04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" травня 2014 р. Справа№ 911/4444/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фермерського господарства «Са.Єр.»
на рішення господарського суду Київської області
від 23.01.2014 року
у справі №911/4444/13 (суддя - Саванчук С.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м. Київ,
до відповідача-1 фермерського господарства «Са.Єр.», с. Іванівка, Веселинівський р-н., Миколаївська обл.,
відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа», м. Бровари, Київська обл.,
про стягнення 2 001 235,48 грн.,
за участю представників:
від позивача: Петришин С.І.- представник (довіреність б/н від 27.12.2013р.);
від відповідача-1: Щербак О.М. - представник (довіреність б/н від 10.05.2014р.);
від відповідача-2: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (надалі - ТОВ «Хімагромаркетинг») звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення в солідарному порядку з фермерського господарства «Са.Єр.» (надалі - ФГ «Са.Єр.») та товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» (надалі - ТОВ «Акруа») заборгованості в сумі 2 001 235,48 грн., з яких 1 602 604,06 грн. основного боргу, 119 426,97 грн. відсотків річних, 38 813,77 грн. пені та 240 390,68 грн. штрафу, посилаючись на порушення відповідачами зобов'язань щодо своєчасної оплати поставлених засобів захисту рослин.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.01.2014 року у справі №911/4444/13 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто солідарно з фермерського господарства «Са.Єр» та товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімаргомаркетинг» 1 602 604,06 грн. основної заборгованості, 119 426,97 грн. 40% річних, 38 813,77 грн. пені та 240 390,68 грн. штрафу.
Не погоджуючись із рішенням суду, ФГ «Са.Єр.» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 23.01.2014 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевий господарським суд, розглядаючи справу, не надав належної правової оцінки доводам відповідача, послався на недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 року справу прийнято до апеляційного провадження та розгляд справи призначено на 07.04.2014 року.
В судове засідання 07.04.2014 року відповідачі своїх уповноважених представників не направили. Через відділ документального забезпечення представник відповідача-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 24.04.2014 року.
В судовому засіданні 24.04.2014 року представник скаржника підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та через відділ документального забезпечення подав клопотання про зупинення провадження у справі.
До вирішення заявленого відповідачем-1 клопотання, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 по справі та враховуючи клопотання відповідача-1 про продовження строку розгляду апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 69, 77 ГПК України, судова колегія апеляційного господарського суду ухвалою від 24.04.2014 року продовжила строк розгляду апеляційної скарги та відклала її розгляд на 12.05.2014 року.
В судове засідання 12.05.2014 року представник відповідача-2, належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши думку представника позивача та відповідача-1, враховуючи, що відповідач-2 не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача-2.
В судовому засіданні 12.05.2014 року представник скаржника підтримав заявлене у попередньому засіданні клопотання про зупинення провадження у справі та через відділ документального забезпечення подав клопотання про витребування доказів.
Поставивши на обговорення заявлене відповідачем-1 клопотання про витребування доказів та клопотання про зупинення провадження у справі, проти яких представник позивача заперечив, судова колегія, вислухавши з цього приводу думку представників сторін, порадившись, ухвалила в їх задоволенні відмовити з огляду на їх необґрунтованість.
В судовому засіданні 12.05.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 23.01.2014 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача-1 - без задоволення.
12.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (в тексті договору - продавець) та фермерським господарством «Са.Єр.» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №АП-08-0029 (далі - договір-1), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин (далі - товар): Підмарин у кількості 645,00 л, Фрегат у кількості 1 000,00 л, Оріон у кількості 27,00 кг, Пріоритет у кількості 1 800,00 л.
Відповідно до п. 2.1. договору-1 покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару в сумі 390 931,56 грн. не пізніше 01.04.2013 року.
Пунктом 7.1. договору-1 визначено, що такий набирає чинності з моменту підписання і діє до 01.01.2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за договором.
В подальшому до договору-1 було укладено низку додаткових договорів, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 22-28).
Додатковим договором від 27.02.2013 року №АП-08-0029ДС1 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Тіабєн Т у кількості 30,00 л на суму 8 799,90 грн., який покупець зобов'язався оплатити не пізніше 05.03.2013 року.
