Ухвала
Іменем України
11 липня 2006 року
Справа № 20-3/021
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Волкова К.В.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: Айметдінова О.В., довіреність № 3/5 від 28.11.2005,
Аржевікіна О.М., довіреність № 20/1 від 20.06.2006,
відповідача: Раділовець К.К., довіреність № 3253/10 від 20.04.2006,
Бабенко О.М., довіреність № 7585/10 від 31.08.2005,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Акант" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Гоголь Ю.М.) від 16 травня 2006 року по справі № 20-3/021
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акант" (вул. Драпушко, 16/3, Севастополь, 99043)
до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя (вул. 7 Ноября, 3, Севастополь, 99042)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000352310/0, 0000012310/2, 0000022310/2 від 10.06.2005 року
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість з тих підстав, що:
1) порушена процедура проведення перевірки та прийняття рішення про визначення податкового зобов'язання, а саме у акті не вказані конкретні порушення, рішення про штрафні санкції з податку на прибуток прийнято несвоєчасно, фактично застосовані непрямі методи без наявності підстав для їх застосування і рішення керівника податкового органу;
2) позивачем суб'єкту підприємницької діяльності Паршину П.Н. товар продано за звичайною ціною, а податковим органом при визначенні звичайної ціни не взято до уваги істотні умови, а саме виробництво товару самим позивачем, партію товару, умови транспортування товару;
3) з операцій з суб'єктом підприємницької діяльності Кутузовим С.Ю. позивач у повному об'ємі з першої із подій (сплата чи поставка) і на підставі податкових накладних відносив до своїх податкових зобов'язань суму вартості товару, а висновки контролюючого органу не ґрунтуються на первинних документах, податковий орган не має права застосовувати до договірних зобов'язань позивача і Кутузова С.Ю. взаємозаліку.
Рішенням місцевого господарського суду у позові відмовлено тому, що податковий орган правомірно визначив звичайні ціни на товар, що продано позивачем суб'єкту підприємницької діяльності Паршину П.Н., висновки податкового органу про неповне віднесення позивачем до оподаткування операцій з суб'єктом підприємницької діяльності Кутузовим С.Ю. ґрунтуються на даних податкового та бухгалтерського обліків, позивач не довів помилковості визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань, доводи про порушення порядку проведення перевірки не відповідають обставинам справи.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, з яких вбачається, що податковий орган не згоден з її доводами тому, що податковий орган не застосовував непрямі методи при визначенні позивачу податкових зобов'язань. Відносно операцій з Паршиним П.Н. податковий орган застосував звичайну ціну, яка була визначена з урахуванням даних продажу товару, як самим позивачем іншім контрагентам, так і за даними інших продавців. Відносно операцій з Кутузовим С.Ю. податкові зобов'язання були визначенні позивачу на підставі документів податкового та бухгалтерського обліків позивача.
Розпорядженням першого заступника голови суду змінено склад колегії судді Голик В.С., Дугаренко О.В. замінені на суддів Волкова К.В., Черткову І.В.
У судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, представники відповідачів -підтримали заперечення на скаргу.
Апеляційний суд відповідно до статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України витребував додаткові докази (а.с.29-47, 49-185, 196-223 т.2), розглянув справу і встановив наступне.
На виконання плану (а.с. 29 т.1) та на підставі направлення на перевірку (а.с. 30 т.2) посадовцем відповідача з 30 серпня до 8 жовтня 2004 року (з перервами) була здійснена планова, документальна перевірка позивача, про що складено акт №000135\23\10\32226641 від 8 жовтня 2004 року про необхідність донарахування податку на прибуток у сумі 30.537грн. і податку на додану вартість -31.937грн. (а.с. 13-39 т.1).
13 жовтня 2004 року платник податків надав до вказаного акту заперечення (а.с. 31-34 т.2), які були частково задоволені податковим органом, про що свідчать прийняті 11 січня 2005 року податкові повідомлення-рішення та відповідь від 21 січня 2005 року (а.с. 35-36 т.2).
11 січня 2005 року керівником Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя прийняті податкові повідомлення-рішення (які не є предметом спору) про визначення платнику податків (позивачу) сум податкових зобов'язань :
1) №0000012310\0 з податку на прибуток у сумі 13.822грн., штрафним санкціям -4.255,70грн., усього 18.077,70грн. (а.с. 218 т.2 ),
2) №0000022310\0 з податку на додану вартість у сумі 18.565грн., штрафним санкціям - 9.282,50грн., усього 27.847,50грн. (а.с. 219 т.2).
