"17" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/78144/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування постанови,
У лютому 2010 року управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області звернулося до суду з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування постанови.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року, у задоволенні позовної заяви з відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені і ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05 листопада 2009 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження та надано строк для добровільного виконання судового рішення. Судове рішення не виконано, заходів щодо його виконання не вжито.
За невиконання судового рішення, 07 грудня 2009 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області в розмірі 510 грн.
Позивач звернувся до начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області зі скаргою, за результатами розгляду якої винесено постанову від 11 січня 2010 року про відмову в її задоволення, оскільки, державним виконавцем правомірно винесено постанову про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадження за невиконання судового рішення в добровільному порядку.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Вимогами частин 1 та 2 статті 2 Закону України ,,Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України ,,Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Частиною 1 статті 5 цього Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно статті 76 Закону України ,,Про державну виконавчу службу" після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Вимогами статті 87 цього Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Судами попередніх інстанції встановлено, що підставою невиконання виконавчого листа стала відсутність коштів Державного бюджету на виконання судових рішень за програмами соціального захисту громадян.
Разом з цим колегія суддів вважає, що відсутність коштів не може бути підставою для невиконання судового рішення та порушення прав громадянина на соціальний захист.
Доводи позивача щодо того, що відповідач неправомірно не зупинив виконавче провадження в порядку статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із оскарженням до суду постанови від 05 листопада 2009 року про відкриття провадження є безпідставними, оскільки позовну заяву подано 11 грудня 2009 року, тобто вже після прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 07 грудня 2009 року.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу та під час розгляду скарги позивача начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області діяв у спосіб та в межах повноважень, встановлених Законом України ,,Про виконавче провадження".
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення суду постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судових рішеннях, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі Львівської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними, скасування постанови - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній