Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1144/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Бондаренко Г.К.
Доповідач Суровицька Л. В.
Іменем України
14.05.2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
головуючої судді: Суровицької Л.В.,
суддів: Авраменко Т.М., Суржика М.М. ,
при секретарі: Крисановій Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, інтереси якого представляє ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Верес» про визнання недійсними договорів оренди землі та відшкодування матеріального збитку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
У лютому 2013 року ОСОБА_2, інтереси якого представляє ОСОБА_3, звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Верес» про скасування нікчемних правочинів - договорів оренди землі та відшкодування матеріального збитку.
Зазначав, що 15 січня 2008 року його дружина - ОСОБА_4, яку він не наділяв ніякими повноваженнями щодо представництва його інтересів, підписала два договори про передачу відповідачу в оренду земельних ділянок відповідно площею 3 га та 3,03 га терміном на десять років.
Використанням належних йому на праві власності земельних ділянок відповідач завдав йому матеріальних збитків, які полягають у неотриманні доходів у розмірі 1 000 грн. з 1 га землі, а всього за 4 роки в сумі 24 000 грн.
Просив суд скасувати нікчемні правочини - договори оренди землі, укладені від його імені з відповідачем 15 січня 2008 року, зобов'язати відповідача відшкодувати йому матеріальні збитки в сумі 24 000 грн. та повернути земельні ділянки власнику (а.с.1-2).
В ході розгляду справи змінив позовну вимоги щодо скасування правочинів, як нікчемних та просив визнати недійсними договори оренди землі від 15 січня 2008 року (а.с.31).
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2013 року у задоволенні позову про визнання договорів оренди землі недійсними, відмовлено (а.с.65-67).
Додатковим рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову про відшкодування матеріальних збитків (а.с.83-84).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.72-74).
В судове засідання апеляційної інстанції позивач та його представник, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не прибули, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної інстанції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
Частиною 1 ст.14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі державного акту на право приватної власності на землю Серія І-КР № 021666, виданого у 2001 році та державного акту на право власності на земельну ділянку Серія КР № 044424, виданого 17 листопада 2003 року є власником відповідно земельної ділянки № 196 площею 3,03 га та земельної ділянки № 197 площею 3,00 га, які розташовані на території Павлиської селищної ради Онуфріівського району Кіровоградської області. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10,13).
15січня 2008 року укладено договори оренди зазначених земельних ділянок із товариством з обмеженою відповідальністю «Верес» строком на 10 років, які зареєстровано у Державному реєстрі земель 17 жовтня 2008 року відповідно за № 040838100100 та № 040838100099 (а.с.7-8, 11-12). До договору оренди додано акти прийому - передачі земельних ділянок від 23 листопада 2007 року (а.с.9,14).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав встановленим, що про оспорювані договори оренди землі укладені 15 січня 2008 року, за змістом яких ОСОБА_2 надав ТОВ «Верес» в строкове платне користування строком на 10 років належні йому на праві приватної власності земельні ділянки, позивач дізнався у жовтні 2008 року після їх реєстрації державним органом і отримання примірників договорів та у задоволенні позову про визнання договорів недійсними на підставі ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦПК відмовив за спливом строку позовної давності, пославшись на те, що позивач, який з 2008 року щорічно отримував орендну плату від відповідача за користування земельними ділянками, знав про існування оспорюваних договорів оренди, але позов до суду пред'явив лише у лютому 2013 року.
Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Обгрунтовуючи позов про визнання договорів оренди недійсними в суді першої інстанції позивач та його представник стверджували, що підписи в договорах від імені ОСОБА_2 виконані не ним, а його дружиною, яку він не уповноважував на укладання цих договорів оренди.
Відповідно до приписів ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Однак, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, незважаючи на те, що відповідач цей факт не визнавав, ОСОБА_2 не надав. Про призначення і проведення судової почеркознавчої експертизи не заявляв ні в суді першої інстанції, що підтверджується даними журналу судового засідання, ні в апеляційній інстанції.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на це, пояснення позивача як орендодавця про те, що він не підписував договори оренди землі не можна визнати достатньою обставиною для висновку про відсутність його волевиявлення на укладення договору оренди і, як наслідок, визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК, якими обґрунтовувались позовні вимоги, а, отже, для висновку про доведеність зазначеної вимоги і порушення права власності позивача на земельну ділянку.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в позові саме за пропуском позовної давності.
Суд не прийняв до уваги роз'яснення в п. 28 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК україни - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд не врахував те, що положення ЦК України про позовну давність застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову. У разі, якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.
Оскільки обставини, що мають значення для справи недоведені, суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст.309 ЦПК України це є підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у визнанні недійсними оспорюваних договорів оренди від 15 січня 2008 року у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», є самостійною підставою для цього.
У зв'язку із скасуванням рішення суду не може залишатись у силі додаткове рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2014 року.
Згідно роз яснень у абзаці 6 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Враховуючи положення закону щодо презумпції правомірності правочину, недоведеність позову про визнання договорів оренди недійсними, вимоги про відшкодування матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди є безпідставними.
Відповідно до ст.88 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, позивачу судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.2, п.3, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2013 року та додаткове рішення суду від 12 березня 2014 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Верес» про визнання недійсними договорів оренди землі та відшкодування матеріальних збитків, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча суддя:
Судді: