"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/31146/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Пасічник С.С.,
Штульман І.В.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Графі-Мотор-С" до Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання рішення протиправним,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, -
У червні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Графі-Мотор-С" (далі - Товариство) пред'явило в суді позов до Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду), в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправними рішення відповідача № 246 від 16 лютого 2009 року щодо зобов'язання сплатити 1 525 гривень 91 копійку, з яких: неприйняті до заліку в рахунок страхових внесків витрати в розмірі 1 017 гривень 27 копійок та штраф за порушення порядку витрачання страхових коштів в розмірі 508 гривень 64 копійки.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2009 року Товариству в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі відділення Фонду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Товариство заперечень на касаційну скаргу не подало.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами встановлено, що під час здійснення планової перевірки позивача з питання правильності нарахування, перерахування та використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за 2008 рік, відповідач виявив порушення ним положень абзацу 1 пункту 6 та пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (далі - Постанова № 1266), внаслідок якого ОСОБА_4 була нарахована та виплачена допомога по вагітності та пологах з переплатою у розмірі 1 017 гривень 27 копійок. Це порушення відповідач зафіксував в акті перевірки від 4 лютого 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято рішення № 246 від 16 лютого 2009 року про застосування відносно позивача фінансових санкцій відповідно до статті 30 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон № 2240-ІІІ), за змістом якої відповідач, у разі порушення порядку використання страхових коштів, повинен відшкодувати Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів у розмірі 1 017 гривень 27 копійок і сплатити штраф за порушення порядку витрачання страхових коштів у розмірі 50 відсотків такої суми, що складає 508 гривень 64 копійки.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 2240-ІІІ страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, яким (матеріальним забезпеченням), відповідно до статті 36 цього ж Закону, є, зокрема, допомога по вагітності та пологах.
Згідно із пунктом 6.8. Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду, затвердженої постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), страхувальники-роботодавці не мають права припиняти виплату допомоги у випадках, коли сума нарахованих страхових внесків та інших платежів до Фонду не покриває фактичних витрат з виплати допомоги.
Відповідно до абзаців 1, 5 частини першої статті 30 Закону № 2240-ІІІ страхувальник - роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. За порушення порядку витрачання страхових коштів на страхувальника накладається штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивач необґрунтовано нарахував та виплатив допомогу по вагітності та пологах ОСОБА_4 в розмірі 12 260 гривень, у той час, як, виходячи з положень абзацу 1 пункту 6 та пункту 13 Постанови № 1266, повинен був здійснити її у розмірі 11 243 гривні 37 копійок, внаслідок чого утворилася переплата з такого матеріального забезпечення в розмірі 1 017 гривень 27 копійок. З огляду на це, відповідно до пункту 8.7 Інструкції, Товариство повинно відшкодувати відділенню Фонду витрати, які були проведені з порушенням законодавства та заподіяли йому збитки та, відповідно до частини п'ятої статті 30 Закону № 2240-ІІІ, сплатити штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків, що складає 508 гривень 64 копійки. Оскільки оскаржене рішення відповідача є правильним та таким, що прийнято ним в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання його протиправним.
Скасовуючи постанову та, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, оскільки не з'ясував, чи допущено позивачем правопорушення, яке йому інкримінується, та, відповідно, чи повинен він нести фінансову відповідальність, яка на нього оскарженим рішенням покладена. Встановивши під час розгляду справи, що відповідач відшкодував позивачу понесені ним витрати на користь ОСОБА_4 лише у розмірі 11 211 гривень 11 копійок, а не у помилково обчисленій сумі - 12 260 гривень, у зв'язку з чим позивач не допустив перевитрату коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та не спричинив Фонду збитки в розмірі 1 017 гривень 27 копійок, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне покладення на позивача обов'язку їх відшкодувати, зі сплатою фінансових (штрафних) санкцій.
Оскільки відповідач під час розгляду справи не довів порушення позивачем порядку витрачання страхових коштів та, відповідно, правильності свого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний суд ухвалив обґрунтовану постанову про скасування рішення відповідача.
Окрім того, правова норма абзацу 5 частини першої статті 30 Закону № 2240-ІІІ у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2009 року), не передбачала покладення на страхувальника, який допустив порушення порядку витрачання страхових коштів, обов'язку відшкодувати Фонду неприйняті до зарахування витрати, а лише зобов'язувала сплатити штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків. Відповідальність же за порушення порядку використання страхових коштів у виді зобов'язання страхувальника відшкодувати неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг, зі сплатою штрафу у розмірі 50 відсотків такої суми, була запроваджена пізніше, з набранням з 1 січня 2011 року чинності Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Отже, за обставин, коли підставою для прийняття рішень, як відповідачем, так і судом першої інстанції, стала норма матеріального права, яка не існувала, їхні рішення залишатися в силі не можуть.
Оскільки апеляційний суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, ухвалена ним постанова підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т. Ф. Весельська
С. С. Пасічник
І. В. Штульман