"12" травня 2014 р.Справа № 916/1176/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Брагіної Я.В.
секретаря судового засідання Галюк Т.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт;
від відповідача: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Одеса);
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Одеса);
про стягнення 98985,21 грн.
27.03.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення із останнього заборгованості в сумі 98985,21 грн.
Ухвалою суду від 28 березня 2014р. порушено провадження за зазначеним позовом у справі № 916/1176/14.
Разом з позовною заявою позивач надав заяву за №2-1205/14 про забезпечення позову, в задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 28.03.2014р.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов з підстав викладених в позовній заяві. Надав розрахунок суми позовних вимог. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином за місцем реєстрації, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвал суду.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.
Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
20.03.2011р. та 20.03.2013р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладені договори оренди нежитлового приміщення.
Предметом договорів було приміщення, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Чапаєва, 5, на першому поверсі, загальною площею 385 кв.м.
Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі (п. 3.3 договорів).
Згідно п. 6.1 договорів орендар щомісячно сплачує орендодавцю оренду плату за об'єкт оренди в готівковій формі в українській валюті до 30 числа поточного місяця.
Пунктом 6.2 передбачено, що плата проводиться в сумі 10000,00грн. за кожний місяць у строки вказані п.6.1 договорів.
Відповідно п. 6.3 договорів за порушення строку внесення плати за користування об'єктом оренди, орендар виплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми вказаної в п. 6.2 за кожен день прострочення.
Договір від 20.03.2013р. діє з моменту підписання по 20.03.2014р. (п.4.2 договору).
На виконання умов договору оренди, оорендодавець передав в оренду приміщення орендарю 20.03.2011р., що підтверджується актом приойму-передачі по договору оренди нежитлового приміщення.
Таким чином, позивачем виконано свої обов'язки за договорами, бо надано приміщення в оренду, що розташоване в м. Одеса, вул. Чапаєва, 5, на першому поверсі, загальною площею 385 кв.м., а відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором, бо останній не розраховувався за оренду приміщення за період із 1 червня 2013 року по 1 березня 2014 року.
Отже, у відповідача утворилась заборгованість із орендних платежів за орендоване приміщення перед позивачем у сумі 90000,00грн.
Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
З врахуванням вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 90000,00грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 8985,21грн.
Як суд зазначав вище, відповідно п. 6.3 договорів за порушення строку внесення плати за користування об'єктом оренди, орендар виплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми вказаної в п. 6.2 за кожен день прострочення.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Перевіривши, розрахунки позивача в частині нарахування пені, суд здійснює перерахунок пені, яка становитиме 4089,04грн., і тому відмовляє в частині стягнення пені в сумі 4896,17грн., оскільки ст. 3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" встановлює, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також позивачем при нарахуванні пені не враховано вимоги ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів сплати заборгованості не надав.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд задовольняє позов у частині стягнення основної заборгованості в сумі 90000,00грн. та пені в сумі 4089,04грн, оскільки вимоги в цій частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства, і відмовляє в позові у частині стягнення пені в сумі 4896,17грн.
На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 65089, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 65000, ідентифікаційний № НОМЕР_2):
- 90000,00грн. - основного боргу,
- 4089,04грн.- пені,
- 1881,87грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
3. Відмовити в позові у частині стягнення пені в сумі 4896,17грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано: 14 травня 2014р.
Суддя Брагіна Я.В.