Дата документу Справа №
№22-ц/778/1670/14 Головуючий у 1-й інстанції: Олійник М.Ю.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
10 квітня 2014 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бєлки В.Ю.
суддів Каракуші К.В.
Глазкової О.Г.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення середньої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
В подальшому, після уточнення позовних вимог представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про залишення без розгляду частини позовних вимог, на підставі якого ухвалою суду від 11 лютого 2014 року були залишені без розгляду позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середню заробітну плату з 28 червня 2013 року по останній день роботи 22 жовтня 2013 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2013 року по дату постановления рішення.
ОСОБА_2 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 06.09.2003 року був прийнятий на роботу до Михайлівського ВПУ № 52 (надалі, яке було реорганізоване у Державний навчальний заклад «Михайлівське вище професійне училище») водієм, 03.09.2007 року його було переведено на посаду майстра виробничого навчання.
Наказом № 180к від 29.11.2012 року його було звільнено за п.2 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до рішення апеляційного суду Запорізької області від 27.06.2013 року наказ про звільнення був визнаний незаконним, його було поновлено на роботі та стягнуто з ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9 221, 48 грн. та моральну шкоду в сумі 2 000 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць 1 277 грн. підлягало негайному виконанню. Наказом від 15.08.2013 року, який на думку позивача був винесений з порушення норм КЗпП України, ОСОБА_2 був поновлений на роботі. Та згодом наказом № 141 «к» від 22.10.2013 року його було звільнено за прогул без поважної причини з 21.10.2013 року.
Вказаний наказ позивач вважає незаконним, оскільки його відсутність на роботі була обумовлена поважними причинами, а саме: не допуском його до роботи у зв'язку з вимогою роботодавця пройти медичний огляд та проходженням ним медичної комісії. Тому, позивач просив суд, визнати наказ про його звільнення незаконним, поновити його на роботі, визнати незаконними дії відповідача щодо невиконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 27.06.2013 року в частині негайного поновлення на роботі та виплати 1 277 грн. середнього заробітку за один місяць, зобов'язати відповідача виготовити дублікат трудової книжки без записів про звільнення, яку заповнити українською та російськими мовами, а також стягнути з відповідача 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Михайлівського районного суду Запорізькоїобласті від 11 лютого 2014 року року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. 2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення суду, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою ; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
З матеріалів справи вбачається наступне.
01.09.2003 року позивача було прийнято на роботу до Михайлівського вищого професійного училища, а 03.09.2007 року переведено майстром виробничого навчання.
Наказом № 180-к від 29.11.2012 року позивача звільнено з роботи за п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП у зв*язку з виявленням невідповідності займаній посаді за станом здоров*я..
Вважаючи таке звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 09.04.2013 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.
За апеляційною скаргою ОСОБА_2рішення суду першої інстанції рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.06.2013 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Визнано незаконним наказ № 180-к від 29.11.2012 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_2 поновлено на посаді майстра виробничого навчання у ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» , стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та частково задоволено відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
Вирішено питання про стягнення з відповідача на користь держави судовий збір.
Рішення в частині поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 1277 грн. підлягає негайному виконанню.
Наказом № 141-к від 21.10. ОСОБА_2 вдруге звільнено з роботи за прогул без поважних прчин (п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Суд першої інстанції не дослідив і не дав юридичної оцінки незаконним діям адміністрації учбового закладу, тобто свідомому невиконанню рішення суду негайно, а саме поновлення ОСОБА_2 на посаді майстра виробничого навчання та виплати середнього заробітку за один місяць в сумі 1277 грн., чим порушено право позивача на працю та своєчасне отримання заробітної плати.
В рішенні суду першої інстанції від11.02.2014 року зазначається, що рішенням апеляційного суду позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено позивача на роботі та стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць. Рішення підлягає негайному виконанню.
З метою виконання рішення суду позивач звернувся до районної виконавчої служби з виконавчим листом від 08.07.2013 року про незаконне його звільнення та поновлення на роботі.
При цьому суд зробив висновок, що на підставі листа державного виконавця від 15.08.2013 року рішення апеляційного суду виконане шляхом видіння відповідачем наказу від 15.08.2013 року про поновлення ОСОБА_2 на попередній роботі.
Про те, такий висновок спростовується наступним.