28 березня 2005 року відповідачем своєчасно (протягом продовженого рішенням №1122\10\25-041 від 16 лютого 2005 року строку) прийнято та надіслано позивачу рішення №2154\25-041\10, яким скарга платника податків від 31 січня 2005 року задоволена частково, вказані податкові повідомлення-рішення скасовані у частині донарахування податку на прибуток у сумі 6.403грн. і штрафних санкцій з нього 1.413,10грн. та у частині донарахування податку на додану вартість -4.818грн. і штрафних санкцій з нього -2.409грн. (а.с. 37-40, 223 т.2).
10 червня 2005 року Державною податковою адміністрацією у місті Севастополі своєчасно (протягом продовженого рішенням №682\10\25-041 від 28 квітня 2005 року строку) прийнято та надіслано позивачу рішення №1873\7\25-060, яким скарга платника податків від 14 квітня 2005 року залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2005 року залишені без змін, додатково донараховано штрафні санкції у сумі 866,90грн. за заниження у 3 кварталі 2003 року податку на прибуток у сумі 6.169грн. (а.с. 41-44, 223 т.2).
10 червня 2005 року заступником керівника Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Єршовою І.Є. на підставі акту перевірки №000135\23\10\32226641 від 18 жовтня 2004 року прийняті податкові повідомлення-рішення (які є предметом спору) про визначення платнику податків (позивачу) сум податкових зобов'язань:
1) №0000012310\2 з податку на прибуток у сумі 7.419грн., штрафним санкціям -2.842,60грн., усього 10.261,60грн. (а.с.41 т.1 чи 221 т.2),
2) №0000352310\0 зі штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 866,90грн. (а.с.42 т.1 чи а.с. 220 т.2),
3) №0000022310\2 з податку на додану вартість у сумі 13.747грн., штрафним санкціям - 6.873,50грн., усього 20.620,50грн. (а.с.40 т.1 чи 222 т.2).
31 серпня 2005 року Державною податковою адміністрацією України своєчасно (протягом продовженого рішенням №6756\6\25-1015 від 24 червня 2005 року строку) прийнято та надіслано позивачу рішення №17367\7\25-0115, яким скарга платника податків від 4 липня 2005 року залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 28 березня і 10 червня 2005 року залишені без змін (а.с. 45-47 т.2).
Податковим органом помилково вказана дата акту перевірки у податкових повідомленнях-рішеннях - 18 жовтня 2004 року, тоді як акт перевірки складено 8 жовтня 2004 року, однак ці обставини не порушують права позивача та позивач не оскаржує факт складення акту, текст якого є у матеріалах справи (а.с. 13-39 т.1).
З вказаного акту перевірки вбачається, що позивач за перевіряємий період здійснював операції купівлі-продажу товарів з суб'єктами підприємницької діяльності Паршиним П.М., який не є платником податку на додану вартість, та Кутузовим С.Ю., який не є платником податку на прибуток, а тому до операцій з такими особами застосуються особливості оподаткування операцій з пов'язаними особами, проти чого позивач не заперечує.
З податку на прибуток у сумі 7.419грн.
і штрафним санкціям у сумах 2.842,60грн. і 866,90грн.
Контролюючим органом в акті перевірці встановлено, що платник податків занизив податок на прибуток у 3 кварталі 2003 року на 6,2тис.грн.(за 30% ставкою), за 4 квартал 2003 року на 8,5тис.грн. (за 30% ставкою), за 1 квартал 2004 року на 21,8тис.грн (за ставкою 25%), усього 30,50тис.грн.(30.537грн.).
Однак у ході розгляду заперечень на акт перевірки та адміністративного оскарження, податковий орган частково погодився з платником податку та визнав, що платник занизив податок на прибуток за 3 квартал 2003 року у сумі 6.169грн., за 4 квартал 2003 року -1.250грн., усього 7.419грн., що сталося через заниження валових доходів у 3 кварталі 2003 року на 20.565грн., у 4 кварталі 2003 року на 4.167грн. -позивач не відніс до валових доходів отримані від Кутузова С.Ю. кошти у рахунок оплати товару.
До таких висновків податковий орган дійшов на той підставі, що первинними документами бухгалтерського обліку підтверджені факти:
1) позивач оплатив Кутузову С.Ю. вартість товару 1.306.603,50грн., а отримав товару на 919.993,54грн., тобто позивач недоплатив Кутузову С.Ю. 386.609,96грн.
