Справа № 395/594/14-к
Провадження № 1-кп/395/53/2014
14 травня 2014 року м. Новомиргород
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: прокурора прокуратури Новомиргородського району Кіровоградської області ОСОБА_2 , потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника - адвоката ОСОБА_6 , секретаря судового засідання ОСОБА_7 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013120220000364 від 18.05.2013 р., стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, який проживає по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, студент 4 курсу Кіровоградського національного технічного університету, неодружений, який утриманців не має, раніше не судимий,
обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, до якого запобіжний захід не обирався, інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, а 05 травня 2014 р. було ухвалене рішення про призначення підготовчого судового засідання,
28 квітня 2014 року до Новомиргородського районного суду згідно ст. ст. 291, 474 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (далі - КПК України) надійшов від прокурора прокуратури Новомиргородського району Кіровоградської області ОСОБА_2 обвинувальний акт з додатками стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та угодами про примирення між потерпілими та підозрюваним.
ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 17 травня 2014 року близько 23 години він, не маючи водійського посвідчення та перебуваючи за кермом автомобіля марки «ДЕО-ЛАНОС» державний номер НОМЕР_1 , в салоні якого також перебували пасажири ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , рухався в напрямку з м. Кіровограда до м. Новомиргорода, Кіровоградської області. Перед в'їздом до м. Новомиргорода назустріч їм рухався автомобіль з увімкненим світлом фар. В цей час ОСОБА_5 , порушивши вимоги п. 19.3 Правил дорожнього руху України, а саме: «У разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а в разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки засліплення», не справився з керуванням та допустив з'їзд автомобіля та в подальшому наїзд на перешкоду, внаслідок чого пасажири автомобіля отримали тілесні ушкодження:
потерпіла ОСОБА_11 у вигляді рани нижньої губи, підборіддя, садна ділянки правого колінного суглобу, які відносяться до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та двохстороннього перелому нижньої щелепи кликового зліва та суглобового відростка справа, які відносяться до категорії середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я;
потерпілий ОСОБА_9 у виді рани обличчя, правої вушної раковини, носа, садна правого гомілково-стопного суглобу, садна правого променево-зап'ястного суглобу, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та закритого перелому внутрішньої щиколотки та заднього краю правої великогомілкової кістки, підголовчасті переломи 2-3-4 плюсневих кісток правої ступні, які відносяться до категорії середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК Україна, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Разом з направленим до суду обвинувальним актом до суду надійшли угоди про примирення між потерпілими ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та підозрюваним ОСОБА_5 від 31 березня 2014 року, у відповідності до якої під час досудового розслідування ОСОБА_14 відшкодував потерпілим завдані матеріальні збитки.
Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_11 претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_5 не мають.
Підозрюваний ОСОБА_5 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов'язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні.
Сторони погодилися на призначення покарання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 3.400 грн.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про примирення між потерпілими та підозрюваним, суд виходить з наступного.
Згідно вимогам КПК України:
п. 1 ч. 3 ст. 314 - у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу;
п. 1 ч. 1 ст. 468 - у кримінальному провадженні можуть бути укладені угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
ч. 3 ст. 469 - угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості.
Оголосивши текст угоди, суд згідно з частинами 4, 5 ст. 474 КПК з'ясував в обвинуваченого, чи повністю він розуміє: 1) права, надані йому законом; 2) наслідки укладення та затвердження угоди; 3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; 4) вид покарання й інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд також з'ясував у обвинуваченого, чи зможе він реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання, зокрема відшкодувати завдану ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення шкоду з огляду на її розмір та строк відшкодування, визначені в угоді про примирення.
Окрім цього, суд з'ясував у потерпілих, чи цілком розуміють вони наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України.
Шляхом вивчення витребуваних документів, проведення опитування сторін суд переконався, що укладення угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою (ч. 6 ст. 474 КПК України).
Виконавши вищезазначені дії, суд перевірив угоду на відповідність вимогам КПК України (зокрема, щодо змісту та порядку укладення угоди) і закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, щодо узгодженої міри покарання).
Після перевірки угоди на відповідність чинному законодавству, за відсутності встановлених КПК України (пункти 1- 6 ч. 7 ст. 474 КПК України) підстав для відмови в її затвердженні, суд, з'ясувавши питання, визначені в частинах 4, 5 ст. 474 КПК України, прийшов до висновку про необхідність затвердити угоду про примирення між потерпілими та підозрюваним.
Обвинувачений ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, визнав повністю, просить суд затвердити угоду про примирення та призначити йому узгоджену сторонами міру покарання.
Він стверджує, що розуміє: умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_11 також просять суд затвердити укладену ними угоду про примирення з підозрюваним ОСОБА_5 та призначити йому узгоджену сторонами міру покарання.
Прокурор не заперечує проти затвердження угоди про примирення між потерпілими та підозрюваним і пропонує призначити ОСОБА_5 узгоджену сторонами міру покарання.
Суд переконався, що умови угоди:
не суперечать вимогам КПК України та/або закону, в тому числі не допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення;
відповідають інтересам суспільства;
не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Окрім цього, у суду відсутні підстави вважати, що:
укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;
відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Суд прийшов до висновку, що домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.
Зокрема сторони при узгодженні покарання врахували:
положення пунктів 1- 2 ч. 1 ст. 65 КК України та Загальної частини КК;
ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).
Оскільки суд вважає, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та/або розміром відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, то потрібно визнати умови цієї угоди про примирення такими, що відповідають інтересам суспільства, і призначити обвинуваченому узгоджену сторонами міру покарання.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 314, 373-374, 394-395, 471, 473-476 КПК України, суд
Затвердити угоду про примирення між потерпілими ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та підозрюваним ОСОБА_5 від 31 березня 2014 року, що укладена сторонами у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013120220000364 від 18.05.2013 р.
ОСОБА_8 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому узгоджену сторонами міру покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 3.400 (три тисячі чотириста) гривень.
Повністю покласти процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта, на обвинуваченого і стягнути з ОСОБА_5 636 (шістсот тридцять шість) гривень 30 коп. на користь держави.
До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 не обирати.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана сторонами до апеляційного суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою-сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу;
3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Роз'яснити сторонам, що у разі невиконання угоди про примирення потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 476 КПК України).
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом (ч. 5 ст. 476 КПК України).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілому та прокурору.
Головуючий:
суддя - підпис - ОСОБА_15