В мотивувальній частині рішення від 11.02.2014 року суд послався на ч.5 ст. 235 КЗпП України та на ст.. 76 ЗУ « Про виконавче провадження, згідно яких поновлення незаконно звільненого працівника на роботі підлягає негайному виконанню. При цьому суд помилково дійшов висновку, що позивач наказом № 101-к від 15.08.201 року був поновлений на роботі з 15.08.2013 року.
Тобто, відповідач виконав закон, який зобов*язує його виконати вимогу державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду.
Крім цього, у мотивувальній частині рішення суд послався на постанову ПВС України № 9 від 06.11.1992 року « Про практику розгляду судами трудових спорів «, який роз*яснив, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
При цьому суд вказує, що відповідно до ч.4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Але такі посилення суду на роз*яснення у контексті до ст.24 КЗпП України є помилковими.
Частиною 5 статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Зазначена норма закону не передбачає призупинення виконання рішення органу, який розглянув трудовий спір. Відповідач був зобов*язаний видати наказ про поновлення на роботі позивача не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішення суду, надати працівнику-інваліду робоче місце, ознайомити з посадовими обов*язками та допустити до роботи.
Як вбачається з рішення суду апеляційної інстанції, представник відповідача під час оголошення рішення був присутній у залі судового засідання. Це рішення набрало законної сили з моменту його проголошення та допущене до негайного виконання. Тому наказ про поновлення позивача на роботі мав бути датований з врахуванням свята - Дня Конституції України та вихідного дня 01.07.2013 року. Про те, в наказі відповідачем порушено чинне законодавство та вказана дата 15.08.2013 року.
Далі в рішенні суду від 1.02.2013 року вказано, що на підставі листа державного виконавця від 15.08.2013 року рішення апеляційного суду від 27.06.2013 року було виконане шляхом видання ДНЗ « Михайлівське вище професіональне училище» наказу № 101-к від 15.08.2013 року, яким ОСОБА_2 поновлено на попередній роботі. Проте, відповідачем ніяких доказів про даний наказ не було надано.
Листом № 7170 від 15.08.2013 року ВДВС Михайлівського РУЮ звернулися до адміністрації училища про надання у найкоротший термін відповідні підтверджуючи документи про поновлення на посаді майстра виробничого навчання ОСОБА_2, а листом від 16.08.2013 року за № 407, який був отриманий ВДВС 19.08.2013 року за вх. № 9546-47/3, директор ДНЗ Удовіченко К.В. повідомив, що станом на 16.08.2013 року ОСОБА_2 з приводу поновлення його на роботі майстром виробничого навчання, у відповідності з рішенням суду до навчального закладу не звертався, так само як з приводу виконання інших пунктів відповідного рішення.
Як вбачається з відповіді директора учбового закладу, ніяким чином не йдеться мова про поновлення позивача на роботі з посиленням на наказ № 101-к від 15.08.2013 року.
Таким чином,є сумнів про існування такого наказу на той час, оскільки є вимога від 21.08.2013 року державного виконавця, який в ході примусового виконання листа № 2/321/92/ 2013 від 08.07.2013 року зобов*язав відповідача у строк до 27.08.2013 року виконати рішення суду шляхом винесення відповідного наказу та надати підтверджуючи документи до ВДВС Михайлівського РУЮ.
Тільки 05.09.2013 року позивач отримав поштове повідомлення з копією наказу про поновлення на попередній роботі та звернення до адміністрації училища, але відповіді не отримав та вимушений був знову звернутися до ВДВС. Доказом цього є акт адміністрації училища від 06.09.2013 року та пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6
Як вбачається з листа від 16.09.2013 року на адресу директора учбового закладу, Міністерства освіти та науки України, народному депутату, позивач вживав усіх можливих заходів щодо поновлення його на роботі. Проте, адміністрація учбового закладу не мала наміру спілкуватися з позивачем, відповідь на його звернення не надано. Відносно позивача відповідачем були складені ряд актів про його відсутність на робочому місті. При цьому в одному акті від 06.09.2013 року зазначено, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі 06.09.2013 року цілий день (т.1.а.с.98), а у другому акті від 06.09.2013 року зазначено, що ОСОБА_2 06.09.2013 року заходив до кабінету директора, надав трудову книжку для зроблення відповідного запису, але його направили до відділу кадрів, де він надав трудову книжку, відмовився ознайомитися з наказом від 15.08.2013 року (т.1,а.с.99), ( т.1, а.с.89-101, 202-207).