Додатковим договором від 12.04.2013 року №АП-08-0029ДС2 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Кратос у кількості 2 560,00 л, Позитив плюс 3 000,00 л, Тебуконазол-стар у кількості 340,00 кг на загальну суму 424 436,00 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
Додатковим договором від 28.05.2013 року №АП-08-0029ДС3 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Резонанс у кількості 800,00 л, Оперкот Акро у кількості 200,00 л на загальну суму 112 622,00 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
Додатковим договором від 06.06.2013 року №АП-08-0029ДС4 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Резонанс у кількості 1 300,00 л, Норвел у кількості 1 050,00 л на загальну суму 170 280,00 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
Додатковим договором від 10.06.2013 року №АП-08-0029ДС5 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Акселератор Гідро Оіл у кількості 1 300,00 л на суму 52 949,00 грн., який покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
Додатковим договором від 11.06.2013 року №АП-08-0029ДС6 сторони доповнили договір-1 додатковими засобами захисту росли: Акселератор Гідро Бор у кількості 2 200,00 л, Резонанс у кількості 750,00 л, Акселератор Гідро Кроп у кількості 2 200,00 л на загальну суму 252 817,50 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
26.06.2013 року сторони уклали Додаткову угоду №АП-08-0029ДС7 до договору-1, згідно якої сторони домовилися про зменшення кількості поставки товару, а саме, непоставку засобу захисту рослин Пріоритет у кількості 770,00 л на суму 75 252,10 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору-1 та укладених до нього додаткових угод ТОВ «Хімагромаркетинг» поставило ФГ «Са.Єр.» товар (засоби захисту рослин), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 1 337 583,86 грн., відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких додано до позовної заяви (а.с.29-55).
Однак, відповідач-1, ухиляючись від виконання умов договору-1 та укладених до нього додаткових угод, порушив погоджений сторонами строк оплати, здійснивши 17.04.2013 року часткову оплату у сумі 74 460,90 грн., що підтверджується довідкою банку вих. №52/1276/119 від 24.12.2013 року за період з 26.02.2013 року по 23.12.2013 року (а.с. 135).
Таким чином, як зазначає позивач, станом на 08.11.2013 року сума основного боргу ФГ «Са.Єр.» перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за договором №АП-08-0029 від 26.02.2013 року склала 1 263 122,96 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.05.2013 року між ТОВ «Хімагромаркетинг» (в тексті договору - продавець) та ФГ «Са.Єр.» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №АП-08-0202 (далі - договір-2), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин (далі - товар): Оперкот Акро у кількості 400,00 л, Резонанс у кількості 200,00 л, Тебуфор у кількості 1 000,00 л.
Відповідно до п. 2.1. договору-2 покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару у сумі 237 398,00 грн. не пізніше 01.09.2013 року.
Пунктом 7.1. договору-2 визначено, що такий набирає чинності з моменту підписання і діє до 01.01.2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за договором.
В подальшому до договору-2 було укладено додаткові договори №АП-08-0202ДС1 від 17.05.2013 року та №АП-08-0202ДС2 від 20.05.2013 року (а.с. 58-59), згідно яких сторони доповнили договір-2 додатковими засобами захисту рослин: Кратос у кількості 1 300,00 л на суму 72 150,00 грн. та Оперкот Акро у кількості 20,00 л на суму 4 730,00 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
Як зазначав позивач в обґрунтування позовних вимог, на виконання умов договору-2 та укладених до нього додаткових угод ТОВ «Хімагромаркетинг» поставило ФГ «Са.Єр.» товар (засоби захисту рослин), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 314 278,60 грн., відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких додано до позовної заяви (а.с.60-65).
Проте, відповідач в порушення умов договору-2 та укладених до нього додаткових угод поставлений за договором-2 товар не оплатив, у зв'язку з чим, як стверджував позивач, станом на 08.11.2013 року сума основного боргу ФГ «Са.Єр.» перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за договором №АП-08-0202 від 14.05.2013 року становила 314 278,60 грн.
Також, як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013 року між ТОВ «Хімагромаркетинг» (в тексті договору - продавець) та ФГ «Са.Єр.» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №АП-08-0365 (далі - договір-3), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин (далі - товар): Супер КАП у кількості 20,00 л.
Відповідно до п. 2.1. договору-3 покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару у сумі 6 375,00 грн. не пізніше 01.09.2013 року.
Пунктом 7.1. договору-3 визначено, що такий набирає чинності з моменту підписання і діє до 01.01.2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за договором.
В подальшому до договору-3 було укладено додаткові договори №АП-08-0365ДС1 від 11.07.2013 року та №АП-08-0365ДС2 від 17.07.2013 року (а.с. 68-69), згідно яких сторони доповнили договір-3 додатковими засобами захисту рослин: Супер КАП у кількості 60,00 л на суму 18 828,00 грн. та Супер КАП у кількості 140,00 л на суму 44 793,00 грн., які покупець зобов'язався оплатити не пізніше 01.09.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору-3 та укладених до нього додаткових угод ТОВ «Хімагромаркетинг» поставило ФГ «Са.Єр.» товар (засоби захисту рослин), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 69 996,00 грн., відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких додано до позовної заяви (а.с.70-74).