2) Кутузов С.Ю. оплатив позивачу вартість товару 559.341грн., позивач поставив Кутузову С.Ю. товар вартістю 143.051,98грн., тобто Кутузов С.Ю. переплатив позивачу 416.289,02грн., таким чином позивач отримав від Кутузова С.Ю. кошти у сумі 29.679,06грн. = (416.289,02 -386.609,96), у тому числі податок на додану вартість 4.947грн., що сталося у вересні 2003 року - 24.679,06грн., у жовтні 2003 року -5.000грн., які безпідставно не відніс до валових доходів.
Позивач вважає, що податковий орган не мав право змінювати призначення платежу та помилково відніс до плати за товар кошти, які були повернути Кутузовим С.Ю. позивачу за не поставлений товар.
Дійсно, з наданих суду першої інстанції платіжних документів вбачається, що у 3 і 4 кварталах 2003 року Кутузов С.Ю. перерахував на рахунок позивача 129.315грн. (у тому числі податок на додану вартість 21.552,50грн.), як повернення коштів за непоставлений товар (а.с. 74, 75, 78, 79, 80, 84, 85 т.1).
Однак після зарахування коштів на рахунок позивача, Кутузов С.Ю. 4 серпня і 1 вересня 2004 року надав позивачу заяви, якими просив вказані кошти вважати оплатою за раніше поставлений позивачем Кутузову С.Ю. товар (а.с. 86, 87 т.1).
Таким чином, позивачем кошти отримані як оплата за товар, а тому на підставі пункту 4.1 статті 4 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України №283\97-ВР від 22 травня 1997 року, із змінами на час оподаткування, далі закон України №283\97-ВР) позивач був зобов'язаний віднести такі суми до свого валового доходу.
З пояснень позивача та його податкових декларацій з податку на прибуток вбачається, що позивач вказані суми до валового доходу не відніс (а.с. 61-64 т.1).
Стосовно додаткового донарахування штрафних санкцій у сумі 866,90грн. апеляційний господарський суд вважає наступне.
Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N2181-III від 21 грудня 2000 року (із змінами на час прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, далі Закон України N2181-III) штраф застосується у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
З прийнятого 11 січня 2005 року відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000012310\0 з податку на прибуток та рішення Державної податкової адміністрації у місті Севастополі №1873\7\25-060 від 10 червня 2005 року вбачається, що первісно відповідачем застосовано штраф за операції з Кутузовим С.Ю. у розмірі 10% від сум недоплат за період: 1) з 3 кварталу до 4 кварталу 2004 року та 2) за 4 квартал 2004 року, однак податковим органом вищого рівня застосовані штрафні санкції за період більше: 1) з 3 кварталу 2004 року до 1 кварталу 2005 року та 2) з 4 кварталу 2004 року до 1 кварталу 2005 року, тобто до кварталу, у якому платник отримав податкове повідомлення-рішення, не зважаючи на несвоєчасне прийняття такого повідомлення-рішення.
З пункту 17.1 Закону України №2181-Ш слідує, що він не передбачає виключень з порядку нарахування штрафу, у тому числі у випадках порушення податковим органом строку прийняття за результатами перевірки податкового повідомлення-рішення.
Крім того, у податкового органу були об'єктивні причини порушення строку прийняття податкового повідомлення-рішення -розгляд заперечень на акт перевірки.
Також слідує прийняти до уваги те, що після закінчення перевірки, платник податків самостійно не виправив податкове порушення, за яке додаткове був застосований штраф у сумі 866,90грн.
При таких обставинах, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що підстав для визнання нечинними податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток і застосування штрафних санкцій не має.
З податку на додану вартість у сумі 13.747грн.
і штрафним санкціям - 6.873,50грн.
З акту перевірки (а.с. 21-23, 38 т.1) та пояснень відповідача (а.с. 196-203 т.2) вбачається, що податковим органом встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 31.937грн., що сталося через :
1) заниження об'єкту оподаткування (не віднесення до об'єкту оподаткування) з операцій продажу товару Кутузову С.Ю. у вересні 2003 року на 4.114грн., у жовтні 2003 року на 833грн., усього 4.947грн.,
2) завищення податкового кредиту (надмірно віднесення авансових платежів, за якими товар не був проданий) у листопаді 2003 року на 5.938грн. з операцій з Кутузовим С.Ю.,
3) заниження бази оподаткування (через продажу товару за ціну, яка ніж звичайної) з операцій продажу товарів Паршину С.Н. у листопаді 2003року -306грн., у грудні 2003 року -2.556грн.
Відносно податку у сумі 4.947грн.
з операцій продажу товару Кутузову С.Ю.
Як вказано вище позивач у вересні і жовтні 2003 року отримав від Кутузова С.Ю. плату за проданий товар у сумах 24.679грн. і 5.000грн. (у тому числі податок на додану вартість 4.114грн. і 833грн.).
