Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
Іменем України
21.05.2009
Справа №2-17/8372.1-2008
За позовом ВАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс»
до відповідача Представництва Фонду майна АРК у Ленінському районі
до співвідповідача - Міністерство фінансів АР Крим
треті особи без самостійних вимог на предмет спору
1. Фонд майна АРК, м.Сімферополь
2. Головне управління державного казначейства України в АР Крим
3. Фонд державного майна України
4. Регіональне відділення Фонду державного майна України в АРК та м. Севастополі
про стягнення 20000,00 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - Бєляєв А.С., представник
Від Фонду майна АРК - Домбровська Ю.В., представник
Від Представництва Фонду майна АРК в Ленінському районі АР Крим - Домбровська Ю.В., представник
Від Міністерства фінансів АР Крим - Жиліна Н.А., представник
Від Головного управління державного казначейства України в АР Крим - Угневой К.П., представник
Суть спору: Позивач згідно позову та уточнення до нього просить стягнути солідарно з відповідача Представництва Фонду майна АРК у Ленінському районі та співвідповідача Міністерства фінансів АР Крим 20 000,00 грн. сплачених за об'єкт незавершеного будівництва в смт. Леніно, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором від 31.10.2005 року.
Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 25.04.2001 року між ВАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» та Представництвом Фонду майна АРК в Ленінському районі був укладений договір купівлі-продажу будівлі незавершеного будівництва на аукціоні № 708. Згідно умов договору позивач зобов'язаний був завершити будівництво до 2004 року. Однак, по незалежним від нього причинам будівництво завершене не було. За обоюдною згодою сторін договір від 25.04.2001 року був розірваний договором від 31.10.2005 року. Згідно п. 2 договору від 31.10.2005 року представництво Фонду майна АР Крим в Ленінському районі АР Крим зобов'язалось повернути отримані за договором купівлі-продажу від 25.04.2001 року № 708 грошові кошти в сумі 20 000 грн. позивачу протягом 30-ти днів після повторного продажу. Однак, до теперішнього часу повернення грошових коштів не відбулося, тобто, відповідачем не виконане грошове зобов'язання. Співвідповідач Міністерство фінансів АРК не виплатило вказану суму згідно Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у випадку розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Головне управління державного казначейства України в АР Крим проти позову заперечує, та вказує, що Державного бюджету Автономної Республіки Крим не існує, оскільки об'єкт незавершеного будівництва належить Автономній Республіці Крим, то кошти, що надійшли від його продажу не могли бути перераховані до державного бюджету, а також не згоден з тим, що кошти, сплачені за придбаний об'єкт незавершеного
будівництва в смт. Леніно підлягають поверненню із бюджету АР Крим. Також вказує, що для здійснення повернення грошових коштів із бюджету АР Крим необхідно довести факт того, що кошти фактично було зараховані позивачем до бюджету АР Крим.
Фонд майна АР Крим у поясненнях вказує, що кошти, сплачені позивачем підлягають поверненню з бюджету Автономної Республіки Крим, розпорядником якого є Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим.
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим у відзиві вказує, що воно в даному випадку ніяких прав та обов'язків за договором не має, договір та акти прийомки-передачі не підписувало, та просить виключити його із числа відповідачів.
По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Згідно Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва шляхом продажу на аукціоні від 25 квітня 2001 року Продавець (Представництво Фонду майна АР Крим в Ленінському районі) зобов'язується передати у власність Покупцю (ВАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс») незавершений будівництвом об'єкт автостанції смт. Леніне на 50 осіб, що належить АРК, який не увійшов до статутного фонду ВАТ «АК «Кримавтотранс», площею забудови 421 кв.м., корисною площею 431,43 кв.м., розташований за адресою: Ленінський район АР Крим, смт. Леніно, вул. Єнгельса, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний об'єкт та сплатити ціну в сумі 20 000 грн., приналежність Представництву Фонду майна АР Крим в Ленінському районі підтверджується наказом Фонду майна АРК № 489 від 30.06.2000 року «Про прийняття рішення по приватизації майна, що належить АРК, яке не увійшло до статутного фонду господарських товариств».
Згідно п. 1 Договору від 31.10.2005 року, укладеного між Представництвом Фонду майна АР Крим в Ленінському районі та ВАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс», Договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва шляхом продажу на аукціоні від 5 квітня 2001 року розривається.
Згідно п. 2 Договору від 31.10.2005 року Представництво Фонду майна АР Крим в Ленінському районі отримані гроші за договором від 05.04.2004 року в сумі 20 000 грн. зобов'язується повернути ВАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» після повторного продажу протягом 30-ти днів.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:
Підстави для солідарного стягнення не доведені, та таке стягнення в даному випадку не буде відповідати діючому законодавству.