Однак, відповідач не виконуючи умов договору-3 та укладених до нього додаткових угод порушив погоджений сторонами строк оплати, здійснивши 18.07.2013 року часткову оплату у сумі 44 793,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2013 року (а.с. 75) та довідкою банку вих. №52/1276/119 від 24.12.2013 року за період з 26.02.2013 року по 23.12.2013 року (а.с. 135).
Таким чином, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, станом на 08.11.2013 року сума основного боргу ФГ «Са.Єр.» перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за договором №АП-08-0365 від 01.07.2013 року склала 25 203,00 грн.
Судом першої інстанції також встановлено, що з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань відповідачем-1 перед позивачем за вказаними договорами поставки, 31.07.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (в тексті договору - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акруа» (в тексті договору - поручитель) укладено договір поруки від №ПР-08-0029 (далі - договір поруки), відповідно до якого (п. 1.1.) поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків фермерського господарства «Са.Єр» (надалі - боржник) за договорами, передбаченими розділом 2 цього договору (надалі - основний договір).
Під основним договором розуміється договір поставки №АП-08-0029 від 26.02.2013 року, договір поставки №АП-08-0202 від 14.05.2013 року договір поставки №АП-08-0365 від 01.07.2013 року та додаткові договори (угоди) до них, укладені між кредитором та боржником (п. 2.1 договору поруки).
Відповідно до п. 1.2 договору поруки у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо (п. 1.3 договору поруки).
Вказаний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 ЦК України. Порука за цим договором припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання по договору не звернеться з вимогою до поручителя (п.п. 4.1.-4.3 договору поруки).
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 грошового зобов'язання за вказаними договорами, позивач, на підставі договору поруки, звернувся до відповідача-2 з вимогою від 01.11.2013 року щодо сплати 1 602 604,06 грн. основного боргу за поставлений товар протягом 3 днів з моменту отримання претензії (а.с. 78).
Вказана вимога отримана 04.11.2013 року директором ТОВ «Акруа», що підтверджується відповідним написом на ній, однак, була залишена відповідачем-2 без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачами не спростовано факт отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та не надано доказів його повної оплати.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог первинні документи не є належними доказами поставки товару за вищевказаними договорами. Крім того, апелянт посилався на те, що позивачем не були надані відповідачу-1 оригінали сертифікатів якості на товар відповідно до вимог п. 4.2 договору, що викликає сумнів у якості поставленого товару.
Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем-1 в ході виконання вищевказаних договорів склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» та фермерським господарством «Са.Єр.» вищевказаних договорів поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а надані суду довіреності на право отримання ТМЦ оформлені відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.
Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відсутність у видаткових накладних зазначення прізвища та посади осіб, які отримували товар та осіб, які відвантажували товар, а також відсутність підпису керівника у довіреності №11/07-2013 від 11.07.2013 року, не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару, оскільки у вказаних довіреностях, що скріплені печатками відповідача-2, є посилання на отримання товару за відповідними видатковими накладними, а підписи представників обох сторін на вказаних видаткових накладних скріплені відбитками їх печаток та штампів, що є підтвердженням юридичними особами - позивачем та відповідачем-1, фактів здійснення господарських операцій з поставок товару.
Крім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд, сторонами не заперечується, що на виконання умов договорів поставки, позивачем поставлено товар, а відповідачем-1 його прийнято, при цьому, останнім до порушення провадження у справі було частково оплачено товар за договорами поставки, що отриманий на підставі спірної первинної документації, наданої позивачем.
Також колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо порушення позивачем п. 4.2 договорів поставки, згідно яких відповідність якості товару повинна підтверджуватися сертифікатом якості заводу-виготовлювача, який надається продавцем покупцю під час прийому товару, з огляду на наступне.
Так, згідно п. 3.6 договорів поставки у випадку виявлення під час приймання ушкоджень у тарі або при наявності ознак псування (течі і т.д.), відсутності інструкцій, сертифікатів якості і т.д. покупець повинен негайно сповістити про це продавця і вказати виявлені недоліки в акті або у видатковій накладній.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, при прийнятті відповідачем-1 товару на недоліки документів, що супроводжували товар, а також про ненадання йому документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним, не було вказано, товар прийнято відповідачем-1 без зауважень.
Матеріали справи не містять жодної вимоги відповідача-1 до позивача щодо витребування документів, а саме, оригіналів сертифікатів якості, а також відсутні докази відмови відповідача-1 від партії товару або повернення його з цих підстав.
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пунктів 2.1. вказаних договорів поставки покупець зобов'язався сплатити продавцю вартість товару, з урахуванням додаткових угод, що укладені сторонами, не пізніше 01.09.2013 року.
Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, у зв'язку з порушенням відповідачем-2 своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого товару, а саме, враховуючи, що поставлений позивачем за вищевказаними договорами поставки відповідачу-1 товар на загальну суму 1 721 858,46 грн., був оплачений відповідачем лише частково на загальну суму 119 253,90 грн., за ФГ «Са.Єр.» утворилась заборгованість у розмірі 1 602 604,56 грн.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, а поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, сторони у договорі поруки №ПР-08-0029 від 31.07.2013 року визначили, що у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2 договору поруки).
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання товару відповідачем-1 належним чином не спростовано, строк оплати відповідно до вищевказаних договорів поставки настав, доказів оплати товару відповідачами не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, позовна вимога про стягнення суми основного боргу у заявленому позивачем розмірі є обґрунтованою.
При цьому, судова колегія зазначає, що виходячи з розрахунку, проведеного судом апеляційної інстанції, сума основного боргу складає 1 602 604,56 грн., а не 1 602 604,06 грн., як заявлено позивачем.
Разом з тим, суд не вправі в розумінні п.2 ст.83 ГПК України виходити за межі позовних вимог, а тому вимога в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми основного боргу в розмірі 1 602 604,06 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку пеню в сумі 38 813,77 грн., нараховану за період з 02.09.2013 року по 08.11.2013 року на заборгованість з оплати товару, що за договором-1 склала 1 263 122,96 грн., за договором-2 - 314 278,60 грн. та за договором-3 - 25 203,00 грн.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з п. 5.2. договорів поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 договорів) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє у період нарахування пені.
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договорів поставки та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у сумі 38 813,77 грн., з яких 30 591,80 грн. пені за договором-1, 7 611,57 грн. пені за договором-2 та 610,40 грн. пені за договором-3.
Разом з тим, позивач відповідно до пункту 5.4. договору поставки заявив до стягнення з відповідачів 240 390,68 грн. штрафу.
Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно пункту 5.4. договору поставки, у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даних договорів, винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни договору.
Відповідно до пункту 1.5 договору поставки ціна договору визначається як сума поставленого товару на умовах цього договору та додаткових угод до нього.
З долученого до матеріалів справи розрахунку штрафу вбачається, що позивачем визначено розмір штрафу в сумі 240 390,68 грн., з яких: 189 468,44 грн. штрафу за договором-1, 47 141,79 грн. штрафу за договорм-2 та 3 780,45 грн. штрафу за договором-3, що розрахований виходячи не з ціни договорів, а з суми заборгованості за договорами поставки.
Здійснивши перерахунок штрафу, колегія суддів встановила, що розмір штрафу становить 258 278,77 грн., з яких 200 637,58 грн. за договором-1, 47 141,79 грн. за договором-2 та 10 499,40 грн. за договором-3.
Разом з тим, враховуючи приписи п.2 ст.83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що вимога в частині стягнення штрафу підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 240 390,68 грн.
Крім того, враховуючи порушення відповідачем-1 строків виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі пункту 5.5. договору поставки, відповідно до статті 625 ЦК України заявив до стягнення 40% річних у розмірі 119 426,97 грн., нарахованих за період з 02.09.2013 року по 08.11.2013 року на заборгованість з оплати товару, що за договором-1 склала 1 263 122,96 грн., за договором-2 - 314 278,60 грн., за договором-3 - 25 203,00 грн.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до пункту 5.5. договору поставки сторони дійшли згоди щодо розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен був сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
Оскільки, відповідачем-1 допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, враховуючи визначений договором розмір відсотків річних та період прострочення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 40% річних, нарахованих на суму боргу.
Згідно розрахунку позивача 40% річних з простроченої суми складають 119 426,97 грн., з яких: 94 128,62 грн. за договором-1, 23 420,21 грн. за договором-2 та 1 878,14 грн. за договором-3.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 40% річних, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 2 001 235,48 грн., з яких: 1 602 604,06 грн. основного боргу, 38 813,77 грн. пені, 240 390,68 грн. штрафу та 119 426,97 грн. 40 % річних.
При цьому, твердження відповідача-1, викладені в доповненнях до апеляційної скарги, щодо необ'єктивного розгляду місцевим господарським судом даної справи, у зв'язку з тим, що сумісний розгляд заявлених вимог перешкоджав ретельному з'ясуванню обставин справи, прав та взаємовідносин сторін та суттєво ускладнив вирішення спору, колегія суддів вважає надуманими та безпідставними.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, всебічно перевіривши обставини спору, вирішив спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, отже, підстави для зміни чи скасування рішення відсутні, а тому апеляційну скаргу фермерського господарства «Са.Єр.» на рішення господарського суду Київської області від 23.01.2014 року у справі №911/4444/13 слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу фермерського господарства «Са.Єр.» на рішення господарського суду Київської області від 23.01.2014 року у справі №911/4444/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 23.01.2014 року у справі №911/4444/13 залишити без змін.
3. Справу №911/4444/13 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
Г.А. Жук