А тому на підставі підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України №168\97-ВР від 3 квітня 1997 року, із змінами на час оподаткування, далі Закон України №168\97-ВР) позивач був зобов'язаний віднести до об'єкту оподаткування вказані операції і сплатити податок, однак цього не зробив, що підтверджує Книга обліку продажу товарів (робіт, послуг) позивача (а.с. 46-55 т.1) та Декларації з податку на додану вартість за 2003 рік (а.с. 59-60 т.1, 210-213 т.2).
Відносно завищення податкового кредиту на 5.938грн.
Позивач на підставі виданих Кутузовим С.Ю. податкових накладних на авансову плату задекларував за листопад 2003 року податковий кредит у сумі 13.533грн.:
1) 5.487грн. за податкової накладної №24\04-03 від 24 квітня 2003 року,
2) 5.597грн. за податкової накладної №31\7 від 31 липня 2003 року,
3) 2.449грн. за податкової накладної №08\08-03 від 8 серпня 2003 року, що підтверджується вказаними податковими накладними (а.с.44-45 т.1) і Книгою обліку придбання товарів (робіт, послуг) позивача (а.с. 63-56 т.1), а також податковими деклараціями позивача (а.с. 57-60 т.1, 210-215 т.2).
Відповідно до підпункту 7.4.1 Закону України №168\97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Однак як встановлено перевіркою, вартість товару, який позивач станом на листопад 2003 року придбав у Кутузова С.Ю. і яка відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, була меншою, а тому позивач мав право на менший розмір податкового кредиту (на 7.595грн.).
Позивач не довів того, що вся сума авансового платежу 81.203,26 грн. (у тому числі податок на додану вартість 13.533грн.) була отримана у зв'язку з виробництвом та відносилася до складу валових витрат виробництва, а також те, що донарахування податковим органом суми податку на додану вартість 7.595грн. є помилковим, хоч відповідно до спеціальної норми закону - підпункту 4.2.3 Закону України №2181-Ш, такий обов'язок покладений на платника податків. При цьому частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є загальною нормою, тому що відповідач є органом власних повноважень, однак між сторонами виникли правовідношення, які регулюються спеціальним законом -Законом України №2181-Ш. А тому при конкуренції норм, апеляційний господарський суд застосовує спеціальну норму -підпункт 4.2.3 Закону України №2181-Ш.
Надані документи про перевірку податковим органом Кутузова С.Ю. та його документів податкового обліку (а.с. 95-102, 123-127 т.1) не спростовують висновків податкового органу тому, що податковим органом перевірялася діяльність Кутузова С.Ю. за інші податкові періоди, а віднесення Кутузовим С.Ю. до своїх податкових зобов'язань 13.533грн. (у тому числі 7.595грн.) не є законною підставою для формування позивачем податкового кредиту.
Відносно продажу товару Паршину П.М. за ціну, яка ніжче звичайної.
Перевіркою встановлено, що позивач у листопаді і грудні 2003 року продав Паршину С.П. різні партії висівок за ціну (без урахування податку на додану вартість) 200грн., 183,33грн. та 175грн. за 1 тонну, тоді як у листопаді 2003 року позивач закупив висівки за ціну 375грн. та 383,33грн. за 1 тонну, а у грудні 2003 року -за 308грн. за тонну. Ціна висівок у інших виробників -від 316,67грн. до 391,67грн.. Станом на 1 жовтня 2003 року позивач залишків пшениці не мав. Згідно з податковими документами позивач мав залишок товару (мішки) вартістю 12,9тис.грн. (а.с. 29-34 т.1). А тому податковим органом донараховано позивачу податок на додану вартість у сумі 306грн. за листопад 2003 року, 2.556грн. -за грудень 2003 року.
Позивач таких обставин не оспорює і вони підтверджуються договорами між продавцем позивачем і суб'єктом підприємницької діяльності Паршиним П.М., з яких позивач зобов'язався продати 24,700 тонн висівок за 183,33грн. за тонну, 75тонн -за 175грн. за тонну, поставка на умовах ЕХW (франко-завод) зі складу продавця (а.с. 88-91 т.1).
Відповідно до пунктів 4.2 і 1.2 Закону України №168\97-ВР у разі поставки товарів суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни, яка розуміється та застосовується за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Підпунктом 1.20.1 Закону України №283\97-ВР передбачено, що якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Згідно з підпунктом 1.20.2 того ж Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.
