12 травня 2014 року Справа № 106849/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії,-
17.10.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії.
Посилається на те, що він є постраждалим внаслідок від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, отримує пенсію, не працює. У зв'язку з цим відповідно до ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідачем повинно виплачуватись підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Однак дані виплати відповідачем здійснюються в значно меншому розмірі ніж це передбачено Законом. Згідно цього просить визнати дії відповідача щодо невиплати у повному розмірі підвищення до пенсії та додаткової пенсії, передбачених ст.ст.39, 51 зазначеного Закону протиправними та зобов'язати провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат на час виплати за період з 17.04.2011 року по 22.07.2011 року на підставі положень ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум. Постанову допущено до негайного виконання.
Відповідач дану постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріально та процесуального права, просило скасувати постанову, та прийняти нову, якою в позові відмовити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, колегія суддів відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід змінити з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата до пенсії в розмірі двох мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 цього Закону особам, віднесеним до 3 категорії щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Однак позивачу підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» в розмірі 10,50 грн.
Тобто, здійснюючи нарахування та виплату позивачу зазначеної виплати, відповідач обчислював їх розмір не з розміру мінімальної заробітної плати, встановлених законодавством, як це передбачено Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а керувався положеннями підзаконних нормативно правових актів - постанов Кабінету Міністрів України.
Такі дії відповідача є неправомірними, виходячи принципу з пріоритетності законів над підзаконними актами, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу не підлягають застосуванню постанови Кабінету Міністрів України, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача, передбачених ст. ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання соціальних виплат.
Також надання законодавством Кабінету Міністрів України права встановлювати розміри соціальних виплат не означає, що останній, встановлюючи порядок та розміри таких виплат, в тому числі особам, які постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, чи інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог стосовно нарахування та виплати йому додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оскільки вказана додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю призначається лише особам, віднесеним до категорії 3, до яких позивач не належить, оскільки є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, являється інвалідом І групи. Інвалідність пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.
За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, зобов'язавши відповідача перерахувати і виплатити як непрацюючому пенсіонеру підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 17.04.2011 року по 22.07.2011 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустивши постанову в цілому до негайного виконання.
Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України У постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.
Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.
До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.
Виходячи із змісту зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, зокрема, виплат та пільг дітям війни, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.
Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює постанову або ухвалу суду першої інстанції, коли має місце правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, а також вирішення не всіх позовних вимог або питань.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування оскарженого судового рішення в цілому суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, проте вбачаються підстави для його зміни із-за порушень процесуальних норм.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області задовольнити частково.
Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2011 року по адміністративній справі №2-а-3862/11/0311 - змінити, виклавши четвертий абзац резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Звернути до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.М. Ліщинський
Судді О.І. Довга
І.І. Запотічний