в гарячій воді»(з додатками), у який не було внесено змін, щодо його умов, в т.ч. і щодо визначеного Договором розміру тарифів.
Також, матеріали справи засвідчують, що Відповідач в повному обсязі розрахувався зі Скаржником за отримані по Договору послуги, згідно з тарифами, які були погоджені сторонами.
Сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Проте вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України). Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та керуючись законом підставно відмовив в задоволенні первісного позову та обгрунтовано задоволив зустрічний позов, так як позивач за первісним позовом не довів самого факту виконання робіт, попередню оплату за які частково було сплачено відповідачем по первісному позову.
Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги Скаржника про відшкодування Відповідачем збитків за невиконання договірних зобов'язань не підлягають до задоволення, оскільки Відповідачем умови Договору, на який вказує Скаржник, не було порушено.
За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що господарським судом Чернівецької області обставини справи з'ясовано повно і всебічно, висновки, які викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, саме рішення прийнято без порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а тому, підстав для його зміни чи скасування немає.
Судові витрати по апеляційній скарзі, згідно ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 18.10.2006 року у справі № 10/160 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Судові витрати віднести на скаржника.
3. Справу №10/160 повернути в господарський суд Чернівецької області.
Головуючий суддя Дух Я.В.
Суддя Краєвська М.В.
Суддя Кузь В.Л.