Податковим органом встановлено, що позивач у одному податковому періоді придбав висівки за ціну від 375грн. до 383,33грн., а продавав Паршину С.М. за звичайно низку ціну -від 175грн. до 200грн.
Визначення податкового зобов'язання з операцій з Паршиним С.М. було здійснено на підставі рішення заступника керівника податкового органу від 7 жовтня 2004 року (а.с. 135 т.1), що відповідає вимогам підпункту 1.20.10 Закону України №283\97-ВР: донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Посилання позивача на те, що податковим органом не ураховано розмір партії висівок, які були продані Паршину С.М., не відповідають обставинам справи.
Так, з акту перевірки вбачається, що у листопаді 2003 року позивач придбав 20,6 тонн висівок у Аржевікіна В.А. за 383,33грн. за тонну, тоді як у цьому ж місяці продав Паршину П.М. значно меншу партію висівок (3,8тонн, 0,8тонн, 0,24тонн, 0,68 тонн, 2,19тонн, усього 7,819 тонн) за ціні від 175 до 200 грн. за тонну.
У грудні 2003 року позивач придбав від закритого акціонерного товариства «Славянский-Юг» 177,835 тонн висівок за 308грн. за тонну, а продавав Паршину С.М. 97.629 тонн висівок за ціну від 175 до 183,33грн. за тонну.
Позивач не надав доказів того, що умови відвантаження висівок Паршину С.М. відрізняються від умов відвантаження висівок позивачу від інших контрагентів Аржевікіна В.А. та закритого акціонерного товариства «Славянский-Юг», та значно вплинули на розмір плати за висівки.
Не відповідають обставинам справи доводи позивача про те, що частина висівок була вироблена позивачем і тому з урахуванням собівартості ціна (а.с. 73 т.1) проданого Паршину С.М. товару була нижче, ніж закупочна ціна.
Як встановлено актом перевірки і підтверджено письмовими доказами, позивач на 1 жовтня 2003 року не мав пшениці, з якої міг виробити висівки, мав лише мішки, що підтверджують акти зачистки виробничого корпуса та результатів переробки зерна (а.с. 65-72 т.1) та податкові декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2003 року (а.с. 63-64 т.1).
Договір позивача з Севастопольським комбінатом хлібопродуктів державної акціонерної компанії «Хліб України» від 31 жовтня 2003 року про переробку 1.000 тонн пшениці, з якої можливо отримати 24,2% висівок (а.с. 92-94) свідчить про наміри сторін договору, але не підтверджує виконання станом на 20 листопаду 2003 року (коли по перші позивач поставив Паршину С.М. висівки) умов договору. Крим того, за цим договором позивач міг отримати 242кг висівок, тоді як Паршину С.М. позивач у листопаді 2003 року передав 7,8тонн висівок, а у грудні 2003 року -97,6 тонн.
Факт значно більших цін на висівки, ніж ціни, за якими позивач продав висівки Паршину С.М., підтверджено відповідями особи, яка здійснювала оптову продаж вироблених висівок, а саме відповідь приватного підприємства «Агротехпром» про ціну на висівок у листопаді і грудні 2003 року -0,52грн. за 1 кг чи 520грн. за 1 тонну (а.с. 136-137 т.1).
У зв'язку з наведеним, апеляційний господарський суд вважає, що не має підстав для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість і застосуванню штрафних санкцій.
Апеляційний господарський суд згоден з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача про незаконність перевірки, тому що перевірка була здійснена на виконання плану-графіку перевірок (а.с. 200-201 т.2), у перевіряючих були посвідчення на перевірку (а.с. 30 т.2), визначення податкового зобов'язання з застосуванням звичайних цін було здійснено на підставі рішення заступника керівника податкового органу, який виконував обов'язки керівника (а.с. 135 т.1). У ході перевірки податковий орган запитував у позивача документи податкового і бухгалтерського обліків, однак позивач протягом проведення перевірки усіх запитаних документів не надав, безпідставно посилався на Закон України «Про інформацію», який на податкові взаємовідношення не розповсюджується (а.с. 132-130 т.1). Крім того, позивач спочатку відмовився від підписання акту перевірки (а.с. 128 т.1), потім підписав акт з вказанням на заперечення (а.с.39, 128 т.1). Отримав акт перевірки позивач за першою вимогою, про що свідчать складені 13 жовтня 2004 року заперечення позивача на цей акт перевірки (а.с. 43 т.1, 31-34 т.2).
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована задоволенню не підлягає, рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, інших підстав для скасування (зміни) рішення місцевого господарського суду не має.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Акант" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 16 травня 2006 року у справі № 20-3/021 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді К.В. Волков
І.В. Черткова