Так, із обґрунтувань позивача щодо солідарного стягнення витікає, що солідарне стягнення виникло із того, що Представництво Фонду майна АРК в Ленінському районі взяло на себе зобов'язання сплатити суму за договором (п. 2 Договору від 31.10.2005 року), а Міністерство фінансів АРК зобов'язано виплатити цю суму (20 000 грн.) із бюджету згідно Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у випадку розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу. (затвердженого наказом Фонду державного майна України 15.08.2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.08.2000 року за № 567/4788).
Однак, при цьому позивачем не надано доказів сплати грошових коштів до бюджету.
Так, згідно вказаного Порядку поверненню підлягають сплачені кошти.
При указаних обставинах стягнення також не може бути прозведене тільки з Представництва Фонду майна АРК в Ленінському районі, оскільки подальше здійснення такого стягнення потягне незаконне відшкодування бюджетних коштів, оскільки позивачем не доведено факту сплати коштів до бюджету.
Так, згідно п. 2 вказаного Порядку вони сплачуються не Представництвом Фонду майна АРК в Ленінському районі, а за рахунок Державного фонду приватизації або Фонду приватизації АРК.
Позивач вправі був зберегти документи по сплаті коштів до бюджету, чи витребувати їх від Представництва Фонду майна АРК в Ленінському районі при підписанні Договору від 31.10.2005 року, чи прийняти заходів щодо їх знаходженню чи відновленню.
Не виключено також, що позивач взагалі не сплачував вказаних коштів.
Необхідно також відмітити, що стягнення коштів тільки з Представництва Фонду майна АРК в Ленінському районі не буде відповідати способу захисту права в даному випадку, оскільки таке рішення не може бути виконане у реальності, а у випадку виконання потягне незаконне вилучення коштів із вказаних фондів.
Необхідно також відмітити, що відповідач Міністерство фінансів АР Крим зобов'язань за вказаним договором не брало, а повертати кошти на підставі діючого законодавства не має права, оскільки позивачем не доведений факт внесення спірної суми до бюджету.
Так, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» рух матеріальних коштів повинен здійснюватися по первинним бухгалтерським документам.
Такі документи позивачем не надані.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У всякому випадку вне залежності від того - з яких причин неможливо надати докази, це не звільняє позивача від доказування.
Так, ст. 33 ГПК України передбачено, що доведення позовних вимог покладається на позивача.
Згідно статті 35 ГПК України неможливість надання доказів не є обставиною, що звільнює від доказування.
При цьому також необхідно відмітити, що позивач не прийняв належних заходів по знаходженню відповідних доказів при розгляді справи.
Так, запит до Контрольно-ревізійного управління в АР Крим позивачу повернений (повернення залучено до матеріалів справи в засіданні суду 21.05.2009 року) у зв'язку з тим, що не представлені відомості про повноваження представника.
При цьому в засіданні суду позивачем не заявлено клопотання щодо можливості усунення указаних недоліків, та про прийняття заходів по знаходженню доказів.
Позивач наполягає на прийнятті рішення за наявними в справі матеріалами.
Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, вимагати розгляд справи по наявним у справі матеріалам є правом позивача.
Однак, по тим матеріалам, що є у справі, позов задоволений бути не може.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі з власної ініціативи розглядати підстави позову, якими він не обґрунтовується, та з власної ініціативи змінювати позовні вимоги.
Необхідно також відмітити, що згідно ч. 4 статті 22 ГПК України змінювати підстави позову чи позовні вимоги позивач має право лише до прийняття рішення по справі.
Клопотання відповідача Міністерства фінансів АРК про виключення його із числа відповідачів не може бути прийняте до уваги, оскільки право визначення відповідачів є правом позивача (ст. 54 ГПК України).
Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі визначати відповідача замість його визначення позивачем.
Так, позивач вважає, що сума повинна бути стягнута солідарно з вказаних ним відповідачів.
Однак, підстав для солідарного стягнення з вказаних відповідачів не існує.
Окрім цього, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Однак, не всі документи, додані до позовної заяви засвідчені належним чином.
Так, із двох сторінок копії договору від 31.10.2005 року засвідчена тільки одна.
Таким чином, додані до позову копії документів не можуть вважатись доказами, та, відповідно, позивач таким чином не довів обставин, на які посилається.
При цьому також необхідно відмітити, що неуважність сторони не є поважною причиною , а також що згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів, та в доказуванні перед судом їх переконливості.
Таким чином, є декілька підстав, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 5 статті 49 ГПК України підстав для відшкодування позивачу судових витрат не існує.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, суд, -
У позові відмовити повністю.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.