Крім того, в рішенні суду від 11.02.2014 року вказується, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.06 2013 року наказ про звільнення ОСОБА_2, наказ № 180-к від 29.11.2012 року був визнаний незаконним, тому відповідно він вважається понов ленним на роботі з дати звільнення - 29.11.2012 року,згідно наданих представником відповідача табелів обліку робочого часу. ОСОБА_2 обліковувався як майстер виробничого навчання ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» з 01.07.2013 року, тобто з наступного дня після рішення суду до 22.10.2013 року (дата наказу про звільнення за прогул).
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що саме він заповнював вказані табелі, але ОСОБА_2 у вказаний період на роботу не з*влявся, про що були складені відповідні акти.
Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що відповідачем було здійснено всі можливі законом заходи, щодо фактичного виконання рішення апеляційного суду від 27.06.2013 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Проте, з висновком суду погодитися не можна, так як він ґрунтується на протиріччях та припущеннях і не підтверджується фактичними обставинами справи.
В наказі № 141-к від 22.10.2013 року про звільнення ОСОБА_2 за прогули не визначена конкретна дата прогулу, а тому такий наказ не відповідає вимогам закону.
Щодо порушення ст. 169 КЗпП України порядку направлення позивача на проходження щорічної медичної комісії для отримання висновку про допуск до роботи, то відповідач у судовому засіданні не надав пояснень та доказів на підтвердження того, що саме 17.08.2013 року адміністрація направляла позивача на медичний огляд (запит головного лікаря № 480 від 30.09.2013 року). Про протилежне свідчить направлення адміністрації від 03.09.2013 року, надане інспектором по кадрам позивачу тільки 16.09.2013 року, а також проходження позивачем з 17.09.2013 року медичного огляду. Також відповідач не довів, що позивач був ознайомлений з наказом № 132-к від 10.07.2013 року.
Вищевикладене дає підстави вважати, що вини позивача у тривалому проходжені медичного огляду для отримання саме висновку про допуск на роботі у якості майстра виробничого навчання, не має, оскільки його було поновлено на посаді 06.09.2013 року відповідно до запису у трудовій книжці, з яким позивача ознайомлено під розпис тільки 16.09.2013 року. Наведене підтверджується копіями амбулаторної картки позивача, лікарняними листами, копіями виписки із акту огляду МСЕК, довідки до акту огляду МСЕК та індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1233.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров*я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, якої завдано позивачу відповідачем внаслідок порушення його права.
Позивач вважає, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка отримала своє вираження у принижені честі та гідності, ділової репутації, душевні страждання, необхідність пояснювати людям, які перебувають навколо нього, щодо його звільнення за прогули. Просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Враховуючи обставини справи, виходячи із засад справедливості та розуміння, колегія суддів вважає про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме у розмірі 3000 грн.
Щодо позовних вимог позивача про видачу дублікату трудової книжки без зазначення про звільнення та заповнення записів українською та російською мовами, то ці вимоги підлягають задоволенню, оскільки це передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, МЮУ, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 з подальшими змінами та доповненнями.
Відповідно до п.1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки видаються на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або фізичної особи понад п*яти днів, в тому числі осіб,які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.2.1 Інструкції трудові книжки і вклади мши до них заповнюються українською і російською мовами.
В трудовій книжці робиться посилення на наказ про звільнення на роботі або зміну формулювання причин звільнення.
Відповідно до п.2.10 Інструкції при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визначеною недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визначеного недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст.307,309,317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання дій незаконними, зобов*язання вчинита дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати наказ № 141-к від 22 жовтня 2013 року3 про звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України) незаконним.
Поновити ОСОБА_2 на роботі у Державному навчальному закладі «Михайлівське вище професійне училище» на посаді майстра виробничого навчання з 22 жовтні 2013 року.
Визнати незаконними дії адміністрації Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» , які пов*язані з невиконанням рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 червня 2013 року щодо негайного поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати 1277,00 грн.- середнього заробітку за один місяць.
Зобов*язати Державний навчальний заклад «Михайлівське вище професійне училище» вчинити дії: видати дублікат трудової книжки на ім.*я ОСОБА_2 без записів про звільнення, яку заповнити українською та російською мовами.
Стягнути з Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» (72002, Запорізька область, смт Михайлівка, вул.Леніна,2) на користь ОСОБА_2 3000,00 грн.- за спричинення моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі у Державному навчальному закладі « Михайлівське вище професійне училище» підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :